☰
20.11.2024
У чемпіонаті Литви вільнюський «Жальгіріс» за декілька турів до завершення став чемпіоном країни. Серед футболістів, які вибороли золоті нагороди, є вихованець київського «Динамо» 26-річний Мирослав Мазур.
ЧЕМПІОНСТВО «ЖАЛЬГІРІСА»
- Мирославе, у дебютному для тебе сезоні у «Жальгірісі» відразу найвищий подіум. Твої враження від чемпіонського року.
- Звичайно, враження найкращі. Я приходив у цю команду, щоб досягати найвищих результатів. І радий, що став тим футболістом, який допоміг виграти чемпіонство. Вже за декілька турів ми оформили чемпіонство. Це сталося у грі проти команди «Дайнава» (Алітус), коли ми перемогли в гостях 5:0.
- Чемпіонат ще тривав, а вас нагородили золотими медалями та чемпіонським кубком.
- 3 листопада ми приймали ФК «Паневежис» і після цього відбулося нагородження. Правда, хотіли здобути перемогу перед своїми уболівальниками, але поступилися 2:4. Та ця поразка ніяк не вплинула на наш святковий настрій. Після нагородження трохи посвяткували з командою наш успіх.
- А як ти потрапив до «Жальгіріса»?
- Перед цим провів два хороші сезони в Швеції за «Естерсунд». Мав хорошу пресу і сподівався на отримання хороших пропозицій. І коли виник варіант із «Жальгірісом», то вирішив пристати на неї, адже мені сказали, що команда ставить на сезон найвищі завдання і грає в атакуючий футбол. Відзначу також, що адаптація в клубі пройшла чудово. До Вільнюса приїхав зі своєю дівчиною Каріною, яка у всьому мені допомагала та підтримувала, тому двом було значно легше.
- Ти провів 21 матч. Могло бути більше?
- На мене розраховували, як на основного гравця оборони, але перед початком сезону отримав травму, тому у першому турі зіграв лише дві хвилини, а другий провів на лаві. Та потім все налагодилось і мав достатньо ігрового часу та довіру тренерського штабу.
- Загалом які враження від чемпіонату Литви?
- Цікавий чемпіонат. Відверто кажучи, не було прохідних матчів. Усі команди намагаються грати в атакувальний футбол. Наприклад, коли ми грали проти аутсайдера «Судуви», то з чотирьох матчів двічі зіграли у нічию і двічі перемогли.
- У Литві чимала діаспора українських футболістів. Спілкуєтесь?
- Перед матчами завжди намагалися поговорити. Частіше спілкувався з нашими футболістами, які грають в Алітусі – Гліб Грачов, Артем Білий, а також з Артемом Ковбасою, який є гравцем «Судуви».
МРІЯВ ПРО «ДИНАМО», МІГ ГРАТИ В «ЗОРІЯ», А ОПИНИВСЯ В «БУКОВИНІ»
- Мирославе, ти вихованець київського «Динамо». Грав за «Динамо-2», а в першій команді не вдалося дебютувати?
- «Динамо» - моя рідна команда, тому завжди мрів там грати. Я пройшов усі вікові групи. Грав за «Динамо» U-19. У вісімнадцять років дебютував у першій лізі за «Динамо-2» проти черкаського «Дніпра». Навіть тренувався певний час з першою командою «Динамо». Тоді в «Динамо» були Драговіч, Мбокані…
- Не засмутився, що довелося залишити київський клуб?
- Розумів, що не просто пробитися в молодому віці, тому вирішив шукати щастя в інших командах. У мене був хороший варіант продовжити кар’єру в луганській «Зорі» і все йшло, щоб я там буду. Але в останній передсезонній грі отримав травму і мене «відчепили». Певний час сам лікувався, відновлювався, поки не прийшло запрошення з «Буковини».
- І хто запросив до чернівецького клубу?
- Тодішній головний тренер Олег Ратій запропонував. Я погодився, адже пів року був без ігрової практики і дуже хотів грати. Мені було досить комфортно в Чернівцях. Сподобалося місто і, звичайно, уболівальники.
- Зараз Олег Ратій очолює академію команди «Лівий Берег». Можливо, надійде пропозиція перейти в «Лівий Берег». Ти погодився би?
- Поки важко про щось говорити конкретно. Хочеться грати в хорошому клубі в Європі. А якщо повертатися в Україну, то лише в «Динамо», яке назавжди у моєму серці.
- Після «Буковини» ще був період київського «Арсеналу» та полтавської «Ворскли»?
- З київським клубом не вийшло через травму. Щодо «Ворскли», то спочатку відправили в оренду у молдовський клуб «Свинтул Георге», де в мене все було добре. Там мав хорошу ігрову практику і навіть забив два м’ячі. Потім знову «Ворскла», а там мені відверто сказали, що на мене не розраховують.
СКАНДИНАВСЬКИЙ ПЕРІОД, А МІЖ НИМ БУЛА ПОЛЬСЬКА «ЯГЕЛОНІЯ»
- Якщо подивитися на твою футбольну мапу, то можна помітити твій хороший період у Швеції. Як там було?
- Хотів щось кардинально змінити і вирушити до Європи. І справді час, проведений у Швеції, можу занести до свого активу. Спочатку потрапив до команди «Умео». Навіть пригадую, коли вперше приїхав у це місто, то була люта зима і навіювала думка, як при таких умовах грають у футбол. Спочатку було незвично. Важко адаптовувався, наполегливо вчив англійську мову… Загалом у Швеції люблять футбол і на матчі приходить багато уболівальників. В «Умео» провів хороший період часу. Зіграв 20 матчів і забив два м’ячі.
- Після сезону в «Умео» ти несподівано змінюєш вектор і переходиш в польську «Ягелонію»?
- Насправді, Швеція хороша для того, щоб тебе запримітили і запросили в більш сильніший чемпіонат. Я мав хороші запрошення від декількох клубів в Європі, але вирішив обрати «Ягелонію». Причиною такого рішення стало те, що команда грала в елітному дивізіоні Польщі і ставила високі цілі. Чому там надовго не затримався? Було декілька причин. Це адаптація і зміна тренера… Та насправді чемпіонат Польщі доволі хороший і маю надію, що туди ще повернуся.
- Після Польщі знову Швеція. Цього разу «Естерсунд». Як відбулося повернення до шведського чемпіонату?
- Повертатися було легко, адже я уже знав менталітет шведів. Хоча їхав спочатку на перегляд, де уже були чотири захисники. Тиждень тренувань, потім була контрольна гра проти казахського клубу, а далі збори в Туреччині, де мені запропонували підписати контракт. В «Естерсунді» у мене був прекрасний період. У команді провів два роки. Постійно грав і навіть по завершенні сезону 2023 року мав декілька нагород.
- Які саме?
- Був найкращим захисником за версією уболівальників, найкращим гравцем «Естерсунда» та «Людиною року-2023».
- Які плани на майбутнє у Мирослава Мазура?
- В минулому мене часто переслідували травми, які не давали мені сповна розкритися і грати на тому рівні, якому я би міг. Тому у мене мета одна – йти до вищих цілей, які я собі намітив, а це все можливо через наполегливу та важку працю, яку я виконую постійно.
Розмовляв Павло Пилипчук
