ВАСИЛЬ ТУПЧІЙ: СЕЗОН В «КАЖАНАХ», ТУРНІР В КАТАРІ ТА ЗБІРНА УКРАЇНИ

Львівський волейбольний клуб «Барком-Кажани», виступаючи в одному з найсильніших чемпіонатів світу, польській Плюс Лізі, зумів врятуватися від вильоту лише в останньому турі, перемігши «Сталь» з Ниси з рахунком 3:1. Василь Тупчій, як і в попередні сезони, був справжнім лідером команди як на майданчику, так і поза ним. Діагональний «Кажанів» та національної збірної України підсумовує непростий сезон для «Кажанів» та ділиться планами на майбутнє.

Василю, підсумуйте сезон для «Кажанів». Яким він був для команди?

Сезон вийшов непростим і тримав у напрузі до останнього матчу. Якщо говорити з початку, то багато наших гравців мали тривалу паузу в іграх. Ті, хто не їздив до збірної, завершили минулий сезон ще у квітні, і до вересня у нас не було офіційних ігор. Ми планували взяти участь у кількох турнірах і провести товариські матчі, але більшість команд почали відмовлятися. У підсумку, ми не зіграли жодного матчу з командами польської Плюс-ліги перед початком нового сезону в Польщі.

Єдиний виняток – гра проти «Норвід Ченстохова». Ми приїхали на цю зустріч після чотирьох годин у дорозі. Звісно, брак повноцінних спарингів із сильними суперниками значно вплинув на нашу підготовку. Крім того, календар перших п'яти турів був дуже складним – ми зіграли з найсильнішими командами, що позначилося на впевненості. Коли не все виходить в плані результату, починаєш сумніватися у своїх силах і можливостях виступати на високому рівні. Психологічно це було важке випробування для всієї команди.

Як для вас особисто складався цей сезон?

Після важкого старту ми поступово почали знаходити свою гру, але залишалися певні проблеми. Наприклад, ми віддали шість очок команді з Катовіце – і це, на мою думку, неприпустимо. Так, це команда польської Плюс-ліги, але віддавати їм стільки очок – надто багато.

Цього сезону у нас виникали труднощі зі стабільністю: майже в кожній грі хтось із гравців «провалювався». Лише в кількох матчах усі зіграли на своєму рівні. Проблеми виникали і у мене, та в інших ключових гравців команди.

Особисто для мене це був, мабуть, найважчий сезон у Плюс-лізі. Хоча відсоток в атаці залишився на рівні минулого року, а в деяких моментах навіть покращився, я припустився більшої кількості помилок на подачах, і кількість блоків у мене зменшилася. Вважаю, що на мою гру значно вплинула тривала пауза після завершення минулого сезону. Тренування – це добре, але без ігрової практики важко підтримувати форму. Пів року без повноцінних матчів – це занадто багато.

Як вам новий склад «Барком-Кажанів»? Чи можете порівняти команду цього сезону з минулим?

Думаю, що головна проблема «Барком-Кажанів» – це складна адаптація легіонерів. Нові гравці надто довго звикають до рівня Плюс-ліги. Замість того, щоб одразу давати результат, вони витрачають багато часу на адаптацію. А коли, нарешті, знаходять свою гру – сезон закінчується, і вони залишають команду. Наступного року ситуація повторюється – знову приходить половина нового складу.

Чи вважаєте, що часта ротація легіонерів негативно впливає на стабільність результатів команди, особливо, на початку сезону?

Так, на мою думку, було б краще, якби легіонери залишалися в команді довше. Наприклад, Руне Фастеланн на початку сезону мав проблеми з блокуванням – він не міг якісно виконувати цей елемент. Але після нового року значно додав і навіть увійшов у топ-3 за кількістю блоків, у деяких матчах набирав по 4-6 блоків. Наскільки мені відомо, контракти більшості легіонерів розраховані до кінця сезону, і лише Ензо Поуп має угоду на наступний рік. Гру Фастелана чимось можна прирівняти до гри Муси Гуйє, який у нас був минулого сезону. На початку він виглядав слабо, а в другій половині сезону значно додав, за що і отримав запрошення до італійської П’яченци.

Які матчі за ходом сезону виділили би для команди «Кажанів» з позитивною оцінкою?

Я б виділив два матчі з «Норвід Ченстохова», де ми виграли. Також непоганий був матч з «Ястшембський Венґель». Не сказав би, що сезон був провальним з погляду гри, хоча ми програли 15 матчів по 3:1, але в кожній з партій ми мали лідерство 22-19, 23-21. Нехай би вдалося виграти хоча б одну партію в цих матчах, то взагалі не було б жодних проблем. Ситуація не дійшла б до того, що в останньому турі ми вирішували долю прописки в Плюс-лізі. Останній тиждень був нервовим, адже все вирішувалося в останніх двох матчах.

Чи було переживання за результат під час підготовки до вирішальних матчів, і як вдалося зберегти спокій в команді, враховуючи важливість цих ігор?

