Статті

25.04.2024

ІРИНА КОЛЯДЕНКО: КОЛИ ПОДАРУВАЛА ТРЕНЕРУ КВАРТИРУ, ЧИМАЛО ЛЮДЕЙ МЕНЕ НЕ ЗРОЗУМІЛИ


Титулована українська борчиня, бронзова призерка Олімпійських ігор в Токіо, триразова чемпіонка Європи, бронзова призерка останнього чемпіонату світу Ірина Коляденко поділилася враженнями від здобуття «золота» чемпіонату Європи-2024 в румунському Бухаресті. Окрім цього, спортсменка розповіла про підготовку до Олімпіади в Парижі, несподіваний і водночас дуже вартісний подарунок своєму тренеру, який, до слова, не всі зрозуміли, поїздки зі збірною України на навчально-тренувальні збори до Японії та США, рідну сестру-борчиню та багато іншого. До Вашої уваги – ексклюзив «Олімпійської арени». 


Ірино, вітаємо зі здобуттям золотої медалі на чемпіонаті Європи. Поділіться Вашими враженнями від поїздки до Бухареста та розкажіть наскільки задоволені своєю боротьбою?

Загалом чемпіонат Європи минув для мене успішно. Все було, так би мовити, гладко й без жодних несподіванок. Емоції? Щоразу, коли підіймаєш над собою український прапор після перемог, отримуєш неймовірну гордість. Заради цього я продовжую тренуватись та виходити на килим. Звичайно, їхала до Румунії за «золотом», ми на це розраховували з тренерським штабом і це було під силу. Довела, що недарма багато тренуюсь і заслуговую представляти Україну на міжнародному рівні.



Оцініть свої сутички на турнірі. Чи були якісь проблеми на шляху до фіналу? Розкажіть, зокрема, про вирішальну сутичку, де ви зустрілися з добре знайомою Катериною Залених – українкою, яка виступає за Румунію. 

На Євро-2024 провела чотири сутички й загалом шлях до фіналу можна назвати рівним. Знову ж таки, жодних несподіванок мені не траплялось. За увесь турнір я не віддала своїм суперникам жодного балу: до фіналу перемагала 10:0 та 11:0. Зелених я дуже добре знаю, але й вона знає мене, тож наші сили в цьому були рівними. Боролася за своєю схемою, яку довго напрацьовували з тренерами. Нічого фактично не змінювала і працювала як завжди. І вдалось здобути «золото».


Впродовж всіх змагань ви справді не віддали суперникам жодного балу. Наскільки для Вас є важливим такий показник, не дивлячись на те, що здобули золоту медаль?

Для мене це був найважливіший показник. Я розуміла, що до фіналу в суперників, найімовірніше, точно буде нуль балів. Проте, не знала, як все складеться у фіналі. Тому для мене це було дуже важливо. Я поставила собі вищу ціль та змогла її досягнути. 



На якому організаційному рівні відбувся чемпіонат Європи?

Як завжди, все було на доволі високому рівні. Лише були проблеми з транспортом, нам постійно доводилось їздити на таксі. Потрібно було прокидатись дуже рано, щоб добратися до арени. Звичайно, нам не подобається, що до змагань допускають росіян і білорусів на постійній основі. Психологічно все-таки некомфортно перебувати з ними в одному місці.


Жан Беленюк нещодавно заявив про те, що росіяни взагалі можуть не бути представлені на Олімпійських іграх. Ви вірите в те, що спортсменів з росії не буде в Парижі?

Чесно кажучи, не обнадіюю себе щодо цього. Не сильно вірю в те, що їх не буде на Олімпіаді. На мою думку, вони намагаються зробити все, аби виступити в Парижі в будь-якій кількості і під будь-яким прапором.


В такому разі будемо виходити на килим та боротися проти них. Жодних бойкотів з нашої сторони точно не буде. Якщо бойкотувати, то це виходить, що ми просто дозволимо росіянам перемогти. Це виглядає як самоусунення. Моя робота – вийти на килим, перемогти росіянку чи білоруску й не дати їм вийти на п’єдестал. Не розумно та зовсім не раціонально було б сидіти вдома й дивитись, як вони перемагають.



Чемпіонкою Європи Ви стали у ваговій категорії 65 кг, а олімпійську ліцензію здобули в 62 кг. Де все-таки комфортніше боротися?

