☰
05.11.2023
Історія світового спорту знає чимало випадків, коли успішні спортсмени ставали такими ж бізнесменами чи, скажімо, топ-менеджерами. Розповідь колишнього професійного ватерполіста, екс-гравця національної збірної Туреччини, а нині головного координатора ONUR GROUP Ukraine Емре Караахметоглу також унікальна. Як спортсмен значних успіхів Емре досягнув у Туреччині, а як топ-менеджер сформувався уже в Україні. Сьогодні Емре здебільшого грає у ветеранських ватерпольних турнірах, а також часто відвідує і футбольні матчі. Компанія ONUR GROUP Ukraine є генеральним партнером футбольного клубу «Рух», а також регулярно підтримує інші види спорту та спортивно-масові заходи.
Емре, Ви колись професійно займались водним поло, граючи за турецький клуб. Розкажіть про Вашу кар’єру, які були перспективи?
У віці чотирьох років я почав займатись плаванням. У мене спортивна сім’я – дідо був плавцем, дядько – ватерполістом, виступав на Олімпійських іграх. Коли мені було одинадцять, то перейшов на водне поло. Мабуть, мені стало нудно просто плавати, хоча перспективи були хороші – ставав чемпіоном Стамбула. Все-таки цікавіше плавати з м’ячем і діяти з командою. У дванадцять років наша юнацька команда Istanbul Swimming club Iyik стала чемпіоном Туреччини, а в 14 років мене вперше викликали до юнацької збірної країни. Згодом вже почалися виступи на міжнародній арені.
На якій позиції Ви грали?
Центрального захисника. У мене добре вдавалося бити здалеку, тож мене поставили далі від воріт суперника.
Що відчували, коли грали в збірній Туреччині?
Звичайно, коли з 14-ти років починаєш виступати в юнацькій збірній, емоції не передати словами. Відчував гордість та мотивацію продовжувати займатись водним поло.
Ваші рідні змирились із тим, що Ви перейшли з плавання у водне поло?
Так, вони зрозуміли, що в мене є перспективи у водному поло, адже мене почали викликати в юнацькі збірні. Діда та дядька вважали легендарними плавцями в Туреччині, тож вони, мабуть, хотіли бачити мене в плаванні. Я ж хотів займатись командним видом спорту. Дідусь, до речі, постійно приходив на матчі вболівати за мене.
Як далі розвивалась Ваша кар’єра?
У юнацьких збірних грав протягом довгого часу. Наша стамбульська команда також успішно виступала – майже щороку вигравали національний чемпіонат. У 15 років вперше зіграв за дорослу команду, а у 18 – за національну збірну Туреччини. Це була вершина всіх мрій. Я був наймолодшим у збірній.
Якими були Ваші успіхи в національній команді Туреччини?
Я по три рази брав участь у юнацьких чемпіонатах Європи та світу. Найкращі наші результати – п’яте місце на світовій першості і сьоме – на континентальній.
А які успіхи були під час виступів за Istanbul Swimming club Iyik?
У національному чемпіонаті наша команда майже завжди здобувала золото. Коли мені було 19, то до нашої команди перейшов Вадим Кебало, який зі збірною України грав на Олімпійських іграх 1996 року в Атланті. Він - вихованець львівського водного поло, але зараз, наскільки я знаю, мешкає в окупованому Севастополі. Так склалося життя – я у Львові, а він - у Криму. Кебало був хорошим гравцем, на нього рівнялася вся команда.
Я грав до 24 років. Закінчив університет, почав працювати і не було часу їздити на турніри за кордон. У професійному спорті я не заробляв. Дуже любив водне поло, але потрібно було заробляти гроші.
Чи важко були йти з професійного спорту?
Я змирився з тим, що довелося обирати. Звичайно, йти зі спорту було непросто. Мене вважали хорошим гравцем і я любив водне поло.
Чи були задоволені тим, як розвивалось водне поло в Туреччині та чи бачили Ви тоді, що були інші шляхи розвитку, аби гравці могли заробляти?
Підхід до цього виду спорту в моїй країні змінився, коли мені було 18 років. Тоді почали запрошувати іноземних тренерів, які могли багато навчити. Відповідно, згодом клуби почали фінансуватися краще. Місцеві гравці навчились новому, ми побачили різні тренерські підходи. Це вважалося розвитком: команди перемагали і водне поло ставало популярнішим, однак все одно гравці не отримували ті гроші, які платили в Європі. Важко було жити, лише займаючись водним поло. В Туреччині та Україні гравці зазвичай завершують кар’єру після випуску з університетів.
