05.04.2022
Не секрет, що Україна намагається втримати абсолютно усі фронти, а міністр молоді та спорту України Вадим Гутцайт наголосив, що спортивний фронт – теж важливий, адже наші перемоги є ще одним шансом заявити про себе світові, розповісти на міжнародній арені про російські звірства в Україні та незламність нашого духу.
Одними з перших таких виступів стали медалі Ярослави Магучіх та Марини Бех-Романчук на чемпіонаті світу з легкої атлетики в приміщенні у сербському Белграді. Однак на цьому ФЛАУ (Федерація легкої атлетики України) не зупинилася та, завдяки федераціям з інших країн, створює умови для тренувань спортсменів закордоном.
Частина з них поселилася в Італії, зокрема і Тетяна Когут, 19-річна легкоатлетка, що зазвичай виступає стипль-чезі (біг з перешкодами). Вона розповіла про підготовку в Італії, поїздку туди та курйоз, який трапився з ними на марафоні в Тревізо.
фото: Дмитро Вакулка
Розкажи, як взагалі з’явився варіант з виїздом до Італії?
Головний тренер збірної України з витривалості Сергій Лебідь подзвонив і сказав, що виїжджаємо на збір в Італії. Я фактично зібралася за один день. Розуміла, що тренуватися в Україні зараз умов нема, тому зараз перебуваємо в Італії. Тренуємося в Одерцо, це невелике 20-тисячне місто за 30 кілометрів від Тревізо. Живемо на території місцевого коледжу.
До чого зараз відбувається підготовка?
Ми готуємося до командного чемпіонату Європи з бігу по шосе на 5 кілометрів.
27 березня ви стартували в Тревізо на місцевому марафоні. Що це було?
В той день відбувався марафон. Також там була дистанція в 10 миль (16 кілометрів). Ми мали стартувати на дистанції 7 кілометрів, це був благодійний забіг на підтримку України.
Нас від збірної привезли на цей старт, ми побігли швидше, ніж марафонці і мали, як нам сказали, пробігти одне коло. В підсумку організатори подумали, що ми – лідери на марафонській дистанції та не сказали де повернути на фініш.
Якою була розв’язка цієї ситуації?
Ми біжимо, бачимо, що це вже 10 кілометрів, а фінішу досі немає. На цьому моменті подумали, що, можливо, одне коло буде половинка – 21 кілометр. В підсумку півмарафон пробігли в темпі 4:09 (орієнтовно 1:27:30). І розуміємо, що назад не побіжиш, адже назустріч бігтимуть учасники марафону, міста, аби повернутися на старт, ми не знаємо. Отак групою дівчат вперше пробігли 42 кілометри.
За скільки часу вдалося пробігти перший в житті марафон та якими були відчуття на наступний день?
Треба сказати, що почали ми зашвидко, бо ж орієнтувалися на дистанцію в 7 кілометрів. Перша половинка, як вже й казала, була в темпі 4:09/км. Після 21 кілометра я зустріла своїх дівчат і стало трохи легше. Бо спочатку подумала, що сама заблудилася.
На середині дистанції пробували донести тим, хто стояв на пунктах, що ми заблудилися, але у відповідь почули, що вони нічого не можуть зробити і єдиний варіант – чекати до завершення марафону. На це пішло 15-20 хвилин. Після цього ми «дотрусили» 21 кілометр в темпі 4:30-5:00/км. Зрозуміло, що ні ми самі, ні наші ноги були до такого не готові. На наступний день боліли і ноги, і спина. А ще цікавий факт: підійматися сходами на наступний день легше, ніж спускатися.
Як зараз федерація опікується спортсменами?
Федерація намагається вивезти якнайбільше спортсменів, аби ті мали умови для підготовки. Програма, за якою ми виїхали до Італії, передбачає лише 16 місць, власне стільки нас тут і перебуває. Стільки ж, знаю, відправилося і до Франції. Наскільки мені відомо, можливості шукають для якомога більшої кількості спортсменів з гарячих точок.
Kamp-Sport
08.10.2023
1744
30.09.2023
1013