☰
12.12.2023
Василь Тупчій – діагональний львівського клубу «Барком-Кажани» та національної збірної України. Ймовірно, правильніше буде додати один з лідерів з «Кажанів», оскільки неодноразово ставав MVP матчів польської Плюс Ліги, де другий сезон поспіль виступає команда зі Львова, та найкращим бомбардиром клубу за кількістю набраних очок. Для прикладу, в останніх двох матчах проти команд з Ольштина (перемога «Кажанів» на виїзді 3:2) та Ченстохови (перемога «Кажанів вдома 3:1) Василь здобув 27 та 24 очки відповідно. До слова, 27 очок – новий рекорд уродженця селища Копайгород, що на Вінничині, в одному з найсильніших чемпіонатів світу. В ексклюзивному інтерв’ю Kamp-Sport Василь Тупчій розповів багато цікавого про нову команду «Кажанів», польський чемпіонат, а також привідкрив двері до національної збірної України, зокрема розповів в чому саме полягало непорозуміння між гравцями та керівництвом Федерації волейболу України перед поїздкою команди до Катару на кваліфікацію на Олімпійські Ігри.
Василю, до «Кажанів» у польську Плюс Лігу ти потрапив після кількарічної кар’єри у Франції. Розкажи наскільки успішною була твоя кар’єра у Франції, де ти провів п’ять сезонів.
Три з них я був травмований (сміється). Часто випадав з ігор через різні травми – надрив гомілки, перелом пальця, розрив пресу. Все розпочиналося добре, але потім в мене шось ставалося і я випадав. Якщо посередині сезону випадаєш на місяць-два, потім вже важко надолужити втрачене. Форму набирав, але інколи було вже пізно. Два місяці – це сім-вісім матчів, а це багато. Незважаючи на це, період у Франції був успішним. В одному з сезонів я був в топ-3 за кількістю набраних очок в лізі. Для мене це було досягнення. З адаптацією проблем в командах не було, з мовою проблем також не виникало, оскільки спілкувався англійською.
Як у тебе виник варіант перейти в «Кажани»?
В збірній України працював разом з Угісом Крастіньшем. Він мене і запросив до «Кажанів». Це його ініціатива. Бажання з ним працювати зіграло вирішальну роль у моєму переході. Окрім того, польська Плюс Ліза сильніша, аніж чемпіонат Франції (ліга про А – авт).
Які сильні сторони Угіса Крастіньша як тренера?
Коли ти втомлений морально, Угіс може з тобою поговорити. Думаю, він добрий психолог і сам тренувальний процес у нього мені також до вподоби.
При Угісу Крастіньшу ти виріс як гравець?
Я не знаю (сміється). Можливо, це тре спитати в когось іншого. На мою думку, що так.
В чому саме додав?
(Думає…). Непросте запитання (сміється…). Можливо, додав в стабільності.
Чи не лякав тебе високий рівень чемпіонату Польщі відколи ти став гравцем команди «Барком-Кажани»?
Хвилювання було. Мовляв, чи зможу там якісно грати. Заспокоювало те, що грав в збірній України проти хороших команд. У Франції в чемпіонаті грає багато низькорослих гравців, а у Польщі їх набагато менше. Атакувати у Франції легше, коли на блоці низькорослі гравці. У Польщі грають чимало збірників з топових команд. У них є чого повчитися. Думаю, мрія кожного гравця потрапити або в чемпіонат Польщі, або в чемпіонат Італії. На даний момент, це найсильніші чемпіонати в світі.
Яким був перший сезон для «Кажанів» у польській Плюс Лізі?
Перед початком сезону були розмови, що «Кажани» не візьмуть жодного очка. А ми посіли 13-те місце з 16-ти команд. Як для дебютанта чемпіонату, це був вдалий сезон. І особисто для мене також.
Минулого року команда проводила домашні матчі у Кракові, де, зрештою, і проживала. Як цього року команда сприйняла переїзд у маленьке містечко Велюн?
Для мене це тільки велетенський плюс. Я люблю маленьке місто. Велюн – компактне місто. Тут все на місці, а в пробках я стояти не люблю. Я зрадів такому переїзду. В Кракові до тренажерного залу було недалеко, але до ігрового залу потрібно було їхати. В вечірній час можна було їхати півгодини, назад аналогічно. Я цього не люблю. Хтось любить великі міста, але це не про мене.
Ти згадав за тренажерний зал. Як часто там працюєш?
В команді тренажерний зал два рази в тиждень, у мене можуть бути ще два додаткові заняття.
Це тобі допомагає у матчах?
Є такий міф, що волейболістам не потрібно працювати в тренажерному залі. Я вважаю, що це зовсім не так, оскільки за силу удару відповідають такі м’язи як прес, спина та тріцепс. Над цим потрібно працювати, але це аж ніяк не означає, що ми повинні стати бодібілдерами. Окрім того, потрібно працювати над власними ногами.
Твою думку щодо тренажерного залу розділяють усі гравці команди?
Думаю, що ні. Наш фітнес-тренер показує програму, яку усі мають виконати. Це особисте кожного. Якщо ти цього робити не будеш, то прогресу не буде.
Наскільки комфортно твоїй сім’ї у Велюні?
Дві доньки і дружина більшість часу в Україні. Я хочу, щоб старша донька ходила в українську школу. Сім’я приїжджає час від часу до мене. Інколи старша донька переходить на онлайн-навчання, кілька днів школи може пропустити. У Франції та минулого року у Польщі сім’я була постійно біля мене, але діти дорослішають. Їм потрібні друзі і живе спілкування.
