☰
26.10.2021
У Роздолі Стрийського району відбувся 19-й за чергою Кубок Андрія та Ореста Балів, відомих футболістів і тренерів. Це селище неподалік Миколаєва є їхньою малою батьківщиною. Серед незмінних організаторів турніру - завуч місцевої школи Ігор Мартинюк. З братами Балями його єднає багатолітня дружба...
Упродовж одинадцяти років ми проводили дитячі змагання на призи Андрія та Ореста, робили це разом з ними, - каже пан Ігор. - А ось уже восьмий рік турнір проходить без Андрія. Світлою був він людиною...
А познайомив нас обох у 1974 році футбол. Як молодий педагог я приїхав у Роздільську школу на роботу, а він, тоді учень Львівського спортінтернату, вихідними, коли навідувався додому, займався у шкільному спортзалі, підтримував там спортивну форму. Між нами була різниця у віці: я - 1951 року народження, Андрій - 1958-го, але великої дистанції між нами не відчувалося. Почали з Андрієм говорити про футбол і відомих футболістів - на тому і зійшлися. До всього, ми жили поруч, моя теща мешкала у сусідньому будинку. Часто спілкувався з мамою Андрія - цікава жіночка була, тепло розповідала про своїх синів, ділилася новинами з їхнього життя.
Пізніше, у 1984 році, коли Андрій вже виступав за київське “Динамо” (пригадую, я тоді поїхав у столицю на освітянські курси), ми з ним спілкувалися досить тісно. Андрій саме одружився, я був у нього на весіллі. Наша дружба тривала до останніх днів його життя...
Баль грав у найсильнішому тоді клубі СРСР, став володарем Кубка кубків, виступав за збірну Союзу - від успіхів могла голова закрутитися. Як кажуть самі футболісти, міг упіймати зірочку...
Але не упіймав. За своєю натурою Андрій був доброзичливим і порядним хлопцем, дуже простою людиною. Коли приїжджав до Роздолу на свій іменний турнір, від дітей не відходив. Уже треба їхати додому - а він ніяк може з ними наговоритися. Збирав своїх однокласників, сусідів, щиро спілкувався з ними. Був доступним. Не раз у Києві відбувалися престижні футбольні матчі, тож з квитками - проблеми. А ми, його земляки, за квитки не переживаємо - Андрій завжди діставав їх для нас. І коли був гравцем, і коли з Блохіним очолювали національну збірну.
Ця порядність, увага до ближніх була результатом його домашнього виховання... Батько в Андрія помер дуже рано. Мати вийшла заміж вдруге, але стосунки у цій сім'ї і надалі були теплими. Андрій і Орест дуже поважали свого вітчима. Він був знаним у Львові кравцем. У нього за тодішніх радянських часів шили собі костюми працівники обкому компартії, вся львівська професура. У квартирі Балів гостинно приймали всіх. Сюди часто приходив Олег Родін, Лев Броварський – Левко, як старший товариш, опікувався молодими хлопцями. Мама Андрія завжди раділа їм - бувало, наварить вареників, інших домашніх страв і пригощає Андрієвих друзів...
А що при зустрічах Баль розповідав вам про своїх одноклубників? - у кожного з них свій характер, свої позитивні риси та вади...
Якщо Андрій і згадував когось зі своїх друзів - то тільки з хорошого боку. Ні про кого кривого слова не сказав. До всіх ставився з повагою. І це цінували у всіх командах, де виступав Андрій Баль. Згадайте юніорський чемпіонат світу 1979 року у Тунісі, де збірна СРСР стала переможцем. У тій збірній виступали росіяни, білоруси, грузини, вірмени - а своїм капітаном вони обрали українця Андрія Баля! Скромного хлопця зі селища Роздолу на Львівщині. Напевно, оцінили його не лише як відмінного гравця, а і як людину.
До слова, після смерті Андрія до нас на Меморіал Баля приїжджали його найближчі друзі - Володимир Безсонов і Анатолій Дем'яненко. Цього року завітали колишні “карпатівці” Геннадій Лихачов, Андрій Сапуга. Згадували свого побратима дуже тепло... Ми щороку проводимо турнір пам'яті Андрія Баля, бо на таку пам'ять він заслужив - своєю грою, людяним ставленням до людей.
Чи були серед юних учасників Кубка Баля ті, хто згодом виріс у відомих майстрів?
Були! У наших змаганнях виступали майбутні гравці “Карпат” Юрій Габовда, Амбросій Чачуа.
Іван Гальчин, Kamp-Sport
На фото: Коли Андрій Баль приїжджав у рідне селище Розділ, найперше квапився подивитися на юних талантів...
