☰
26.01.2023
Сьогодні, 26 січня, відомому захиснику львівських «Карпат» та харківського «Металіста» Ростиславу Поточняку виповнилося б 75 років…. Відразу й не згадаєш гравця, що підкорив у командах майстрів планку в 572 (!) матчі чемпіонатів СРСР та 53 кубкові гри, ставши володарем Кубка-1969.
У складі «Карпат» і «Металіста», починаючи з 1966 року, Ростислав Поточняк виступав 18 років, з них 9 - у вищій лізі, 4 - у першій і 5 - у другій. Двічі ставав переможцем другої ліги, двічі - першої і двічі грав у фіналах Кубка Союзу. З «Карпатами» - виграв, з «Металістом» - програв, причому харків’яни ні в чому не поступалися «Шахтарю». Останній раз зіграв за «Металіст» у листопаді 1983-го, коли мало що залишалося до 36-ти років. Говорять, що старшого за Поточняка тоді у вищій лізі не було.
Свій шлях до «Карпат» Ростислав Поточняк починав у рідних Винниках, де першим тренером був Богдан Маркевич, що виховав багатьох відомих футболістів. Потім в 1965 році займався в групі підготовки при львівському СКА, звідки Микола Дементьєв, що очолював у той час «Карпати» і запросив у свою команду. За іронією долі дебютував 12 травня 1966 року проти «Металіста», який тоді носив назву «Авангард». Та й перший гол за «Карпати» також через рік забив харків’янам. Починав грати нападаючим, потім Євген Лемешко перевів у півзахист, а незабаром в 1967 році після травми Юрія Юзефовича в Сімферополі почав грати в захисті (під номером “3”), і, як згадував Поточняк, не шкодував, що так трапилося.
На все життя Поточняка залишилися приємні спогади з його біографії. Це більш ніж сенсаційна кубкова перемога «Карпат» у Лужниках над ростовським СКА з рахунком 2:1. Звичайно, на початку кубкового шляху мало хто вірив у такий тріумф. А найдраматичним був чвертьфінальний матч у Воронежі проти досвідчених футболістів «Труда», коли Віктор Турпак під кінець матчу відбив пенальті, зберігши мінімальну перевагу львів’ян. Це і перемога «Карпат» у Москві з рахунком 3:1 над «Спартаком» у серпні 1972-го. Чудовий матч був і в складі «Металіста», який тільки вийшов у вищу лігу, і з рахунком 3:0 обіграв тбіліське «Динамо», володаря Кубка кубків. З міжнародних матчів «Карпат» приємно згадував перемогу над бразильським «Пальмейрасом», двобої Кубка Кубків з румунською «Стяуа» і нічию на виїзді з італійським «Міланом».
В обох клубах Поточняк мав партнерів, які розуміли його з півслова. У «Карпатах», звичайно ж, Валерій Сиров, а в Харкові - Віктор Камарзаєв. Після кубкового тріумфу «Карпат» запрошень в інші міста не бракувало. У київське «Динамо» Поточняка запрошували три роки. Спочатку - Віктор Маслов, потім - Олександр Севидов і ще пізніше - Валерій Лобановский. На одній з нарад у столиці Лобановський згадував, що Поточняк - «єдиний футболіст, що не доїхав до Києва». На його місце тоді запросили Михайла Фоменка.
Як згадував ті часи Ростислав Поточняк, звичайно, може десь і жалкував, що не перейшов в «Динамо». Але з іншого боку, «Карпати» у ту пору ставали на ноги, рухалися вперед. Він тут виріс, люди ходили на стадіон, уболівальники поважали його. Не останню роль зіграв і начальник команди Карло Мікльош. Якби тоді всі футболісти «Карпат» розбіглися, то невідомої була б подальша доля цієї команди. Та й вірилося: після невдачі в 1968 році у фінальній кульці в Сочі, коли карпатівці не пробилися у вищу лігу, пропустивши туди «Уралмаш», «Карпати» вийдуть на новий якісний рівень. Так і сталося, львів’яни в 1971 році дебютували у вищій лізі, а «Уралмаш», якому «Карпати» ні в чому не поступались, через рік знову понизився в ранзі.
Ростислав Поточняк виступав і за молодіжну та олімпійську збірні СРСР. На шляху до фіналу молодіжного чемпіонату Європи-1972 Поточняк з партнерами по збірній обіграли іспанців, німців і болгар, а у повторній зустрічі в Остраві поступилися сильній команді Чехословаччини. Поразка була прикрою, бо збірна не була слабкішою за суперника. У її складі тоді виступали Олег Блохін, Володимир Гуцаєв, Гіві Нодія, Леонід Буряк, Андрій Якубик. А в складі олімпійської збірної країни провів пам’ятний матч, коли в Парижі на стадіоні «Парк Де Пренс» у відбірковому турнірі обіграли французів з рахунком 3:1. Брав участь і в турне по Південній Америці олімпійської збірної, очолюваною Олександром Пономарьовом і Миколою Гуляєвим.
У всі часи багато футболістів мало свої прізвиська. Друзі називали Поточняка «Чорний» напевно за смуглявий колір шкіри. Потім частіше ветерани називали «Мирославович». А Лемешко в «Металісті» кликав його «Марчелло».
Ростиславу Поточняку довелось у 1984 -1986 роках працювали у тренерському штабі «Нафтовика» (Долина). У 1989 році був тренером відроджених «Карпат», а в 1991 році - головним тренером. Багато років Ростислав Мирославович працював у стінах львівської СДЮШОР-4 (нині – ДЮСШ «Карпати»), передаючи свій досвід майбутнім футболістам.
Ростислава Поточняка не стало 26 липня 2022 року (обірвався тромб). Похований на Личаківському цвинтарі.
Із досьє «kamp-sport.com». Ростислав ПОТОЧНЯК. Народився 26.01.1948 р. у Винниках. Виступав за команди «Карпати» (Львів): 1966-1977 р., 338 матчів (6 голів), «Металіст» (Харків): 1978-1983 р., 234 матчів. Володар Кубка СРСР (1969 р.). Фіналіст Кубка СРСР (1983 р.). Виступав за молодіжні, олімпійську збірні СРСР (1972 р.).