Твої дочки переглядають твої матчі?
Старша дивиться. Але коли матчі проходять пізно, то дружина дивиться, а старша донька засинає (сміється). Її вистачає на дві партії (сміється). За чотири роки я жодного разу не був у своєї дитини на якомусь святі. Звісно, я хочу бути з ними в Україні, оскільки вважаю, що сім’я повинна бути разом.
З іншої сторони, в Україні не так багато команд, де можна отримати непогані умови контракту.
Згоден.
Порівняй «Кажанів» минулого року і цього. Яка команда є сильнішою?
Думаю, що цього року «Кажани» сильніші. До нас додалися два сильні догравальники – Ілля Ковальов та аргентинець Лучана Палонскі. Це гравці трішки іншого класу, які підсилили гру команду.
Що змінилося у малюнку гри команди?
Ми сильнішими стали в атаці завдяки двом новим догравальникам, стали краще грати в захисті та стали терплячіші. Сучасний волейбол потребує відігравання від блоку, підстраховку. Ми стали грати у більш європейський волейбол. Раніше була думка, що нам потрібно з першого разу атакувати сильніше та здобути очко. Зараз ми цього не робимо – ми можемо відігратися. Лучано Палонські якраз і полюбляє таку гру: скинути м’яч двома руками, відігратися від блоку, підстрахувати, мова йде про динамічну гру у захисті. Ми змінилися порівняно з минулим роком.
Як спілкуєшся з новими партнерами по команді?
В «Кажанах» як і минулого року, так і цього ніколи ні з ким немає конфліктів в команді. Цей колектив я б охарактеризував одним словом – супер. З усіма просто і легко. В інших клубах є таке, що хтось на когось злиться чи ображається. Тут такого немає. Спілкуємось англійською, інколи можу щось сказати французькою. За п’ять років у Франції кілька слів вивчив (сміється). Півкоманди мешкає в одному будинку. Часто збираємось разом – говоримо про свої проблеми, про проблеми командні. Це корисно.
За що «Кажани» можуть поборотися в цьому сезоні?
Хотілося б потрапити в плей-оф. Вважаю, є всі шанси туди потрапити. У цьому сезоні ми програли такі матчі, де могли виграти. Якби ми це зробили, ми б уже були біля зони плей-офф. Це реальне завдання. На початку сезону були не зіграні. Підготовка була скомканою, оскільки багато хто приїхав зі збірних. Разом ми майже не тренувалися. Пасуючий також був окремо від нас, а для мене найважливіше зігратися саме з ним. Ці моменти зіграли не на користь в тих іграх, де ми програли. Незважаючи на це, є ще можливість усе поправити. З «Заксою» нам усе вдалося. Думаю, так можна грати з будь-якою командою. Головне самому налаштовуватися на матч і відноситись до цього максимально серйозно.
Наскільки серйозна конкуренція в складі «Кажанів»?
Буває так, що на тренуваннях ті гравці, які не грали, нас обігрують. Це нормально, адже вони свіжіші. Якщо ми зіграли матч, то перший склад буде трішки в гіршій формі, аніж ті гравці, які не грали. Конкуренція є і деякі гравці, які виходили на заміну у цьому сезоні, нам суттєво допомагали.
В останніх двох матчах ти набрав 51 очко. Ти зараз на піку своєї спортивної форми?
Важко сказати чи це пік. Є фізичні та моральні втоми. Зараз я просто в хорошій фізичній формі а пік це чи ні, мені сказати важко.
Хто, на твою думку, стане призером Плюс Ліги у цьому сезоні?
Думаю, що це «Проєкт» Варшава, за яку виступає Юрій Семенюк, «Закса», яка зараз виглядає не найкраще через багато травм гравців та Ястшембський Венґель. Ці три команди, щоправда, не знаю в якій послідовності, розмістяться на п’єдесталі пошани.
І на останок про збірну України. яким був 2023 рік для нашої головної команди?
Сказати, що він провальний – ні. З іншої сторони ми не досягнули того результату, який хотіли. Мова йде про перемогу у Золотій Євролізі. На чемпіонаті Європи виступили більш-менш вдало. Я не можу сказати, що цей рік був успішним, але і не можу сказати, що він був провальним. На відборі на Олімпійські Ігри з такими топ-збірними нам важко було на щось розраховувати.
Перед поїздкою в Катар у гравців було непорозуміння з федерацією волейболу України. В чому саме вони полягали?
Перш за все, це непорозуміння в плані виїздів. Окрім того, було непорозуміння в плані бонусів за Золоту Євролігу. Мова йде про бонуси від європейської федерації волейболу. Ми були повідомлені про те, що значну частину грошей у нас відберуть, і це при тому, що в збірній Україні ніхто ніяких зарплат не отримує (федерація заперечувала фінансові моменти у цьому конфлікті - прим.). Звісно, це гравців обурило, оскільки ми півроку були на колесах. Від міністерства ми лише отримали лише добові в ігрові дні на офіційних матчах. Якщо я не помиляюся, за чемпіонат Європи ми отримали вісім тисяч гривень добових. Наші преміальні, які ми виграли, нам повернули і завдяки менеджеру з команди «Епіцентр-Подоляни» нам вдалося вирішити усі організаційні запитання. А їх накопичилося дуже багато. Доходило до того, що неможливо було це все терпіти. Півроку команда була «на колесах» і це забирало дуже багато сил.
Дякую за цікаву розмову. Перемог в усіх матчах і без травм.
Дякую.
Kamp-Sport
