ОЛЕКСАНДР ДУДАРЕНКО: «АЗАМ ФУТБОЛУ МЕНЕ НАВЧАВ ДІДУСЬ»

Цей футболіст є внуком відомого футболіста та тренера. Пограв у багатьох командах, не залишився за кордоном і тепер грає в команді, яка ставить високі цілі в Першій лізі.

Наш співрозмовник, захисник команди «Лівий берег», 28-річний Олександр Дударенко.

- Олександре, твій дідусь Микола Дударенко та його брат Володимир Дударенко відомі футболісти 70-х років. Тож ти пішов їхнім шляхом?

- Радий, що династію Дударенків добре знають і насправді я дуже гордий за своїх предків. Дідусь грав у таких командах, як СКА (Львів), «Ністру» (Кишинів), «Авангард» (Рівне), «Торпедо» (Луцьк), а його брат був чемпіоном СРСР та зіграв два матчі за збірну у 1972 році. На жаль, обох уже немає серед нас.

Також футболістом був і мій батько, що правда у нього скромні результати. Він грав у Другій лізі за львівську «СКА - Орбіту». Я навіть пригадую один з його матчів. Ми з татовою сестрою прийшли на стадіоні і батько у цій грі відзначився забитим м’ячем. Тому велику роль у тому, що я став футболістів відіграли дідусь та батько.

Пригадую цікавий випадок, коли батьки мене відвели на карате, але домовились дідусеві нічого не говорити. Якби він це знав тоді, то думаю був би неймовірний скандал і більше батьки вирішили не робити експерименти (сміється).

- Як розпочинався твій шлях у великий футбол?

- Своїм першим тренером вважаю дідуся. Саме він вчив мене азам футболу. Приділяв мені багато уваги. А коли потрапив у футбольну школу «Карпати», то моїми наставниками були Роман Деркач та Андрій Василитчук. Спочатку грав в півзахисті, а потім мене перевели на лівий край оборони. Ми багато проводили матчів та успішно грали в ДЮФЛ.

- Твої наставники були захисниками і мабуть розказали усі секрети гри в обороні?

- Мені пощастило, що мав таких тренерів. Дійсно вони багато мені розказували, показували, а я намагався усе виконувати.

- Після випуску запросили в «Карпати»?

- Це мрія кожного випускника школи. Пройшов випробування за U-17 та U-19. До U-19 мене запросив Володимир Беззубяк. Саме тоді вперше почали проводити чемпіонат серед команд U-19, а до того був чемпіонат дублерів. Ми показували хороші результати, а команда складалася з хлопців 1993-1995 років народження. Потім моїми наставниками були Ігор Йовічевіч, Андрій Тлумак, Радослав Боянов, Степан Юрчишин. Було дуже цікаво тренуватись та грати під керівництвом цих фахівців.

- Яке враження на тебе справив Ігор Йовічевіч?

- Найкраще. Він мав особливий підхід до роботи з молодими футболістами. Він не кричав, а намагався усе доступно пояснити. І великий йому респект, що розмовляв українською мовою.

- Перед сезон 2013/2014 головну команду очолив Олександр Севідов і ти навіть їздив з ними на тренувальні збори?

- Я почав тренуватися з молодіжним складом під керівництвом Ігоря Йовічевіч, але мене взяли до першої команди. Відверто було дуже несподівано, трохи хвилювався, але на зборах усе було добре. Ми зіграли декілька контрольних матчів і мене переповнювали емоції.

- Але дебютувати в УПЛ за головну команду тобі так і не судилося?

- Була велика конкуренція.

- У сезону 2016/2017 ти несподівано переходиш у МФК «Миколаїв»?

- Виник варіант пограти у Першій лізі. За порадою свого батька я поїхав до Миколаєва. Там головним тренером працював львів’янин Руслан Забранський. Це був новий і цікавий період. Після молодіжного футболу звикав до дорослого. Рівень Першої ліги був хороший, всі команди були добре укомплектовані. Тренер мені довіряв. Після року перебування пропонували продовжити контракт, але я вибрав інший варіант і подався у львівський «Рух».

- Але там тобі не судилося затриматись?

- Пройшов з командою збори, але тренер команди Руслан Мостовий мені відверто сказав, що на лівому краю оборони у нього буде грати Володимир Бідловський, який непогано себе проявив у чемпіонаті і багато забив м’ячів. Сидіти на лаві не хотілося і подався у стрийську «Скалу», яка тоді грала у Другій лізі. Там мав хорошу ігрову практику.

- А далі знову новий клуб. Ти їдеш у Вінницю?

