☰
30.04.2021
У Харкові, на водному майданчику басейну «Політех» завершилися поєдинки третього фінального туру ювілейного, 30-го за ліком чемпіонату України з водного поло серед клубів чоловічої Суперліги сезону-2020/2021. За їх підсумками достроково, за три ігрових дні до завершення турніру визначилися усі призери. «Золото» учетверте поспіль та восьмий раз загалом здобуло львівське «Динамо», «срібло» у збірної Харківської області, а «бронза» – ВК «Маріуполь». Тож напевне можна підбивати перші підсумки головного ватерпольного змагання сезону національного рівня.
Традиційно для останніх років, на попередньому етапі національного ватерпольного чемпіонату серед чоловіків боротьбу за чотири путівки у фінальний етап Суперліги розпочали шість команд: львівське «Динамо», дві збірні команди Харківської області, ВК «Маріуполь», ДНУ Дніпро та харківський НТУ-ХПІ.
СПОДОБАЛАСЬ СТАТТЯ? ПІДТРИМАЙ НАС ПІДПИСКОЮ НА FACEBOOK, INSTAGRAM ТА YOUTUBE.
З 1-го по 4-е грудня минулого року і з 4-го по 7-е лютого нинішнього, у Дніпрі та Кам’янському відповідно, відбулися два тури, упродовж яких команди зіграли по десять матчів – по два поєдинки з кожним із суперників. За їх підсумками й визначився квартет, який продовжив боротьбу у Суперлізі. Виступи в елітному дивізіоні припинили друга збірна команда Харківської області та ДНУ Дніпро, які продовжили сезон у Вищій лізі.
Тепер чотири учасники Суперліги («Динамо», перша збірна Харківської області, ВК «Маріуполь» і харківський НТУ-ХПІ) грають турнір у чотири тури – кожен з клубів є господарем одного з них. При цьому вирішальну стадію чемпіонату команди розпочали з урахуванням матчів між собою на попередньому етапі. Тож згідно з Положенням, чемпіон і призери визначатимуться за результатами 18-ти поєдинків кожної з команд – упродовж сезону суперники зіграють по шість матчів один з одним. Втім у реаліях буття, для того, аби офіційно стали відомі володарі усіх трьох комплектів медалей, командам вистачило 15 ігрових днів. На заключному турі, матчі якого заплановані на 21–23 травня у Львові, у турнірній таблиці відбудуться лише цифрові зміни у показниках команд, але кардинально жодних перестановок статися вже не може.
Одразу скажемо, що у порівнянні з попереднім сезоном Суперліги, нічого не змінилося. На жаль, справжньої боротьби за титул знову не було. Нагадаємо, у минулому сезоні в очних шести іграх між головними претендентами на «золото» – львівським «Динамо» та збірною Харківської області – п’ять разів вигравали галичани і лише одного разу перемогли слобожанці. Цього разу картина майже ідентична – харків’яни наразі обіграли динамівців лише одного разу (у першому попередньому турі) і то в серії післяматчевих пенальті, які, між іншим, пробивалися всупереч Регламенту. Натомість в інших чотирьох поєдинках верх незмінно брали львів’яни, причому робили це дуже впевнено. Цікаво, що дві з чотирьох своїх перемог над харків’янами львів’яни, як для матчів проти принципових і головних суперників, здобули з непристойними рахунками (13:3 і 12:3) на майданчику слобожанців.
