☰
21.06.2023
Львів’янка Наталя Козачук є унікальною українською спортсменкою, оскільки паралельно професійно займалася двома видами спорту – хокеєм та регбі. Що цікаво, Наталя є гравцем національної жіночої збірної України регбі-7 та була хокеїсткою національної збірної України. У хокей на позиції воротаря грала у Польщі, Словаччині, Швеції та Швейцарії.
Сказати, що це унікальний випадок в історії українського спорту – не сказати нічого. У березні 2020 року Наталія Козачук у складі збірної України з хокею взяла участь у чемпіонаті світу у дивізіоні ІІВ, що відбувся в Ісландії, а днями у складі збірної України з регбі-7 святкувала перемогу на першому турі чемпіонату Європи у дивізіоні Trophy, що відбувся у Загребі.
Наталя Козачук також у цьому сезоні взяла участь у другому турі жіночої Суперліги з регбі-7, однак ще раніше стала гравцем японської команди «Azalea Seven». В інтерв’ю Kamp-Sport Наталя розповіла багато цікавого, особливо про новий період свого життя – переїзд до Японії.
Наталя, перш за все, вітаю тебе з перемогою збірної України з регбі-7 у першому турі чемпіонату Європи у дивізіоні Trophy. Які враження від змагань в Загребі?
Дякую. Враження якнайкращі, оскільки ми здобули золоті медалі. Для цього результату потрібно було докласти чимало зусиль, оскільки рівень суперників став вищим. Через війну ми один рік змагань змушені були пропустити, що, на жаль, також далося взнаки. Втім, в нас було велике бажання представляти Україну на міжнародній арені і там перемагати.
Наталя, ти професійно грала в хокей і в регбі. Зважаючи на твій переїзд у Японію, можна зробити висновок, що ти зробила ставку саме на регбі.
Так. Якщо говорити відверто, то потрібно було зробити вибір. У Фукурої (Японія), де я зараз граю у регбі, немає жіночої команди з хокею. Навіть немає чоловічої. Звісно, якби я захотіла й надалі грати у хокей, я б собі команду знайшла. Я зробила вибір саме на регбі. Думаю, це пов’язано з чимось особистим. Так мені психологічно легше. Мій батько, якого, на жаль, уже немає з нами, був також професійним хокеїстом, грав на позиції воротаря. Він хотів, щоб я грала саме в хокей. Можна сказати, ази хокею і позицію воротаря я перейняла саме від нього.
Не так давно ти грала у Львові на другому турі чемпіонату української Суперліги за команду КІВС-Левиці. Чи плануєш повертатися в Японію?
Так. Коли їхала грати в Японію, моя нова команда «Azalea Seven» готувалася до турніру з регбі-7. З вересня 2023 року ми будемо грати в класичне регбі-15, а також продовжуватимемо грати в регбі-7. Існує варіант, що для ігор у чемпіонаті з регбі-15 ми будемо об’єднуватися з ще однією командою.
Як ти взагалі потрапила до Японії?
Після 24 лютого 2022 року у нашу федерацію від менеджера Ольги Суркової поступила інформація про можливий переїзд до Польщі та Італії. Різні країни пропонували свою допомогу. У квітні пройшла така пропозиція переїхати у Японію. На початку цей переїзд мені давався нереальним. Мама просила зачекати з цим переїздом, не дуже хотіла, щоб я їхала. Все-таки я взяла паузу на кілька місяців, а на початку серпня таки зважилася на переїзд. Рішення давалося доволі складно, оскільки я працювала тренером з регбі у КІВСі (Клуб ігрових видів спорту) у Львові. Про свій переїзд не шкодую. Це неоціненний спортивний та життєвий досвід. Рівень регбі в Японії вищий, аніж у нас. У них інший підхід. Там непоганий і жіночий, і чоловічий чемпіонат при тому, що регбі у них не пріоритетний вид спорту в країні. Головні види спорту в Японії – бейсбол та футбол.
Які труднощі виникали спочатку?
Звісно, це мова. Японці не залишили мене одну. На початку все мені показували та розповідали. В перші дні нічого не могла прочитати. Англійською я спілкуюся, але тут також був нюанс, оскільки я переоцінила рівень знання англійською в японців. Кілька дівчат в команді знають англійську, а решта – лише японську. У минулому сезоні в команді була канадка, американка та дівчина з Нової Зеландії. У цьому сезоні я є єдиною легіонеркою в команді.
Чи підписувала ти контракт з новим клубом?
Ні. Я оформлялася як біженка з України. Так була значно легша можливість оформити візу. Перед виїздом до табору збірної України я ще собі продовжила візу.
Скільки матчів ти зіграла за «Azalea Seven»?
Приблизно 20-25. Було багато різноманітних турнірів. В Японії регбі грають цілий рік, без перерви. Зараз моя команда змагається за те, аби потрапити у найсильнішу лігу Японії з регбі-7. Якщо добре зіграємо у відповідальних матчів в серпні, моя команда зможе підвищитись у класі. Сподіваюся у нас все вийде. Після першого туру чемпіонату Європи у Загребі я повертаюся у Японію.
Чи вчиш японську мову?
Так. Ходжу на курси. Зараз усе простіше. На побутовому рівні уже можу щось сказати. Мені подобається вивчення японської.
Які умови тобі створив клуб?
Усе, що маю зараз, дала держава. Втім, коли повернуся у Японію, з житлом допомагатиме клуб. За ігри ми також грошей не отримуємо. Дівчата, які є у нас в команді, працюють на фірмах спонсорів. Якщо краще розмовлятиму японською, також піду працювати в компанію спонсора. Там працювати простіше, оскільки легко можна відпроситися на ігри та тренування. У нас в команді четверо дівчат працюють в банку, який є одним з спонсорів команди. Ще одна дівчина працює вихователем в дитячому садку. Є дівчата, які доїжджають велику відстань на ігри та тренування. В японців такий стиль життя: вони працюють в одному місці, а живуть в іншому. Японці – мобільні люди.
Як проходить твій день в Японії?
У нас є ранкове тренування в понеділок, середу та суботу. В понеділок два тренування, у вівторок – одне, в середу – два, в четвер – індивідуальний день, в п’ятницю – одне тренування, а в суботу – регбі та зал. В неділю також індивідуальний день.
Скільки ти плануєш бути в Японії?
У мене буде віза ще на рік. Важко зараз сказати. Я не знаю. Залежить усе від різних обставин. В майбутньому я планую повернутися в Україну. Тут живе вся моя родина.
Які твої враження від Токіо?
Я там жила тиждень коли приїхала і була там на новий рік. Якщо люди хочуть розвіятися, то їдуть в Токіо. З нашого міста є швидкісний потяг.
Kamp-Sport
