☰
04.07.2022
Марина Алексіїва - 21-річна представниця збірної України з артистичного плавання. На чемпіонаті світу у Будапешті вона у парі з честрою Владиславою здобули дві срібні медалі в дуеті, а в хайлайті та довільній програмі у комбінації стали чемпіонками. Минулого тижня Марина поспілкувалася з журналістом Kamp-Sport на нашій сторінці у інстаграмі, тепер ви можете і прочитати про звичний тренувальний режим синхроністок, майбутнє чоловіків у цьому "жіночому" виді спорту, задоволення від виступів на чемпіонаті світу та рідний Харків.
Марино, якими були емоції, коли слухали гімн України після здобуття першого золота в Будапешті?
Це були незабутні емоції, адже кожен викладався на повну, за нами слідкувала вся Україна. Ми показували всьому світові силу українського народу.
Чи обговорювали Ви у команді перформанс у випадку перемоги?
Ми такого не практикуємо, треба спочатку виступити гарно, а потім думати, що будемо робити. Потрібно перше викластися на максимум на змаганнях.
За тиждень до початку чемпіонату світу на нашому сайті вже було інтерв‘ю з Вами, де серед питань було: «Чи готові Ви та Ваша команда до Чемпіонату світу?». І відповідь була цілком логічна, що сам виступ і покаже. Цей виступ був таким на який Ви розраховували?
Так, я вважаю, що ми цілком і повністю зробили все, що ми могли. Тому дуже задоволені результатом. Для нас головне – почути позитивну думку від тренера, жодні оцінки, медалі не зрівняються з похвалою від тренера.
Оскільки ви готувались до чемпіонату світу в Савоні (Італія), чи не могли б Ви порівняти умови для тренувань там та у рідному Харкові?
Насправді умови дуже різні, тому що в Савоні у нас дуже неглибокий басейн, близько 1,80 м, а у половини дівчат з команди саме такий зріст, тому це дуже незручно, особливо для підтримок та хайлайту, де ми робимо багато акробатичних елементів. А у Харкові наш басейн мав близько 5 метрів глибини, тому нові умови для нас дуже незвичні. Нам тут дозволяють стояти на дні, а взагалі цього не можна робити на жодних змаганнях. Це, мабуть, основна різниця.
А ще тут дуже багато клубів та спортсменів, вдома весь басейн був наш, тобто збірної. А тут і групи здоров‘я, і італійські синхроністки й бувало так, що одночасно могли вмикати свою музику ми та італійки та під водою у нас якийсь ремікс, ми не розуміємо, що взагалі маємо робити.
Ви вже декілька місяців в Італії, чи вивчили трохи італійську?
Ми вивчали, навіть зараз вивчаємо італійську, проте знаємо в більшості базові фрази, які допомагають зорієнтуватись.
Що смачного з італійської кухні довелось спробувати?
Нам тут дуже подобається джелато, це найсмачніше морозиво. А піцу, макарони нам не дуже дозволяють, але все ж один раз на два-три тижні ми можемо з‘їсти. Стараємось також не їсти багато мучного, з задоволенням харчуємось італійськими фруктами.
До чого команда готується зараз, вже після виступу на чемпіонаті світу?
Зараз ми готуємось до чемпіонату Європи, який буде в Римі в серпні. Ми продовжуємо тренування в Савоні, ще місяць ми будемо тут, а потім на нас чекає відпустка.
Чи побачимо ми на чемпіонаті Європи Вашу технічну програму, якої ми не побачили на чемпіонаті світу?
Сьогодні (авт. – 29 червня) ми почали її розробляти та тренувати, тому, думаю, що ви зможете її побачити. Там буде нова музика, навіть програма повністю змінена, вона стала складнішою. Ми будемо намагатись зробити її ідеальною, адже маємо виступати тільки так.