- Це був 2018 рік. «Ниву» очолював Денис Колчин, який свого часу був гравцем «Чорноморця» і грав в захисті. Він мені зателефонував і я дав згоду. «Нива» тоді грала в Другій лізі. Скажу відверто, що рік перебування у Вінниці пішов мені на користь. Зіграв 23 матчі і це великий ігровий досвід. Коли головний тренер залишив команду, то і я не став продовжувати контракт.

- Та без клубу ти не залишився?

- Коли «Нива» грала з «Вересом» до мене після матчу підійшов головний тренер Олег Шандрук і запропонував перейти в його команду. Тоді, ще не було зрозуміло чи залишусь у «Ниві», але можливий перехід уже обдумував. Коли приїхав у Рівне, то запропонували хороші умови контракт і півтора року я був гравцем «Вереса». При Шандруку я грав в основному складі, але через пів року відбулася зміна на тренерському містку. Команду очолив Юрій Вірт. Відповідно з ним прийшло багато нових футболістів, хоча на початках я відчував, що можу грати в основному складі, але потім ситуація змінилася. Фактично зіграв у Кубку України, а в чемпіонаті сидів на лаві запасних.

- Зараз Олег Шандрук знову очолив «Верес». Можливо запрошував?

- Ні. Я зараз гравець «Лівого берега» і дуже радий, що опинився у цій команді.

- Певний час ти пограв в чемпіонаті Львівщини, а потім поступила пропозиція перейти у новостворені львівські «Карпати». Як усе відбулося?

- Команда під керівництвом Андрія Тлумака грала в чемпіонаті України серед аматорів і готувалася до Другої ліги. Головний тренер добре мене знав і запропонував перейти в «Карпати». Звичайно, що я дав згоду. Хоча на той час мав хороші пропозиції. Кликали в «Авангард» (Краматорськ), який грав у Першій лізі. Були пропозиції від двох клубів Другої ліги.

- У своїх попередніх клубах, тобі жодного разу не вдавалося відзначитись забитими м’ячами. А в «Карпатах» на твоєму рахунку три голи?

- Це можна пояснити тим, що грав на незвичній для себе позиції, а саме лівим латералем. Треба було багато атакувати і часто з’являтися в штрафній суперника. І звичайно відпрацьовувати в обороні. Пригадую, що забив у дебютній грі «Карпат» в Другій лізі. Приймали київський «Рубікон» і мені вдалося забити по голу у кожному таймі. Ми тоді перемогли 3:0.

- Період проведений в «Карпатах». Яким він був для тебе?

- Емоційним. Я був щасливий, що знаходився дома і грав за «Карпати». Колектив був чудовий і ми показували хорошу гру. Була цікава тактична схема. У чемпіонаті нам усе вдавалося, а от в Кубку України у додатковий час програли «Волині», хоча по грі ми їм не поступилися.

- Сезон 2022/2023 ти розпочав у тернопільській «Ниві», яка грала у Першій лізі?

- У «Карпатах» не все склалося. Тренерський штаб мене мабуть не бачив в складі. І поступила пропозиція від Андрія Купцова перейти в «Ниву», який мене ще знав по молодіжному складу «Карпат». Я дав згоду і все спочатку складалося добре, але старт чемпіонату нашій команді не вдався. Нічиї та дві поразка і тренера звільнили.

- Підтримуєш і надалі стосунки з Андрієм Купцовим?

- Це чудова людина. Прекрасний наставник і ми доволі часто спілкуємось Він багато мені допоміг і дає хороші поради.

- Сьогодні ти гравець команди «Лівий берег».

- До команди мене рік тому запросив Віталій Первак з яким мені довелося працювати в Тернополі. Він допомагав Андрію Купцову. Звісно, що я погодився. Тоді команда комплектувалася і півроку ми грали контрольні матчі. А вже з сезону 2023/2024 стартували у Першій лізі.

- Старт виявився успішним?

- Ми усі раді, що потрапили до чемпіонської групи Першої ліги. Слід відзначити, що заслужено, адже ми добре пройшли нашу групу і стали другими з хорошим доробком очок. Можна виділити нашу перемогу над «Інгульцем» 3:0. На жаль, було дві прикрі поразки від СК «Полтава».

- Кого з команд виділив би у групі?

- Звичайно, що «Інгулець». Хороші матчі показували СК «Полтава», «Маріуполь» та «Вікторія». Здивувало не потрапляння до першої п’ятірки запорізького «Металурга».

- Чого можна очікувати весною у вашій групі?

- Мабуть, цікавих матчів. Усі команди ставлять високі завдання і добре укомплектовані.

- «Лівий берег» за яке місце буде боротися?

- За найвище. А сезон покаже.

Павло ПИЛИПЧУК