Статті

24.09.2023

ВАЛЕРІЯ ТЕРЕТА: СЕЗОН ПРЕКРАСНИЙ – ЗОЛОТО ЄВРОІГОР, БРОНЗА КУБКА СВІТУ ТА ОЛІМПІЙСЬКА ЛІЦЕНЗІЯ


Для професійних спортсменів з веслування на байдарках і каное сезон уже завершився. Особливим він був для уродженки Шацька, яка тепер виступає за Львівську область, Валерії Терети. Вихованка Миколи Романовича, Михайла Поцюрка та Володимира Деця разом з надтитулованою Людмилою Лузан у каное-двійці виграла золото Європейських Ігор, бронзу етапу Кубка світу, а щонайголовніше ліцензію на Олімпійські Ігри у Парижі. У каное-двійці Валерія Терета замінила титуловану Анастасію Четверікову, яка пішла у декретну відпустку. Свій шанс себе проявити Валерія використала сповна, однак чи хто поїде на Олімпійські Ігри, не скаже зараз ніхто. Про це та багато іншого, зокрема про те, як пізно почала займатися веслуванням на байдарках і каное, Валерія Терета розповіла в інтервю Kamp-Sport. 

 

Валеріє, підбиваючи підсумки сезону, наскільки він був для тебе успішним і чи задоволена результатами?

Можна сказати, що ми задоволені на сто відсотків, оскільки наш з Людмилою Лузан екіпаж існує лише півроку. Вважаю, що як для початку показали максимально хороший результат – золото Європейських ігор. Думаю, що дуже складно за шість місяців показати такі виступи, як у нас. Сподіваюсь, далі все буде тільки краще.


Хотілось би, звичайно кращого результату на ліцензійному чемпіонаті світу. Але найголовніше, що ми завоювали олімпійською ліцензію в німецькому Дуйсбурзі. Будемо багато працювати і маємо великі сподівання на наступний рік.


На чемпіонаті світу, який відбувся в Німеччині, конкуренція виглядала запеклішою, ніж на Євроіграх в Польщі?

Так, там справді було цікавіше. Всі зовсім по-іншому готувались до ліцензійного чемпіонату світу. За ліцензію на Олімпіаду боротьба була шаленою. Квоту могли здобути лише 1-8 місця. Наш з Людмилою екіпаж саме замкнув цю вісімку.



Восьме місце на ЧС – хороший для тебе результат чи все-таки сподівалась на краще?

Звичайно, ми могли виступити краще. Важко сказати, чого нам забракло. Можливо, погодні умови вплинули. На мою думку, якби був зустрічний вітер, то все було б по-іншому. Найгірше, коли віє вітер з лівого боку. Зараз у нас є чимало часу, аби добре попрацювати та пристосуватись до різних факторів.


Як узагалі в тебе виникла можливість виступати разом з Людмилою Лузан?

Її попередня напарниця, Анастасія Четверікова, пішла в декрет. Мабуть, вона буде продовжувати виступати далі, адже Анастасія брала участь в чемпіонаті України в Умані.


Фото: НОК України


Чи знаєш вже, як буде визначатись, хто поїде на Олімпійські ігри в Парижі?

Мені було важливо перемогти на чемпіонаті України 2022 року, аби довести, що я достойна виступати в епіпажі. Загалом перемогла тоді в одиночці на 200 метрів та 500 метрів. Поки що мені невідомо, як буде наступного року. Якщо ти можеш бути сильнішою в одиночці, то це не означає, що так само добре зможеш змагатися в екіпажі у двійці. У веслуванні це так не працює – у двійці є багато нюансів і щось може не скластись. Думаю, що на Кубку України визначиться, хто поїде на Олімпіаду з Лузан. Я готова боротись за те, щоби виступати в екіпажі. Недарма стільки працювали, аби ми здобули цю ліцензію.


Чи спілкувалась ти з Лузан про те, з ким би вона хотіла виступати на Олімпіаді? Вона може вплинути на це рішення?

Не сильно хотіла б відповідати на це запитання, оскільки це була особиста розмова з Людмилою. Як буде наступного сезону, так, мабуть, і буде правильно.



Розкажи, як тобі було виступати в парі з Лузан на чемпіонаті світу та на Європейських іграх? 

Насамперед скажу, що ніколи навіть і не мріяла, що виступатиму разом з нею в екіпажі. Для мене це здавалося неможливим. Вона для мене здавалась таким лідером, що складно передати. Я навіть, чесно кажучи, не розглядала таку можливість, оскільки не вірила. Думала: для чого вірити в щось неможливе? Мала зовсім інші цілі. Але коли Четверікова пішла в декрет, потрібно було щось робити з двійкою. Україна обов’язково мала мати ліцензію в каное-двійці. Тому я одразу намагалась заявити про себе як про спортсменку, яка зможе достойно представляти нашу збірну в парі з Людмилою. Гадаю, що не підвела нашого тренера - Мацапуру Миколу Івановича.


Коли перемогла на чемпіонаті України і в мене з’явилась можливість виступати в екіпажі, то почала переживати. Все-таки змагатись у двійці – велика відповідальність. Сидіти зі спортсменкою такого рівня як Лузан трохи страшно спочатку. Виникало питання – хто буде рулити цей екіпаж? Спершу пробували, не все вдавалось одразу, були сварки та крики (сміється). Але це було не даремно. Перший старт на чемпіонаті Україні був максимально стресовим, однак вдалося виграти. На етапі Кубка світу в Познані ми фінішували третіми – також крутий результат, адже нам всі пророкували максимум 4-5 місце.



