☰
25.04.2022
Останні два місяці в Україні, як і в принципі у більшості європейських та світових країнах темою номер один є війна. А точніше, події в Україні після 24-го лютого, коли росія нахабно почала бомбардувати українські міста бомбами та ракетами, а, згодом, вторглася на території сходу, півдня та півночі України. Напевно, немає на земній кулі країни, де б люди, бодай раз на день не цікавилися новинами з України.
За таких обставин, культурні, мистецькі, спортивні та інші заходи у перші тижні повномасштабного вторгнення з боку росії відійшли в Україні на другий план. Не до цього було. Кожен рятувався і боровся з російською експансією як міг. Хтось вступав до лав загонів тероборони, які формувалися, що називається з коліс. Хтось йшов у військкомати, підписував контракт і вступав до лав Збройних сил України (ЗСУ). Хтось - налагодив волонтерську діяльність, всіляко допомагаючи армії, біженцям із тимчасово окупованих лютим ворогом міст та сіл та людям, які виїжджали рятуючись від постійних російських обстрілів із гарячих точок - Харкова, Сум, Маріуполя, Києва, Чернігова.
Тож, Верховна Рада України 24 лютого на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну. "За" проголосували 300 народних депутатів. Відтак, на всій території нашої держави з перших днів повномасштабного російського вторгнення від 24-го лютого указом Президента України було введено воєнний стан. Як наслідок, почали діяти чіткі вимоги до громадян України в умовах воєнного стану. Одна із них - обмеження виїзду за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років. Тобто тих, які підлягають військовому мобілізаційному призову. Багато заробітчан, які працювали за кордоном почали повертатися в Україну. Хоча, не бракувало й таких, які намагалися, як кажуть, "відкосити" від армії і перевдягаючись у жіночі плаття намагалися чкурнути за бугор. Та повернімося до спорту, а надто до футболу.
Війна паралізувала футбольні баталії в Україні. Чемпіонат з футболу у всіх професійних лігах (від другої до прем'єр-ліги) зупинився. Багато гравців українських клубів, попри це повернулися із зимових тренувальних зборів своїх команд із-за кордону. Та, не бракувало й таких, які залишилися за кордоном.
На загал, у час війни, понад 80 українських футболістів із вітчизняних команд, згідно з даними з порталу Transfermarkt, підписали контракти з іноземними клубами. Більшість із них зустріли вторгнення ворога за кордоном, перебуваючи на зимових тренувальних зборах готуючись до відновлення футбольних баталій на весні. Наших майстрів шкіряного м'яча прийняли 25 ліг з усього світу. Найбільше українців перебралося до сусідньої Польщі, до різних ліг. Таких на загал - 26. Решта поповнили лави футбольних клубів Чехії (9), Хорватії (8), Литви, Франції, Ісландії, Естонії і, навіть, екзотичного, з футбольної точки зору, чемпіонату Фарерських островів. Щоправда, тільки 29 потрапили до клубів елітного дивізіону. Загалом, своїх гравців за кордон делегував відразу 31 український клуб. І це тільки ті, які підписали офіційні контракти. А є ж такі, які тренуються за кордоном, очікуючи на літнє трансферне вікно.
Що тут такого?! Скажете ви. Ну, виступають, та й виступають. Ну, не повернулися, та й не повернулися. Це приватна справа та їх вибір. Усе б так, якби не одне "але".
8-го квітня цього року у Верховній раді України зареєстровано законопроєкт №7265 "Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану" щодо встановлення відповідальності за невиконання вимог закону щодо повернення в Україну після введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях".
У разі прийняття цей Закон набере чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Втім, голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія повідомляв, що "слуги" за цей закон не голосуватимуть. Він зауважив, що законопроєкт жодним чином не вирішує тієї мети, яку насправді треба досягнути: покарати декілька десятків посадовців, чиновників та депутатів, які втекли з України під час війни.
Кого можуть зобов'язати повернутися, якщо думка зміниться і його таки приймуть? За новою ст. 10-1 Закону "Про правовий режим воєнного стану" у разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану особи, які згідно з законом підлягають призову на військову службу під час мобілізації, а також члени КМУ, керівники органів державної влади та їх заступники, народні депутати України, сільські, селищні, міські голови, працівники правоохоронних органів України, судді, судді Конституційного Суду України, прокурори, які перебувають за межами України, за відсутності поважних причин зобов’язані повернутися в Україну.
Строк повернення вищезазначених осіб становитиме 15 днів з дня введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, якщо в указі Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях не буде визначено інший строк.
Тобто під час дії воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, особи, зазначені у новій статті 10-1 Закону "Про правовий режим воєнного стану", зобов’язані будуть повернутися в Україну не пізніше, ніж через 15 днів з дня набрання чинності цього Закону.
Відтак, за невиконання вимог закону щодо повернення в Україну без поважних причин після введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях особою, яка згідно з законом підлягає призову на військову службу під час мобілізації, іншої особи, яка відповідно до закону зобов’язана повернутись в Україну із-за кордону, пропонується карати позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Це хочуть прописати у новій ст. 337-1 Кримінального кодексу України.
У соціальних мережах та на спортивних форумах відразу почали точитися завзяті дискусії про українських футболістів, які в час війни не повернулися на батьківщину. Адже важливо розуміти: військовозобов'язаними вважаються ті, хто перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; Тут думки розділилися. Одні дописувачі від футболу (вболівальники) вважають, що гравцям варто залишитися за кордоном і таким чином прославляти Україну на міжнародних аренах, а, відтак, збирати й переправляти допомогу в Україну на потреби ЗСУ та біженців, інші - виступили з різкою критикою. Мовляв, закон повинен бути один для всіх, не дивлячись на вид діяльності. І, скажу вам відверто, я вважаю, що з цим важко не погодитися!
Бо ж тут, як виходить, що добре бути "героєм" на відстані. А що мають казати ті тисячі українських хлопців і дівчат (а є й такі), які щодня ризикуючи своїм життям мерзнуть у холодних окопах під кулями, ракетами та бомбами російських орків?!
Хай там як, а відповідь на ці та інші злободенні питання війни, футбольної шаради українських реалій із багатьма "невідомими", - дасть час. А поки, віримо в ЗСУ та Україну!
Мстислав Коцький-Боб'як, Kamp-Sport