Звісно, хвилювання були, але тренувальний процес проходив в досить спокійній атмосфері. Ми не мали ніяких конфліктів між собою, все було дуже мирно. Це справді був унікальний сезон, тому що насправді це перший рік, коли між гравцями не було конфліктів. Раніше часом бували перепалки, але вони є нормальними в емоційних ситуаціях.

Чи міг цей склад команди виступити краще?

Реалізація ключових моментів могла зробити результат значно кращим. У багатьох матчах команда вела в партіях 23:21 або 18:14, але через кілька невдалих дій втрачала перевагу. Помилки на подачах чи в блоці часто змінювали хід гри. Це стало своєрідною традицією – впевнено ведемо, але через низку помилок суперник нас наздоганяє, і партія завершується поразкою.

Як змінився малюнок гри команди в порівнянні з минулим сезоном? Чи стала команда сильнішою, чи в деяких аспектах попередній склад був кращим?

Однією з відмінностей стало те, що минулого сезону у нас було два ліберо, які могли змінюватися – один відповідав за захист, інший за прийом. Вони постійно підстраховували та доповнювали один одного. Цього року в нас був лише один ліберо – Ярослав Пампушко. Він підсилив команду завдяки своїй грі в захисті та якісному прийому. Особливо добре він справлявся з планерами та простими м'ячами.

Ви сказали, що легіонери довго «втягулися» у сезон і, відповідно, на його початку не могли дати команді того, чого від них очікували. Як легіонери себе проявляли на тренуваннях?

Жодних претензій до їхньої роботи не було – всі відпрацьовували як у тренажерному залі, так і на тренуваннях. Вважаю, що в плані підходу до тренувального процесу це був один із найкращих складів – як основні гравці, так і заміни викладалися на повну. Коли хтось «випадав», знаходилися рівноцінні заміни.

Повернімося ще до останнього матчу з командою «Сталь». Чи було хвилювання після програшу другої партії в останньому матчі? Цю партію «Кажани» фактично подарували супернику і права на помилку уже не було…

Під час самої гри хвилювання не було. Як тільки матч почався, все пройшло. Коли кілька разів торкаєшся м'яча, повністю занурюєшся в гру, і всі переживання зникають. Перед матчем могли бути якісь емоції, але під час гри вже не залишалося місця для хвилювань.

У четвертій партії команда фактично розгромила суперника. Це вже був кураж чи щось інше вплинуло на гру?

Так, ми провели дуже сильний відрізок, особливо, коли Деніс Петровс вийшов на подачу. У цей момент ми добре працювали на блоці й впевнено закривали суперника. Мені здається, що психологічно гравці Ниси не витримали – було помітно їхнє хвилювання.

Які емоції були після останнього матчу?

Звісно, зітхнули з полегшенням, бо цілий тиждень були в напрузі – постійно крутилися думки: «А що, якщо вилетимо?» Ніхто не хотів би завершити сезон на такій ноті.

До того ж якби команда вилетіла з Плюс-ліги, у такому складі її, швидше за все, більше не побачили б. У першій лізі Польщі або при поверненні клубу в Україну все було б інакше – інші контракти, менші бюджети. Відверто кажучи, більшість гравців пішла б, можливо, хтось і залишився б, але команда вже була б зовсім іншою.

Цього року команда переїхала в Тарнув. Наскільки комфортно було грати там?

Досить комфортні умови для тренувань. У нас є хороший тренажерний зал і класний волейбольний зал – усе необхідне для якісної підготовки. Саме місто невелике, що також зручно: не потрібно витрачати 40-50 хвилин у заторах, щоб дістатися на тренування.

Розкажіть про своє майбутнє в «Кажанах»…

Зараз важко сказати щось конкретне – сезон тільки завершився, і найближчим часом усе вирішиться. Щодо бажання залишитися – для мене важливу роль відіграє сім'я. Старша донька тут ходить до школи, займається волейболом, у неї з’являються друзі, те ж саме стосується і молодшої доньки. Ми багато років у постійних переїздах – це непросто, особливо, коли діти вже підросли.

Розкажіть про пропозицію поїхати на місяць в Катар. Як ви її отримали, за кого будете грати й що це за турнір?

Пропозицію отримав, коли був у дорозі. Їхав за кермом, і мені написав агент, що є можливість поїхати в Катар. Скинув умови, я погодився, хоча спочатку навіть не знав, за який клуб буду грати. Можна сказати, що для нас це комерційний турнір, де буде догравання чемпіонату та ще якийсь кубок. Поки це все, що я знаю. Можу додати, що туди зараз приїдуть чимало гравців хорошого рівня. Більше інформації отримаю вже по приїзду в Катар.

Чи отримали ви виклик до збірної України?

Так, отримав виклик й планую їхати до табору національної команди.

Олег Плотницький прийняв рішення завершити кар’єру в збірній. Це рішення вас здивувало чи було очікуваним? Що про це думаєте?

Знаючи ситуацію зсередини та все, що відбувалося в збірній, я не здивований цим рішенням. Олег зробив дуже багато для українського волейболу, і я цілком можу зрозуміти його рішення.

Kamp-Sport