☰
30.11.2021
У північноамериканських професійних клубах НБА та НХЛ є чудовий звичай залишати за своєю знаменитістю номер назавжди і більше нікому його не вручати. Футболку з номером та прізвищем гравця виставляють на видному місці, щоб усі прихильники клубу могли пишатися своєю зіркою.
Таку честь уперше у львівських «Карпатах» здобув Левко Броварський, відомий львівським вболівальникам багатьох поколінь за прізвиськом «Бревер», чий номер «6» не вручають тепер нікому…
30 листопада йому було би 73, але він прожив усього шістдесят. Як швидко вони минули. Адже пам'ятаю його ще з далеких шістдесятих, коли щупленький із хорошою технікою володіння м’ячем, і задерикуватий на полі, юнак розпочинав свою кар’єру в нападі дрогобицького «Нафтовика», тоді команди класу «Б». Оте близьке знайомство з м’ячем прийшло з вуличних поєдинків, яке Левко доповнював самостійною щоденною працею, копаючи м’ячем до стіни батьківського будинку, неподалік залізничного вокзалу Дрогобича, поблизу електромеханічного технікуму. Батьки не перешкоджали синовому захопленню, бо тато й сам колись у довоєнні роки виступав у нападі української «Ватри». Талант юного футболіста скоро запримітив тренер Володимир Аксьонов і запропонував його до юнацької збірної України (до 16 років), яка вдало виступила на всесоюзному турнірі «Юність». А наступного року тренер «Нафтовика», відомий закарпатський фахівець Б. Вейг запросив хлопця до основного складу команди майстрів, де юнак зустрівся з багатьма досвідченими футболістами , котрі пройшли школу «Карпат» – Й. Фалесом, Б. Розсихіним, С. Береговським і таким же молодим Остапом Савкою, майбутнім багаторічним партнером у Львові. 1967 року прийшов навчатися до Львівського інституту фізкультури, де на нього й звернули увагу, коли виділявся своєю грою серед студентів, тож запросили в дублюючий склад «Карпат».
Так почалася епопея Броварського в «Карпатах», де він провів цілих 13 сезонів. Левко так наполегливо і самовіддано працював на передсезонному зборі, що знайшов своє прізвище в основному складі вже на старті сезону 1968 року. А ще через кілька матчів забив свій перший гол воротареві «Волги». Той сезон був вдалим для дебютанта, адже «Карпати» перемогли у турнірі своєї зони, вдало виступили у фінальній пульці в Сочі, ледь не прорвавшись до вищої ліги. Спостерігачі команд майстрів звернули увагу на правого півзахисника львівської команди, тож посипалися запрошення до київського «Динамо», «Шахтаря», «Чорноморця». Йому ще тільки йшов двадцятий рік… Тоді й народилося оте прізвисько «Бревер»: так називався захисник збірної Канади з хокею Карл Бревер, що відзначався умілою та конструктивною грою, а в ті роки хокей і фігурне катання були найбільш показуваними видами спорту на екранах тодішніх телевізорів.