Подібна перевага над ще зовсім недавно практично рівним опонентом має дві сторони. З одного боку, вона тішить гравців, тренерів і вболівальників «Динамо». Адже усе ніби виглядає для галицького клубу просто чудово – нам немає рівних і ми на голову сильніші за всіх! І справді, так би можна було вважати, якби підопічні Олексія Шведова і Юрія Сидоровича демонстрували відмінну гру, в якій недоліки можна було б порахувати на пальцях одної руки. Однак в тому то й справа, що в даному випадку така перевага «Динамо» є не стільки свідченням сили львів’ян, як втрати спроможності збірною Харківщини за останні два роки нав’язати супернику боротьбу за титул. І що цікаво, коли раніше львівська команда вигравала титули, у Харкові і не тільки, усі казали, що причиною цього є наявність у складі динамівців трьох (Регламентом більше не можна) легіонерів. Тобто «друзі» галичан навіть не натякали, а відкрито говорили, що «Динамо» без легіонерів збірна Харківщини однозначно обіграє. І от вже два сезони львівська команда грає виключно українцями, але й надалі продовжує залишатися беззаперечним лідером. Більше того, як ми вже казали вище, перевага «Динамо» росте просто на очах.
І ось саме тут виходить на перший план інша сторона медалі. Таке верховенство «Динамо» нікому не йде на користь – не тільки його суперникам, а й, як це не парадоксально звучить, на перший погляд, і самим львів’янам. Чудово це розуміють і керівники львівського клубу. Аби не бути голослівними, процитуємо, як прокоментував чергове чемпіонство динамівців донедавна головний тренер команди, а нині директор львівського клубу Ігор Зінкевич: «Звичайно, завжди приємно вигравати золоті медалі. Але в рази приємніше, коли ти не просто стаєш чемпіоном, а здобуваєш титул у важкій боротьбі з рівним суперником. На жаль, уже вдруге поспіль Суперліга для нас перетворюється на таку собі переможну ходу без валідольних поєдинків. І це дуже погано, бо, по-перше, вбиває інтерес до водного поло у вболівальників та в ЗМІ. У нас і так вже багато років усе зводилося до протистояння лише двох команд. А тепер немає й цього – а кому цікавий чемпіонат без інтриги?... А по-друге, така перевага негативно впливає на наших гравців. Адже вони втрачають мотивацію самовіддано тренуватися на кожному занятті та рости в плані майстерності. Мимовільно, на підсвідомому рівні у них з’являються думки, а навіщо «пахати» на тренуваннях, коли ми все одно, фактично за будь-якого рівня гри, виграємо чемпіонат…»
Напевне, аби визначити справжній рівень майстерності нинішнього «Динамо», було б цікаво побачити команду в іграх із суперниками з-за кордону. Але зараз через пандемію майже нічого на міжнародному рівні не проводиться. Так, тривають Ліга чемпіонів і Ліга Європи, але там грають лише елітні європейські клуби, до яких українським командам наразі дуже далеко. А Карпатська ліга та Клубна ліга націй, у які заявилося «Динамо», наразі не стартували і чи будуть вони проводитися, станом на нині не відомо. Під великим питанням й участь динамівців, більшість з яких є студентами Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, у Європейській першості університетів, яка має відбутися в столиці Сербії Белграді.
Коли ж аналізувати матчі «Динамо» у Суперлізі, то тут слід відзначити ветерана команди Олександра Дядюру, який є справжнім лідером і не випадково вже багато років динамівці саме його обирають своїм капітаном. Також важливим чинником є наявність у львів’ян двох рівноцінних воротарів – Нестора Бабського та Костянтина Нікольського, які є нині найкращими в Україні і обоє грають за збірну. Твердими гравцями основного складу стала й група ще зовсім молодих хлопців – Максима Осики, Ореста Джури, Костянтина Алєксєєва, Ігоря Кечеджи та Антона Погосяна, кожен з яких запрошується вже й до національної команди. Втім, їм характерна ще помітна нестабільність у грі та й хотілось би, аби трохи швидше вони зростали в плані майстерності. Але тут знову доводиться говорити про відсутність серйозних суперників на внутрішній арені, а міжнародних матчів у них майже немає.
Свій внесок в чемпіонство зробили й ветерани Юрій Мамєтьєв і Владислав Бабаєнко, але при цьому слід зазначити, що обидва проводять не найкращий сезон – вони можуть значно більше. Так само більшого можна очікувати й від 18-річного Чінгіза Агаджанова, хоча в старанності йому й не відмовиш. Дуже хороше враження залишається наразі від дебютантів команди – Ігоря Любінського та Данила Соколова. Особливо від останнього, який має усі дані, щоб стати насправді сильним гравцем. Однак все залежить виключно від нього – буде самовіддано працювати, все буде гаразд.
