Статті

01.09.2023

ЮРІЙ ТРУШ: ОТРИМУЮ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ТОГО, ЩО ДОПОМАГАЮ ФУТБОЛІСТАМ


Професійний футбол – це не завжди про гравців. До успіхів команди можуть бути долучені не лише виконавці, які виступають на полі. Нелегкий шлях до перемог із футболістами проходять тренери, адміністратори, масажисти, журналісти та інші працівники клубу. До таких осіб належить, зокрема, Юрій Труш – він продовжує роботу свого батька, відомого футбольного масажиста Михайла Труша (1964–2022), якого любили та поважали в таких українських клубах, як «Карпати», «Рух» та «Агробізнес». На сьогодні Юрій є частиною команди Віталія Пономарьова, який очолює львівський «Рух». Також Юрій кілька разів викликався до молодіжної збірної України під керівництвом Володимира Єзерського. 4 вересня масажист вирушить до Києва на тренувальний збір до команди України U-17, де продовжить допомагати майбутнім зіркам українського футболу.


В ексклюзивній розмові з журналістом Kamp-Sport Юрій Труш розкрив секрет кухні професії масажиста, розповів про роботу у львівському "Русі" та молодіжній збірній України, дружбу з зірками українського футболу та гру в одній команді з Мудриком, Трубіним та Судаковим.


Юрію, розкажи як ти почав займатися професією масажиста і чому обрав саме її?

Розпочав працювати масажистом, мабуть, років 5-6 тому. Обрав цю професію, тому що мій батько був хорошим спеціалістом у цій сфері, працював у «Карпатах» та інших українських клубах – загалом десь понад 30 років. Коли я випустився зі школи, то займався футболом, але кар’єра не задалась. Тому думав, що робити далі, тож послухав батька й почав займатись цією справою. Спершу не все мені подобалось, мало що вдавалося. Були думки завершувати з масажами, але коли до мене почали звертатися відомі футболісти – робота сильна зацікавила й припала до душі.


Згодом вступив до ЛДУФК, провчився 4 курси й далі вирішив не навчатись, оскільки вже на той час працював за спеціальністю – був масажистом двох аматорських клубів.


Юрій Труш на плечах у колишнього бразильського нападника "Карпат" Вільяма Роші Батісти


Чи рахував колись, зі скількома футболістами ти працював? Кого з відомих гравців ти готував до матчів?

Чесно кажучи, не рахував усіх гравців, але впродовж моєї короткої кар’єри їх було дуже багато. Кого можна виокремити з відомих? Готував до матчу Мар’яна Шведа, Назарія Русина готував до чемпіонату України ще коли він грав у «Динамо». Коли викликався масажистом у збірну України U-19, то працював з Ярмолюком, який зараз виступає в «Брентфорді» з АПЛ, Царенком, Дячуком, воротарем Ісенком. Також із нашими рухівцями - Сапугою, Романом,Підгурським, Квасницею.


Маю дуже хорошого товариша, Олександра Яцика, який наразі виступає в «Зорі» на правах оренди з «Динамо». Учора (31 серпня – прим.) він зазнав ушкодження в матчі кваліфікації Ліги Європи й одразу з Польщі приїхав до мене. Подивився на його ногу й поїхав з ним на рентген і вже скоро дізнаємось серйозність травми.



Зараз ти працюєш у львівському ФК «Рух». Розкажи детальніше про свою роботу в колективі «жовто-чорних» і як у тебе з’явився варіант із цієї командою?

У «Русі» я вже працюю більше трьох років. Віталій Пономарьов одразу після того, як очолив команду U-19, запросив мене у свій штаб. Від того часу ми працюємо разом. За підсумками першого сезону команда фінішувала четвертою. Наступний сезон був набагато успішнішим, але розпочалась повномасштабна війна. Чемпіонат достроково завершили, але «Руху» дали шанс дограти свої матчі і ми змогли вперше у своїй історії вийти до Юнацької ліги чемпіонів. Сезон 2022/23 видався справді чемпіонським, кар’єра Поньомарьова пішла вгору – відповідно піднявся в рівні і наш персонал.


Віталію Юрійовичу запропонували бути помічником Леоніда Кучука і ми всі перешли до основної команди, паралельно продовжуючи роботу в U-19. Коли Пономарьов став головним тренером «Руху», то я вже став масажистом лише дорослої команди «жовто-чорних».



Пригадай минулий сезон, коли «Рух» виступав у Юнацькій Лізі чемпіонів. Що тебе вразило найбільше на євроарені, який матч найбільше запам’ятався?