1969 рік став пам'ятним для Львова, коли команда другого дивізіону радянського футболу здобула кришталевий Кубок країни. Це був безпрецедентний випадок у вітчизняному футболі, якого так і не повторив жоден інший клуб. Хлопці зрозуміли, що їхня сила саме у зіграності, згуртованості, силі командного духу. Тому й не пішов ніхто у відомі столичні клуби, хоча їх не раз туди запрошували. Ще 1975 року один з тренерів київського «Динамо» Михайло Коман поновлював свою пропозицію: «Левку, тобі скоро двадцять сім. Коли не зараз, то вже ніколи»» Як зізнавався потім Броварський, він ще раз відмовив, але пізніше, оцінюючи свої вчинки з далечини літ, зрозумів, що не використав свій шанс досягти у футболі більших висот у складі прославленого «Динамо». У київському клубі мав би не тільки більше перемог, але й більше титулів. Хоча за титулами Левко якраз не гнався. Про це свідчить такий маловідомий факт: перед самою поїздкою до Африки він зустрівся з головою Федерації футболу України М.Фоміних. «Дві премії одразу тобі дати не можемо, – сказав начальник, – вибирай: або звання заслуженого, або поїздка за кордон». Тепер знаємо, що Броварський вибрав роботу. А заслуженим тренером таки став, тільки значно пізніше.Чому ж його так прагнули бачити у своїх рядах тренери провідних клубів? Він дійсно був тим майстром у «Карпатах», яких називають по-різному: диригент, розігруючий, нині – плеймейкер, і завданням його було – організовувати , конструювати атаки, керувати грою партнерів та Їхніми маневрами на полі. А тому такі футболісти потрібні у всіх командах – без них немає командної гри. А те, що тягнуло більше направо, то мало хто знав, що він погано чув на праве вухо і йому краще було мати усю гру зліва…
Він закінчив у великому футболі у віці 32 років, маючи ще повно сил та енергії. Але зміна тренерів, які прийшли на місце шанованого Ернеста Юста, втрата згуртованості в колективі заставили покинути команду, якій він віддав стільки років. З ним навіть не попрощалися, не організували прощального матчу, хоча він зіграв за клуб найбільшу кількість матчів і багато років був капітаном.
Повний футбольних сил і мудрості Броварський став у самбірському «Спартаку» граючим тренером. «Спартак» був одним з найсильніших колективів аматорського футболу України, на його матчі приходили до десяти тисяч глядачів. Броварський знову відчув задоволення від гри, перед кожною зустріччю хвилювався, як у молоді літа, і демонстрував своїм партнерам і підопічним, як треба відноситися до улюбленого заняття. Потім два гарячі роки провів у Африці з молодіжною збірною Камеруну. На два тижні раніше туди приїхав Валерій Непомнящий, кого й поставили головним тренером національної команди. Левко, разом з камерунським тренером Жаном Мангою, займався селекційною роботою, переглядав величезну кількість молодих гравців. Вивчав місцеву й французьку пресу, де камерунцям, що виступали у французьких клубах, приділялася увага. І, коли розпочалися відбірні змагання на першість світу 1990 року в африканській зоні, радянських тренерів об’єднали, поставивши перед ними завдання вийти до фінальної частини. З цим завданням дует наших фахівців упорався. Але до Італії з командою поїхав тільки Непомнящий, бо брати двох представників СРСР, коли Камерун потрапив в одну групу з СРСР, не відважилися. Броварський спостерігав чемпіонат світу в Африці, а потім ще працював з чемпіоном країни «Ресінгом» з Бафасани, готуючи команду до Кубка чемпіонів континенту.
Кілька разів запрошувався головним тренером рідних «Карпат», однак здоров'я не дозволяло віддаватися улюбленій справі на повну силу, тому перейшов на більш спокійну роботу – представника Федерації футболу України у західному регіоні, вишукував юні таланти, якими так багата галицька, де він народився. Важка хвороба таки перемогла. І ховали його зі стадіону «Україна», на полі якого пройшли його найкращі літа. А Левко Броварський залишився в пам'яті таким невгамовним, молодим, умілим гравцем, який у кожну гру вкладав не тільки свою високу футбольну майстерність, але й серце та душу, без чого справжня гра втрачає свою привабливість. Як тепер таких мало…Похований на Личаківському цвинтарі поруч із дружиною, яка пішла з життя на рік швидше за нього. Дітей у них не було…
Довідка:
Левко Броварський народився 30 листопада 1948 року у Дрогобичі. Зіграв за львівські «Карпати» 412 матчів, забив 48 голів. Дебют у «Карпатах» 8 квітня 1968, останній матч – 22 листопада 1980. Володар Кубка СРСР 1969, зіграв 1 матч за збірну СРСР, заслужений тренер України (2001), працював головним тренером «Карпат» (1999– 2001, 2002 – 2003), молодіжної збірної Камеруну (1988– 1990), викладачем-тренером Львівського училища фізичної культури (1985 – 1988). Почесний громадянин міста Дрогобича (з жовтня 2009).
Іван Яремко
