КАЗУЇСТИКА ПОФІГІСТИКИ

У листопаді українська футбольна спільнота отримала ляпаса, коли національній збірній не дозволили зіграти у Швейцарії вирішальний матч Ліги націй. Спалах коронавірусу в стані «блакитно-жовтих» та зарахована технічна поразка відправили команду Андрія Шевченка в дивізіон В.

Всі в унісон і на кожному куті тоді волали про несправедливість і запевняли, що правда на нашому боці і її неодмінно доведуть. Для цього подали апеляцію у Спортивний арбітражний суд Лозанни.Керівництво УАФ на чолі з її президентом Андрієм Павелком ледь не останні сорочки на собі рвали, розповідаючи, що все буде гаразд. От тільки в CAS це мали в одному місці та залишили в силі рішення контрольно-дисциплінарного комітету УЄФА.

В українській асоціації відразу почали говорити про лакмусові папірці європейського спортивного правосуддя. Та для УЄФА ці балачки – як для кота, який ковбаску уминає, неначе й не до нього річ.

Влазити в казуїстичні юридичні хитросплетіння немає сенсу – там сам дідько собі ногу зламає. Для цього були юристи, які чомусь були переконані, що Україна виграє цю суперечку. Але вийшло інакше. У заяві CAS зокрема йдеться: «У матеріалах немає конкретних доказів, що підтверджують, що УАФ не діяла згідно з протоколом, або що апелянт був недбалим або необережним в аспекті захисту гравців від COVID-19. Ніхто не міг передбачити дії місцевих швейцарських органів влади у зв’язку з їхнім рішенням про карантин… Будь-яка національна збірна могла зіткнутися із подібною ситуацією, справа Норвегії тому підтвердження. Відповідно, апелянт не винен, але став ще однією випадковою жертвою пандемії COVID-19».

Що ж панове, ми, начебто, й невинуваті, але й нічого не зробили виходить для того, аби довести це. Тут постають уже запитання до керівництва УАФ. Чи воно дійсно зі шкіри лізло, аби виграти справу? Чи тільки піарилося на ній, від безвиході галасувало в порожнечу, ще й витративши гроші асоціації на апеляцію?

Бо зараз може скластися враження, що сподівалися на те, що якби свині мали крила – сало сипалось би з неба.А вийшло так, що один лікар якогось швейцарського кантона «взув» не тільки збірну України, а й усю Українську асоціацію футболу.

Найприкріше, що в цьому випадку постраждав спортивний принцип. Ще гірше, що, на святе переконання українських уболівальників та й футболістів, об них витерли ноги, продемонструвавши свою «повагу» до нас. Навряд чи в такій ситуації так вчинили би, до прикладу, з французами або англійцями.

Наразі ж маємо факт: УАФ не спромоглася відстояти честь країни та збірної. Після такого хай вже Андрій Павелко приймає чоловіче рішення про доцільність очолювати й надалі організацію. А в футболістів збірної залишається один шлях – повернутися в дивізіон А і надерти там швейцарцям одне місце, вже на футбольному полі.

АНДРІЙ СИРОТЯК