Якби продовжились займатись, чи були б перспективи грати у відомій іноземній команді?
Під час своєї кар’єри отримував запрошення грати в США. Пропонували вчитися та виступати за команду в Нью-Йорку. В той час наша сімейна компанія Onur Group почала просуватись в Хорватії. Це був наш перший міжнародний досвід. Проєкт був серйозним, тому я вирішив поїхати до Хорватії по бізнесу, а не в Америку як спортсмен.
Коли Ви вперше приїхали до України?
В 2004-ому. Onur Group будувала частину дороги Київ-Одеса. Потім повернувся назад до Туреччини, а від квітня 2005 вирішив залишитись в Україні. Компанія тут почала розширюватись та й у цій країні мені було комфортно жити.
Як проходила Ваша адаптація в Україні та скільки часу вистачило, аби вивчити українську мову?
Спершу я працював в Одесі, тут був наш перший проєкт. Англійською майже ніхто не розмовляв, тож мені спочатку довелося вивчити російську. У 2006-му році ми виграли міжнародний тендер у Львівській області. Я організував роботу в цьому регіоні та оселився в Олесько, де прожив більше двох років. Часто приїздив до Львова і почав вивчати українську мову. Мав багато друзів, тому постійно практикувався.
Коли почали працювати у Львові, чи не шукали можливості пограти у водне поло?
Тоді були такі часи, що мені доводилося працювати вдень і вночі. Часу не було, тому я кілька років не займався спортом. Відновив заняття коли мені було 32, а від 24-ох не займався взагалі. Не було коли й думати про нього. Фактично жив на роботі. Ми мали завершувати проєкти вчасно, якісно та успішно. Потрібно було багато працювати, аби заробити хороший імідж у Львові та Україні.
Вже пізніше трохи відновив заняття спортом. Я часто перебував в різних містах України та, зокрема, Молдови, де також є чимало проєктів компанії Onur Group. У мене навіть були абонементи зі спортзалів різних міст (сміється).
Хто у Львові познайомив Вас із водним поло? Відомо, що Ви брали участь у різних турнірах і, зокрема, в минулорічному Кубку України, де зіграли за команду ДЮСШ імені Анатолія Дідуха.
З водним поло мене познайомив Олександр Свіщов. (Олександр Свіщов – президент Федерації водного поло України – Авт.). Знаю, що на той час він ще не очолював всеукраїнську федерацію. Можна сказати, що повернувся до водного поло минулого року. Тоді мої друзі в Туреччині запропонували взяти участь у міжнародному ветеранському турнірі. Тож через 18 років я знову почав тренуватись – за весь цей час жодного разу не тримав м’яча в руках. Зателефонував тоді Олександру Юрійовичу, розповів про турнір, і сказав, що мені потрібно підготуватись до нього у Львові.
Олександр Свіщов радо погодився, запропонувавши тренуватись із львівським «Динамо». З головним тренером команди, Олексієм Шведовим, я пам’ятаю, ми зустрічались колись на рівні збірних. Він також пам’ятав, як ми грали один проти одного. Дуже швидко знайшов спільну мову з гравцями «Динамо», ми швидко потоваришували.
Як минуло Ваше перше тренування? Складно було повертатись до водного поло?
Дуже складно (сміється). До того, як тренуватись із командою, я багато плавав у басейні. Відверто кажучи, після першого тренування мені було дуже погано. Але коли почав грати з командою, то в мене залишилось відчуття м’яча. Талант, так би мовити, не загубився. Я дуже здивувався, що не забув того, що мені вдавалось 18 років тому. З «Динамо» багато тренувався і брав участь у Кубку України за ДЮСШ імені Анатолія Дідуха.
Як отримали запрошення грати в складі школи імені Анатолія Дідуха?
Мене запросив до команди Олег Добуш. Коли почав тренуватися, то одразу познайомився з ним. Олег – молодець, він дуже активний. Дуже хороший ватерполіст також Віктор Момот, який зараз тренує. Зіграли у фіналі, але програли львівському «Динамо».
Яких минув міжнародний турнір в Туреччині серед ветеранів?
Можна сказати, що я приїхав туди добре підготовленим. Там грали майже всі, з ким виступав давніше. Багато хто з них продовжував займатись водним поло. Вдалося добре себе показати і я був дуже радий знову грати в Стамбулі. Цього року знову взяв участь у цьому турнірі і готувався до нього, тренуючись із «Динамо». Зайняли друге місце.