Коли ж говорити про збірну Харківської області, то тут слід говорити, про суттєві втрати команди. В цьому сезоні, у порівнянні з попередніми, з різних причин за слобожанців не грають Олександр Абрамов, Микита Апостол, Олександр Єрмаков, Олександр Євстратов та Віталій Петров – кістяк команди, яка у 2016 і 2017 роках вигравала чемпіонство. Останній з них багато років був основним голкіпером харків’ян, а по ходу вже поточного сезону залишив команду й інший досвідчений страж воріт Денис Волончук. І це дуже боляче позначилося на результатах слобожанців – саме воротарська позиція є чи не найбільш проблемною наразі у харків’ян. При цьому жодних претензій до юного Вадима Ільченка бути не може – він робить усе, що може, але досвіду та майстерності йому бракує і це нормально в такому віці.
Втім, важко не погодитися з граючим тренером збірної Харківщини Володимиром Войтенком, який в одному з своїх інтерв’ю казав, що молодих талантів у ватерпольних школах столиці Слобожанщини вистачає. І справді, задатки аби стати висококласними ватерполістами неозброєним оком видно у Єгора Івахно, Максима Горудка, Дмитра Ашаніна, Микити Бажинова… Хороші в команди й умови для тренувань – на відміну від того ж «Динамо», слобожанці мають можливість тренуватися на водному майданчику стандартних розмірів упродовж усього року.
Однак у харків’ян з’явилася рік тому ще одна проблема – фінансова. Від команди з початку пандемії відмовилися практично усі спонсори, а грошей держбюджету вистачає лише на виїзди на офіційні турніри і то не завжди. Тож якщо у Харкові знайдуть кошти на фінансування головної ватерпольної команди регіону принаймні на тому рівні, що був рік з хвостиком тому, то вже найближчим часом у львівського «Динамо» знову буде серйозний конкурент в боротьбі за лідерство на національному рівні.
Звісно, хочеться вірити, що поступово підтягнуться за рівнем гри й третя та четверта команди Суперліги – ВК «Маріуполь» та харківський НТУ-ХПІ. У азовців нині зараз та сама проблема, що у «Динамо» існує вже багато років. В Маріуполі йде серйозна реконструкція головного басейну міста, тож нині команда Тимура Шиліна тренується на «малій» воді. Але поступово рівень гри його підопічних зростає. Втім, до того, аби вийти на рівень того «Іллічівця», який до початку подій на Сході України понад десять років був флагманом вітчизняного водного поло, ВК «Маріуполь» ще далеко.
СПОДОБАЛАСЬ СТАТТЯ? ПІДТРИМАЙ НАС ПІДПИСКОЮ НА FACEBOOK, INSTAGRAM ТА YOUTUBE.
Що ж до НТУ-ХПІ, то другій команді Харкова слід створювати конкуренцію суперникам не тільки на домашніх турах, коли є можливість запросити кількох досвідчених ветеранів, а й в кожній грі чемпіонату виставляти бойовий склад, який намагатиметься чинити суперникам максимально можливий супротив.
Звісно, хотілося б побачити й значно сильніші команди з Дніпра і Києва та Одеси, яка нині взагалі не представлена у Суперлізі. А ми ж добре пам’ятаємо, як у сезоні-2015/2016 ватерполісти Південної Пальміри, заявившись у Суперлігу, одразу здобули «бронзу». На жаль, нині в Одесі займаються виключно дитячим водне поло, а про дорослу команду мова взагалі не йде. Втім, як каже головний герой одного популярного серіалу, це вже зовсім інша історія…
ІВАН ДУПНАК
фото Євгена Скиби та з сайту waterpolo.org.ua