Найбільше вразив стадіон турецького «Галатасараю». Коли приїхав туди, то не міг повірити, що зіграємо на цій арені. Одразу ж згадав момент, коли я ще був дитиною, а «Карпати» грали проти цієї команди та вибили її з Ліги Європи. Сказав хлопцям, що ми не можемо програти їм, маємо пройти «Галатасарай» як це зробили колись «Карпати». Це, вважаю, додало футболістам «Руху» характеру, відваги і вони пройшли до наступного раунду.


Домашня арена турецького "Галатасараю"


Наступний матч був проти міланського «Інтера» – це також залишиться назавжди в пам’яті. Ми грали проти тренера, який відомий своїми виступами за «Інтер» – Крістіана Ківу. Віталій Пономарьов і його команда виграла цю дуель – хоч у серії пенальті, але від цього емоції ще більш шалені.


Можна зробити висновок, що окрім роботи масажиста, у «Русі» ти виконуєш роль мотиватора команди?

Схоже, що так і є. Хлопці з U-19 вважали, що я додаю колективу впевненості, мотивую їх чимось. Вони зі свого боку підтримували мене також, а я деколи міг давати їм якісь настанови.



Відомо, що ти також є масажистом юнацьких збірних України? Хто тебе запросив готувати майбутніх українських зірок?

Мій батько довгий час масажував Мирона Маркевича. Коли тато переїхав до Волочиська, де працював в «Агробізнесі», то порадив мене як спеціаліста Мирону Богдановичу. Тож я займався з ним: масажі, відновлення. І одного разу він сказав, що Єзерський тренує молодіжну збірну і в нього ще не сформований персонал. Маркевич порекомендував мене як хорошого спеціаліста і вже згодом я вирушив на тренувальний збір. Футболісти ходили до мене на масажі. Єзерський сказав, що такі люди йому потрібні, тому надалі викликатиме мене на збори. Наша співпраця триває довго, ми з ним добре потоваришувались.


Я їздив лише до команду України U-19, яку Єзерський тренував, мабуть, від U-16. Коли ця команда випустилась до U-21, то він знову став тренувати збірну гравців до 17 років. Мене викликали знову, тож вже 4 вересня вирушаю до Києва на тренувальний збір.



Поділися, чого тебе навчив у цій справі батько, Михайло Труш, який привив тобі любов до футболу? Які в нього були стосунки з футболістами? З Ким найбільше спілкувався?

З батьком у мене були дуже особливі стосунки. Він завжди давав мені неможливої, здавалось, впевненості. На жаль, його вже немає з нами, але постійно пам’ятатиму слова: «Синку, я вірю та знаю, що ти працюватимеш в Прем’єр-лізі. В Тебе є для цього Божий дар і ти вмієш працювати зі спортменами».


У «Карпатах» та інших командах його дуже любили та поважали футболісти – це мені завжди говорили й продовжують казати сьогодні. Його дуже добрим другом був Батіста. Нещодавно він прилетів з Бразилії і ми разом відвідали могилу батька. Мій батько був найближчим другом Батісти в «Карпатах». Як тільки ми зустрілись із ним, то запропонував поїхати до ресторану. Але Батіста відповів, що насамперед хоче на цвинтар до могили Михайла Труша.


Юрій і Михайло Труші


Батько також добре дружив із Чечером, Худоб’яком, Федецьким і Тлумаком. У нього були дуже хороші стосунки з кожним футболістом.


На початку літа ти організував масштабний футбольний турнір пам’яті Михайла Труша в селі Підмонастир. Розкажи, наскільки складно було зібрати низку зірок українського футболу і як ти впорався з цим? Можливо, хтось допоміг фінансово?

Мені допомогли друзі, які добре знали тата. Організацією займався я: запрошував футболістів, особисто їм телефонував, писав, створював групи. Дуже допоміг в проведенні турніру Степан Пилип, президент футбольного клубу «Фенікс». Також доєднались до організації Олександр Ролько (президент «Юність» Верхня/Нижня Білка – прим.) та Назар Волощак (Президент ФК «Благо-Юність» Верхня – прим.). З нагородами допомогла Львівська асоціація футболу. Фінансово підтримав футбольний клуб "Агробізнес" на чолі з Олегом Собуцьким. Тішить, що багато хто долучився до турніру пам’яті мого батька і це не обійшлось мені у велику суму.



Потрібно було зустріти кожного футболіста, завезти, нагодувати. Хотів, щоб усе пройшло на високому рівні й кожен учасник отримав задоволення. Усі любили мого батька, тож ніхто не відмовив взяти участь у турнірі. Маю в планах проводити його щороку і впевнений, що масштаб і рівень будуть лише рости.