Якою була твоя реакція, коли в тебе з’явився варіант виступати в каное-двійці разом з надтитулованою Лузан?

Я злякалася. Розуміла, що все-таки буду виступати в екіпажі і цього не уникнути. Було страшно всіх підвести та розчарувати. Як переборола страх і переживання? У мене не було вибору (сміється). Потренувались, відчули одна одну і в нас почало виходити. Через деякий час зрозуміли, що ми дуже конкурентоспроможний дует і зможемо досягати високих цілей. Вважаю, що це нам вдалося.


Поділися враженнями від вашої перемоги на Європейських іграх у Кракові.

Мені здавалося, що я сплю і це все сон. Мріяла про це і прагнула перемогти на Євроіграх. Багато хто в нас не вірив. Говорила Людмилі, що вигравала раніше лише бронзові нагороди, і робитиму все можливе, щоб ми здобули бодай срібло. Бронзи в мене справді було достатньо (сміється). Максимально задоволена нашою гонкою, ми йшли по лівому вітру – це для нас було складно, оскільки ми дві праві, але впорались.


Я не бачила, якими ми йшли по дистанції. Вже коли фінішували, повернула голову і кажу Людмилі: Дуже шкода, що нам трохи не вистачило до першого місця. Мені здалося, що фінішували з Лузан другими. А вона мені відповідає, що ми перемогли. Я сильно здивувалась, довго не могла повірити. Згодом почались вітання, нас показували на телеканалах, всі дзвонили щодо інтерв’ю. Відчуття незабутні. Цікаво, що за день до цього був збір тренерів, де вони говорили: «Дай Боже, щоб вони принаймні у фінал потрапили».


Тобто можна зробити висновки, що тренери тебе недооцінювали?

Не мене, а вочевидь нас обох. Надіємось, що не засмутили їх нашим «золотом» (сміється).



Твої перші серйозні досягнення – це дві бронзи на чемпіонаті Європи серед юніорів та молоді в Белграді. Розкажи про ці змагання та про свої стосунки з Оленою Циганковою, з якою ти виграла ці медалі. 

Ми два роки сиділи в екіпажі. В 2021-му році двічі фінішували четвертими і нам було дуже прикро, що віддали суперникам бронзові медалі. Після цього вирішили помінятись місцями в каное. Я сіла на загріб, а вона на руль, тобто ззаду. Важко вже пригадати гонки в Белграді. Пам’ятаю, були дуже шоковані, що двічі фінішували третіми. Нам вдалося настільки далеко відірватись від четвертих, що після фінішу нікого не було видно позаду. Тому дуже раді були бронзі, адже нарешті перервали серію четвертих місць.



Як зараз проходять твої тренування? Сезон добігає вже до завершення?

Можна сказати, що для мене сезон завершився після чемпіонату світу. Зараз в нас процес відновлення, ми відпочиваємо та потрохи налаштовуємось на наступний сезон. Підготовка розпочнеться 15 жовтня.



Розкажи про своїх тренерів та як починала у веслуванні. 

Мій перший тренер – Микола Романович. Веслуванням займаюсь з 13-ти років – це вважається трохи запізно. Постійно була на озері Чорному, але не помічала, що там є веслування. До цього виду спорту мене привела подруга. Спершу під його керівництвом виступала в байдарці протягом трьох років, а потім почала пробувати себе в каное – конкуренція там була невелика і реально було про себе заявити. Комфортніше мені було в байдарці (сміється). Але згодом довелося вирішувати, де я буду виступати – вибрала байдарку, але тренер сказав, що маю змагатися в каное.


Перший тренер Валерії Терети - Микола Ананійович Романович


2016 року повністю перейшла в каное, на юніорах майже не доводилось змагатись. Хіба що на турнірі в Італії фінішувала четвертою – це дало мені можливість потрапити в збірну та отримувати зарплату. Відтоді й виникла можливість їздити на збори та змагатись на серйозних першостях. Далі вирішила вступити до Львівського фахового коледжу спорту, що дало мені добру можливість поєднувати спорт і навчання.



А що тобі дали тренери Михайло Поцюрко та Володимир Дець?

Потрібно було раніше вступити до коледжу, щоб тренуватись під їхнім керівництвом. До Львова я приїхала аж в 10 класі. Це трохи запізно. Але Володимир Дець говорив, що у нього є чуття щодо мене – така ж як і на Тараса Міщука, який здобув бронзу Олімпійських ігор у Ріо.


Яка на сьогодні твоя мета у веслуванні?

Принаймні поїхати на Олімпійські ігри. Здобути медаль – звичайно, мрія, але для цього ще багато потрібно працювати. Насамперед хочеться вибороти право виступати в Парижі.


 По ліву сторону Володимир Дець, Лілія Білінська, праворуч - Михайло Поцюрко 


Ти себе бачиш тренеркою у веслуванні?

Раніше не хотіла бути тренеркою. Це надзвичайний стрес. Але з часом таке бажання почало прокидатися. Зараз у веслуванні ситуація бажає кращого. Тому хто як не ми має в майбутньому тренувати молоде покоління?


Kamp-Sport

Інші Статті