А стосовно чемпіонату світу, то причиною знятися з технічної програми була ще й нова команда: до наших молодших приїхали мами й у них був шок, тому тренер сказав, що поки технічної програми не треба, бо вона ще одна причина для стресу. На чемпіонаті Європи ми ще подивимось, але думаю, що вона вже буде.
Якщо переглянути той склад команди, який залишився після Токіо (авт. – Олімпійські Ігри 2020), Ви з Владою залишились одними з найдосвідченіших спортсменок. Як Вам перебувати в такому статусі?
Зараз у команді ми як капітани, адже з Олімпійських Ігор залишились лише ми та Марта (авт. – Федіна), тому для інших ми як приклад, старші сестри, допомагаємо, контролюємо, намагаємось усіх підтримати. Відчуваємо велику відповідальність.
Ви сказали, що виконуєте з сестрою ролі капітанів, чи бере хтось на себе роль головної?
У нас рівноправ‘я, майже. Ну, на тренуванні авжеж, тільки Влада трішки більше любить поскаржитись, а ось в буденному житті все ідеально.
Після завершення змагань, яка у Вас інтенсивність тренувального процесу?
Загалом, наше тренування триває 7-8 годин на день з перервами. Сьогодні (авт. – 29 червня) було наше перше тренування, яке тривало лише 2-3 години. Думаю, за декілька днів ми повернемось до звичного режиму.
Чи встигаєте Ви відпочивати після змагань? Що для Вас відпочинок?
День відпочинку для нас – це забути про тренування. Має бути день, коли будеш тільки лежати й нічого не робити. Після чемпіонату світу у нас було два вихідних і зараз ми повернулись. Хочеться трішки більше відпочинку, проте це буде після чемпіонату Європи.
Якщо говорити про життя після активних виступів, чим зараз займаються дівчата, що завершили кар‘єру після Токіо? І чи підтримуєте Ви зв’язок?
Авжеж підтримуємо, дівчата приїжджали до нас на чемпіонат світу. Ліза Яхно, наприклад, переїхала до Канади та буде тренувати їхню збірну, а з інших дівчат, то хтось тренує, хтось займається психологією. Всі пороз‘їжджались, проте ми спілкуємось і підтримуємо один одного.
Чи є хтось з тих дівчат прикладом того, чути Ви бачите своє життя після закінчення виступів? Або ж чи маєте Ви вже певні плани на майбутнє після спортивної кар‘єри?
Хочу сім’ю після спортивної кар’єри. В планах у мене ще наступна Олімпіада, а далі будемо дивитись.
Щодо дівчат, то важко сказати. Наприклад, Аня Волошина тренує в Америці, у неї вже сім‘я, двоє діток. Взагалі нас більшість як вийшли заміж, то швидко народили діток, вони сімейні такі. Хтось відкрив бренд одягу, хтось став тренером.
Ви вже тривалий час за межами України, чого найбільше не вистачає?
Ми живемо п‘ятеро в одній квартирі й не вистачає власного простору. У нас завжди черги (сміється). Дуже сумуємо за родинами, за всім важливим у Харкові, за нашим басейном.
Вашим близьким вдалось виїхати з Харкова?
Так, більшість рідних та знайомих виїхало. Наприклад, дідусь та бабуся зараз у Португалії, батьки залишилися в Україні, але не в Харкові.
Чи є хтось серед знайомих чи родичів у складі Збройних сил?
Так, знайомі є, особливо серед спортсменів.
Нам писали, що військовим передали сонячні батареї, аби вони могли заряджати телефони та дивитись наш виступ. Це було дуже приємно, ми навіть не очікували такого.
Чи спілкувались російськими спортсменками після 24 лютого?
Вони писали, авжеж. Писали: «А чого ви так, ми ж вас рятуємо, це для вашого блага». Я казала, що нехай приїдуть і побачать цей «порятунок». Я намагалась щось пояснити, але потім зрозуміла, що все марно.