Ти також був гравцем футбольних клубів. Розкрий трохи деталі своєї кар’єри й чому вирішив повісити бутси?

Почав займатись у «Карпатах», навчався у спецкласі. Моїми однокласниками були Юрій Копина, який зараз грає в «Олександрії», та Олег Мозіль з «Металіста-1925». Решті чомусь не вдалося заграти на професійному рівні. До 16 років перебував у «Карпатах», згодом коли не потрапляв у склад, то вирішив виступати в «Покрові». Там також не склалось, багато я не грав через, мабуть, відсутність фізичної витривалості.


Вирішив зайнятись освітою, тому 2 роки не грав. Потім взяли в обласну команду «Дорошів», а після цього запросили у підмонастирський «Фенікс» – грав за основну команду і трохи в другій. Був досвід гри в «Рогатині», але пізніше вже за спеціальністю почав працювати в «Демні». Підтримував тренувальний процес, деколи мене загравали в матчах, коли не вистачало гравців. Навіть вдалося забити гол у складі команди на чемпіонаті України сере аматорів. Після цього працював у «Куликові» масажистом і також деколи виходив на поле – вийшло взяти участь в 11 поєдинках. Коли пішов у «Рух», то вирішив вже повністю зосередитись на роботі масажиста. Зрозумів, що можу допомагати українському футболу, маючи іншу професію.




Останнім часом тебе можна було побачити футболістом в кількох благодійних турнірах.

Так, вирішив, що потрібно допомагати чим зможу. Тим більше отримував задоволення від футболу, а до того ж можна поєднувати з благодійною метою. Грав за «Агробізнес» у благодійному турнірі пам’яті Михайла Труша і навіть забив м’яч.


Залишилась у пам’яті гра в одній команді з Михайлом Мудриком, Георгієм Судаковим, Анатолієм Трубіним та іншими сучасними зірками футболу. Тоді ми грали в турнірі, мета якого – збір коштів на апарат для Охматдиту. «Рух» організував цю подію, а я долучився, зібравши команду молодих гравців збірної України. З Судаковим знайомий давно, тому вдалося запросити багатьох відомих виконавців.



Можна сказати, що футбол зусібіч поринув у твоє життя і ти вирішив зайнятись агентською справою. Що можеш розповісти про цю частину твого футбольного життя?

Маю двох друзів – Віталія Патуляка з «Юності-Куликова» та Руслана Майовецького з «Благо-Юності». Якось лежав на ліжку й не гадав, чим зайнятись ще, окрім масажів. Прийшла в голову нова ідея, яка мені сподобалась. Сказав спершу в жарт Патуляку і Майовецькому, що стану їхнім агентом. Написав про це в інтернеті, спочатку всі сміялись. А на сьогодні я працюю з 50-ма футболістами, які грають в чемпіонатах області. У «Юності-Куликові», наприклад, зараз 7 гравців, інтереси яких я представляю, а в «Благо-Юності» їх 10. Тепер працюю з футболістами, які виступають на професійному рівні, зокрема, в УПЛ. Ткачук, Когут, Гагун – гравці, які мають колосальний досвід виступів у професійному футболі. З ними усіма приємно співпрацювати.


Двох гравців з чемпіонату області порадив Олександру Чижевському. Тепер вони виступають в «Агробізнесі». Міг перейти і Патуляк, але маємо особисту домовленість із Олександром Рольком. Поки моя агенція Trussardi Agency – неофіційна, але маю мету її розвивати. З часом вийду на більш серйозний рівень, зміню, мабуть, назву і буду робити все, аби українським футболістам було комфортно працювати в клубах.



Яка твоя ціль у футболі? Де плануєш працювати найближчим часом?

Завжди ставлю максимальні цілі. Зараз поєдную своє життя з «Рухом». До речі, коли Мирон Маркевич очолив «Карпати», то в мене була можливість працювати в його штабі. Мали з ним розмову, але все-таки вирішив залишитись у команді Віталія Пономарьова, де все мене влаштовує. Час покаже, як буде далі. Дай Бог, аби футбол у нас був і розвивався, а війна якнайшвидше закінчилась нашою перемогою.



Чи маєш на меті працювати в збірній України U-21або в національній команді?

Зізнаюсь, бачу як Віталій Пономарьов працює з молоддю. На мою думку, він тренер найкращий тренер в України для роботи з молодими футболістами. Гадаю, що настане колись той момент, коли його запросять у молодіжну чи навіть національну збірну. Відповідно думаю, що запросить мене в команду (сміється). Як би смішно не звучало, але я вважаю, що ми з ним добре співпрацюємо й зможемо досягати успіхів в майбутньому.


Олег Нападій, Kamp-Sport

Інші Статті