07.01.2025
Нещодавно у Нью-Йорку на чемпіонаті світу з рапіду і бліцу, під час партії з американцем Даніелем Народицьким легендарний український шахіст Василь Іванчук не вклався у відведений регламентом ліміт часу і, як наслідок, програв партію, в якій цілком міг перемогти. Від розпачу, що не встиг протягом шести секунд зробити хід, Іванчук схопився за голову і… голосно заридав. Від цього нападу істерики зніяковів суперник, який не знав, як поводитися у такій нестандартній ситуації. Нашого гросмейстера намагалися заспокоїти, принесли води, але він ще довго не міг вгамувати свої почуття — схилившись над шахівницею, продовжував плакати… Про надмірні емоції у шахах і те, як з ними впоратися, розповів в інтерв'ю для видання Високий Замок знаний український тренер, директор шахової школи «Дебют» Володимир Грабінський.
— Такі драми у шахах — виняток, щось надзвичайне чи буденне явище?
— Є такий вислів: поразка у шахах — це як маленька смерть. Але навіть за негативного результату, коли спортсмену вкрай важко на душі, переможений повинен подати суперникові руку, визнати свою поразку…
Шахісти такого рівня, як Іванчук, досягають успіху за рахунок максимальної самовіддачі, фанатичної любові до шахів. Ця гра — найголовніша справа їхнього життя. З одного боку, ця любов допомагає досягати високих результатів, а з іншого, коли щось не виходить, призводить до важких переживань… Але якби не було таких емоцій, то ми, мабуть, не знали б такого геніального шахіста, як Василь Іванчук.
— На змаганнях високого рівня такі ексцеси вже були?
— У турнірних залах такого не пригадую. Але до нас доходять історії, які після поразок траплялися з відомими майстрами в готелях, по дорозі туди. Бувало, від надмірних емоцій у номері страждали меблі, хтось по стінах бив ногами-руками… Шахісти такі ж люди, як і всі інші. У змагальному залі свої переживання, як правило, не показують, а коли залишаються наодинці, подалі від людських очей, то можуть дозволити собі «розрядитися». Безсонні ночі шахістів після поразки — звична для них ситуація.
— Отой зрив Василя Іванчука у поєдинку з американцем, напевно, вплинув і на дві наступні партії…
— Безумовно. Можна собі уявити, що творилося в його душі. Після дошкульної поразки йому важко було налаштуватися на наступний тур, який розпочинався через якихось 10 хвилин. Але це вже і не мало великого спортивного значення, бо Василь зрозумів, що після цієї поразки не потрапляє у плей-оф. Бо саме партія із Народицьким для нього була найважливішою.
— Поясніть нашим читачам, за яким принципом відбувалися змагання у Нью-Йорку?
— Раніше всі шахісти грали разом до останнього туру. А тепер у перший день був відбірковий турнір: вибирали вісьмох найкращих, і вони за олімпійською системою, з вибуванням, визначали між собою найсильнішого. Саме перемога над американцем потрібна була Іванчуку, щоби пробитися у цю вісімку, — він мав добрі шанси туди потрапити. Коли у нього закінчився час і він не встиг зробити хід, позиція його стала гіршою. Але під час самої партії вона була і виграшною. Суцільна драма! Василь відчував, що здобути виграшне очко для нього цілком реально, що перемога близько, — тому врешті-решт і були такі підвищені емоції, коли він її втратив…
— Недавно в інтерв'ю «ВЗ» інший наш іменитий гросмейстер, Адріан Михальчишин, розповідав, що шахові турніри стали тепер дуже складними, інтенсивнішими, з багатьма переїздами. Шахісти дуже виснажуються. Тому, як правило, у 30−40 років завершують кар'єру. Можливо, сучасний темп шахів позначився і на грі 55-річного Іванчука?
— Звичайно. Але вплинуло не тільки це. Статус чемпіонату світу завжди максимально мотивує львівського гросмейстера. Це для нього мрія життя — стати найсильнішим у світі. Напевно, планував, що побореться на цьому турнірі за високе місце. Але не судилося. Вік, звісно, має значення. Рідко коли шахіст у такому, як Іванчук, віці досягає високих результатів. Це видно навіть по «королю шахів» — 34-річному норвежцю Маґнусу Карлсену. Його результати падають. Молодші шахісти — більш успішні. Бо сучасні шахи вимагають блискавичної реакції, міцної нервової системи.
— Як вчите своїх вихованців тримати себе в руках? Що для цього потрібно? Фізичні вправи, заспокійливі піґулки?
— Коли йдеться про змагання, так би мовити, на довгу дистанцію, можна придумати, як до наступного дня найкраще відновитися. Хоча наскільки успішно це вдасться зробити, залежить від темпераменту людини. Можна все робити за правилами, але якщо спортсмен надто близько до серця прийняв результат партії, жоден контрастний душ або спілкування з тренером не допоможуть підійти до наступного туру в оптимальних кондиціях.
Джерело: wz.lviv.ua