Чи допускаєте Ви таку можливість, що російські спортсмени виступатимуть під нейтральним прапором як це було у дзюдо?
Ще до їхнього відсторонення, у світовій серії, спортсменки з Німеччини, Австрії та інших країн сказали, що вони не будуть змагатись з російськими спортсменами. Багато країн готові були відмовитись від виступів в підтримку України.
Світова організація дуже довго приймала рішення про відсторонення росіян та білорусів, хоча європейська практично одразу повідомила про прийняття цього рішення.
Чи серед Ваших знайомих, дотичних до українського спорту, є ті, хто здивували своєю позицією чи її відсутністю?
Всі мої добре знайомі спортсмени здивували активністю на інформаційному фронті, всі збирали кошти, допомагали різними шляхами. Навіть у світовому синхронному плаванні одразу почали писати та підтримувати, питати як вони можуть допомогти.
У перші дні повномасштабного вторгнення, що Вас найбільше зачепило емоційно?
В мене серед шанувальників дуже багато японців і вони багато хвилювались, писали, просили виїхати.
У перші два тижні ми не випускали телефони з рук, шукали куди, як і якими дорогами виїхати з Харкова.
Як ставитесь до того, щоб так звані «жіночі види спорту» стали й «чоловічими». Чи є у гімнастиці чи синхронному плаванні, до прикладу, місце чоловікам?
Я вважаю, що можна це популяризувати ці види спорту. У нашому на останніх змаганнях з’являлись мікс дуети і вони просять включити їх до Олімпійських видів спорту.
Всі хлопці, які приходять до нас з плавання говорять, що це дуже важко. Ми позитивно ставимось до появи таких пар, це розвиток. Проте, якби я обирала вид спорту для своєї дитини, то артистичне плавання все ж для дочки.
Чи зможемо ми найближчим часом побачити мікс дует від України?
У нас були мікс дуети на чемпіонаті України, проте хлопці наші ще зовсім юні. У нас це тільки почало зароджуватись, тому на міжнародній арені такий дует з‘явиться нескоро.
Чи слідкуєте Ви серед тренувань і Вашого графіка за іншими видами спорту?
Авжеж, ми слідкували за плаванням, стрибками у воду, за нашими юніорками. Раніше за дзюдо та боротьбою, намагаємось майже за всіма стежити.
Наскільки швидко можемо чекати від юніорок (Дар'я Мошинська та Анастасія Шмоніна), що здобули два золота на юніорському чемпіонаті Європи конкуренції з Вашим дуетом з Владою?
Вони ще юні й конкуренція у нас дружня, тобто ми їм допомагаємо та підтримуємо.
Якби Вас на вулиці запитали чому дивитись саме артистичне плавання, що б Ви відповіли? Які його переваги над іншими видами спорту?
На мою думку, це ідеальний вид спорту для дуже активної дитини. Тут ніколи не буде нудно. А для глядачів, то це яскравий, гарний та естетично привабливий вид спорту.
А якщо згадати про кожну учасницю збірної, чи достатньо глядацької уваги приділяється зі сторони вболівальників?
Можу сказати, що особливо закордоном до нас дуже багато уваги. В Україні це складніше, адже не настільки поширений вид спорту як хотілося б. Трішки сумно, але за кордоном про нас знають і впізнають значно більше.
Ми відчуваємо підтримку з усього світу, особливо від Японії. Це дуже важливо для нас як спортсменок.
Чи могли б назвати кілька причин, на Вашу думку, чому нам варто пишатись Україною?
Наша країна неймовірно стійка, наші люди дуже сильні, а зараз ще й згуртовані як ніколи. Ми це бачимо у всіх проявах, це дуже мотивує захищати честь країни на спортивному фронті.
Ми пишаємось тим, що ми Українки. І коли ми за кордоном кажемо, що ми з України, то відчуваємо наскільки нашу країну поважають.
Kamp-Sport