Зараз до Суперліги України заявилась команда «Акватіко», де одним з керівників є Ваш товариш Олег Добуш. Зі своїх джерел знаємо, що Вас хотіли заявити за цю команду для участі в офіційних матчах.
Я доволі зайнята людина. Для мене це було б великою честю. Я дуже хочу грати, але не знаю, чи зміг би брати участь у кожному матчі. Прогнозувати складно, проте точно хочу тренуватися з командою.
Чи є у Вас бажання підтримувати фінансово команду «Акватіко», де у Вас грає багато знайомих? Чи маєте думки допомагати їм та долучитись до розвитку водного поло в Україні?
Водне поло активно підтримує Олександр Свіщов і було б дуже добре, якби до цього долучилися інші. Я буду тільки радий допомогти команді. Водне поло, можна сказати, є святим і рідним для мене.
Якщо говорити про інший вид спорту, футбол, то компанія Onur Group Ukraine допомагає львівському «Руху», який грає в УПЛ. Як виникла можливість долучитись до цієї команди і чи задоволені від співпраці з «жовто-чорними»?
Ми є генеральним спонсором «Руху» впродовж чотирьох років. Це команда, яка дуже добре розвивається. Мене вразив підхід цього клубу до футболу, а ще більше вразила академія. У Європі важко знайти приклади академії такого рівня. Дуже добре, що це підтримується й надалі розвивається навіть під час війни. Зараз усі бачать перспективу та успіхи «Руху». Вже два роки юнацька команда змагається в Юнацькій лізі УЄФА.
Onur Group – міжнародна компанія, яка радо підтримує спорт. А «Рух» має захопливу історію розвитку. Звичайно, ми хочемо брати участь у підтримці таких успішних команд.
Вас також можна часто побачити на домашніх та виїзних матчах команди «Юність-Куликів», яка виступає в чемпіонаті України серед аматорів і готується до професійного футболу. Як Ви почали товаришувати з президентами команди Мироном Остапчаком та Олександром Рольком?
Мирон Остапчак (президент ФК «Куликів» до об’єднання з ФК «Юність» - Авт.) – мій близький товариш. Він доволі довго підтримував команду «Куликів», яка зараз об’єдналась із футбольним клубом «Юність» (Нижня-Верхня Білка). Мені приємно, що мене почали запрошувати на матчі цього клубу. Я люблю футбол, подобається атмосфера на полі та за його межами. Знаю, що Мирон Остапчак живе футболом і цією командою Я ж бачу, як «Юність-Куликів» розвивається і який правильний там підхід до роботи. Познайомився з Олександром Рольком (президент ФК «Юність» до об’єднання з ФК «Куликів») – він також живе футболом і робить все для своєї команди. Днями я приїхав на матч і взяв участь у нагородженні команди як чемпіона Львівської області. Приємно пережити ці радісні емоції з усіма учасниками. Хочеться бути частиною їхньої історії.
Я був на матчах до об’єднання команд і в «Куликова» були різні ситуації. Мирон Остапчак спочатку створив нову молоду команду, тож результат не одразу приходив. Був, мабуть, не зовсім добрий підхід від тренерів. Мирону велика повага, що він не зупинився, продовжував підтримувати команду і зараз ми всі бачимо результат, який прийшов після об’єднання з футбольним клубом «Юність».
На Вашу думку, рішення про об’єднання двох команд в одну складно далося президентам?
Вважаю, що це було складно для обох президентів. «Юності» давно потрібно було переходити на вищий рівень, «Куликів» також хотів розвиватись і мав для цього фінансові можливості. Вважаю позитивним, що клуби знайшли одне одного та вирішили об’єднатись. Остапчак і Ролько дуже добре доповнюють одне одного. У них спільна ціль – розвивати футбол. З таким підходом та грою я бачу лише чудові перспективи. Рівень «Юності-Куликова» – це щонайменше Друга ліга. Є якісні молоді та досвідчені футболісти, чудові тренери.
Чи готова компанія Onur Group Ukraine допомагати фінансово «Юності-Куликову», коли команда виступатиме в професійному чемпіонаті?
Настане час і будемо про це говорити. Остапчак і Ролько – мої друзі. Якщо буде результат і вони потребуватимуть моєї підтримки, то з радістю допоможу. Мені приємно, що з доброї волі логотип нашої компанії розмістили на формі «Юності-Куликова». Я казав, що наша компанія готова оплатити вартість такої нової форми, однак з мене лише посміялися (сміється…).
