☰
27.04.2022
Христина Дмитренко – спортсменка команди Б збірної України з біатлону. Зараз вона, як і багато інших збірників, служить за контрактом та допомагає нашій країні залишатися незалежною та вільною.
У розмові з журналістом Kamp-Sport Христина розповіла про рідний Чернігів, неможливість повернення росіянок до складу збірної та участь Дмитра Підручного у виборах президента федерації біатлону.
Христино, якими для вас були перші дні після 24 лютого?
Перш за все, було важко повірити, адже були на зборі в Сянках і нічого з цього не бачили. Лише коли почали розповідати тренери, почали дзвонити знайомі, прийшло усвідомлення того, що війна таки справді почалася.
Де весь цей час перебували ваші рідні та друзі, адже ви з Чернігова.
Весь цей час друзі та рідні були в Чернігові. Дехто з них виїхав лише через місяць, коли з територій поблизу міста вже відступали росіяни.
Як ваш будинок, чи зазнав він якихось руйнувань?
Біля дому був гуртожиток, він вигорів до тла. В мій будинок було чотири влучання, але він стоїть, наскрізних отворів немає.
Після виїзду зі зборів в Сянках ви переїхали до Тернополя. Рішення про це приймали індивідуально чи це була допомога зі сторони федерації/тренерів?
Так, ми справді переїхали з Сянок до Тернополя, в цьому допомогли тренери збірної.
Чи вдалося вам поспілкуватися 24 лютого з тими спортсменками, які через територію Угорщини виїхали до росії?
Я підтримувала контакт лише з Оксаною Москаленко, з нею ми спілкуємося й зараз. З Катею Бех та Ольгою Абрамовою спілкувалася менше.
Була інформація про те, що Бех приховувала свої публікації в інстаграмі, аби українці не бачили чим вона займається в Москві. Про що та як часто спілкуєтеся з Оксаною Москаленко?
Так, справді, вона приховувала свої публікації від нас. В основному не зачіпаємо політичні теми, хоча розповідаю Оксані що відбувається у мене, отримую слова підтримки від неї.
Анна Кривонос в інтерв’ю розповідала, що з командою Б на збори закордон їздила Дар’я Сідорова, хоча на той момент ще відбувала карантин та не могла виступати. Наскільки це зачіпало інших збірниць, які позбувалися можливості виїхати на збір?
Звичайно, що зачіпало сильно, адже вона їздила з командою Б в яку ми з дівчатами відбиралися. Так, наприклад відбиралися до команди я, моя сестра Валерія та Юлія Журавок, але їхали лише двоє, через брак фінансування. А на поїздки Сідорової, яка не виступала через карантин, гроші якось знаходилися.
Коли війна завершиться, або наступить перемир’я, яке дозволить розпочати підготовку до нового сезону, чи можливе повернення росіянок?
Дівчата повинні самі розуміти, яке в команді ставлення до них. Тому це малоймовірно.
Але є ж і приклади росіянок, які залишилися в Україні…
Надія Бєлкіна вже давно виступає в Україні, живе в Чернігові і служить в ЗСУ. Вона залишилася і думаю, що і жити залишиться в Україні. Можу зрозуміти і ту ж Ольгу Абрамову, яка поїхала до своєї маленької дитини додому. Що знаю за Оксану Москаленко: у неї в росії батьки, вона за них хвилюється і тому поїхала до них.
Лижно-біатлонна база в Чернігові сильно постраждала. Як думаєте, чи вдасться її відновити і наскільки складно знайти кошти для цього?
Стосовно того де брати гроші, то за це мені відповісти важко. Але впевнена, що за її відновлення візьмуться і, сподіваюся, що буде так як було, а то й краще.
Чи підтримуєте зв’язок зі спортсменами з Чернігова та Сум, яких війна застала у власних містах? Чи надавали їм якусь допомогу?
Не знаю про це. Всі, з ким я спілкуюся, 24 лютого були поза межами найбільш гарячих регіонів. Зокрема й поряд зі мною: спочатку в Сянках, потім в Тернополі.
Більшість інфраструктури в Україні розташована на заході України: Сянки, Тисовець, відновлюють та вкладають гроші в Тернопіль, щось будують в Буковелі. Чому так, хоча чимало спортсменів є вихідцями з Чернігівщини та Сумщини?
Думаю, що причина полягає в основному у двох факторах: висота над рівнем моря та рельєф. Тому так і складається.
Наприкінці травня має стартувати підготовка до нового сезону. Яка ваша думка: спортсмени, що зараз проходять службу в Збройних силах України, у Національній Гвардії мають повертатися до тренувань та виступів? І чи може бути якась різниця між чоловіками та жінками?
Важке питання, адже ситуація в країні зараз дуже непроста. І саме від цієї ситуації, я думаю, і варто відштовхуватися, приймаючи рішення. Якщо ситуація стабілізується, то чому ні? Спортсмени мають виступати. Зараз ми хоч і проходимо службу, але нам десь йдуть на поступки, аби ми мали змогу потренуватися та підтримувати форму.
Повернімось до теми 24 лютого. Для чого президент федерації біатлону Володимир Бринзак спочатку давав неправдиву інформацію стосовно перебування росіянок? Ніби-то вони вже були в росії, а не на зборі в Сянках…
Він завжди добре ставився до натуралізованих. Можливо, хотів аби росіянки потім повернулися виступати за Україну.
У травні мали би відбутися вибори президента федерації. Капітан чоловічої збірної Дмитро Підручний заявив, що готовий висунути свою кандидатуру, давши інтерв’ю сайту Tribuna. Чи знали ви про це до виходу інтерв’ю та як ставитеся до такого кроку Дмитра?
Ми знали раніше, спілкувалися про це. Адже, як і казав Дмитро в цьому інтерв’ю, він спочатку хотів залучитися підтримкою спортсменів. Тому так, ми знали і я повністю підтримую його як кандидата на пост президента федерації біатлону України.
Тарас Жеребецький, Kamp-Sport