До Олімпійських ігор я також боролася в категорії 65 кг і здобувала нагороди на чемпіонатах Європи та світу. Важко відповісти. Це для мене не відіграє важливої ролі, але в 62 кг присутня значно запекліша конкуренція. Тому ця категорія наразі для мене точно в пріоритеті. 



Говорячи про чемпіонат світу в Белграді, де Ви здобули ліцензію, у Вас була одна поразка. Розкажіть про сутичку проти борчині з Киргизстану Айсулуу Тининбекової, яка стала чемпіонкою світу.

Я вже не один раз поступилась цій борчині. На Олімпійських іграх програла їй сутичку за вихід до фіналу. У нас доволі рівна боротьба з нею, я точно не поступаюсь їй «в одні ворота». На чемпіонаті світу мала надію, що мені вийде її перемогти. Але рахунок був 2:2 і не вийшло вийти до фіналу. Мабуть, треба було трохи раніше вмикатись під час сутички, аби відіграти один бал. Певна річ, я роблю висновки, адже велика ймовірність того, що ми знову зустрінемось із нею на Олімпіаді в Парижі.


Цю суперницю можна назвати незручною для вас?

Це відносна характеристика. На такому рівні відіграє роль боротьба характерів та психологічна витримка. Будь-хто може бути незручним. У фізичному плані фактично всі технічно якісні борці, але хтось є кращим у вольових якостях.



На Вашу думку, чи здатні спортсмени в категорії 62 кг здивувати чимось в технічному плані один одного? 

Топ-спортсменки боряться майже рівно. Майже немає якихось непередбачуваних дій. Чекати чогось неординарного можна від борців, які перебувають на трохи слабшому рівні. А топові борці тому й відповідають своєму рівню, бо показують стабільну боротьбу.


Ще раз згадуючи Євро-2024 в Бухаресті, як загалом можете оцінити результат жіночої збірної України, яка завоювала шість медалей?

Ми показали хороший результат. Вважаю, що могли виступити ще краще, але попри це посіли перше командне місце.


Як часто згадуєте участь на Олімпіаді в Токіо і бачите свою бронзову медаль? Які зараз маєте спогади про ті ігри і чи багато аналізуєте свої виступи в Японії?

Для кожного спортсмена Олімпійські ігри – найважливіші змагання в кар’єрі. І медаль на Олімпіаді можна вважати найвищим результатом, не зважаючи навіть на її ґатунок. Насправді рідко згадую той час, оскільки Олімпійські ігри вийшли для мене дуже складними в психологічному плані – я зазнала серйозної травми (розрив хрестоподібної зв'язки – прим.). Тому я боролася водночас зі своїм коліном і з суперницею на килимі. «Бронза» – це дуже класно й приємно, але мені не хочеться жити тільки цим результатом.


Чи турбує ця травма після Олімпійських ігор сьогодні?

Минуло вже більше двох років після операції, тому з коліном зараз все добре. Тільки тепер потрібно постійно підтримувати свою форму, щоб надалі все також було гаразд.



Відомо, що після Олімпійських ігор в Токіо Вас нагородили квартирою, але Ви подарували її своєму тренеру. Розкажіть про цю історію, як прийшла ця ідея і як відреагував тренер?

Так, це був доволі нестандартний вчинок, як виявилось. Мені здається, що в українському спорті такого ніхто не робив. Як я вже згадувала, Олімпіада далась мені дуже важко психологічно. Проте, я завоювала для України медаль і в цьому повністю заслуга мого тренера. Володимир Яременко дуже допоміг мені. Він завжди мене підтримував, і знав, як мені було легше змагатись. І мені випала нагода його відзначити.


Квартиру в Ірпені подарували меценати з допомогою місцевої влади. Хочу зазначити, що це не були бюджетні кошти. Я опублікувала пост в соцмережах про те, що дарую квартиру своєму тренеру. Якби просто йому зателефонувала чи зустрілась із ним, то тренер би не прийняв подарунок. А так у нього не залишалося вибору, адже вже всі знали, що йому подарували квартиру (усміхається).


Але ця історія все-таки має продовження?

Так. Коли були зйомки сюжету, де ми з тренером прийшли на подаровану квартиру, приїхав міський голова Ірпеня Олександр Меркушин і привіз мені ще один сертифікат на квартиру. Я була шокована. Це було казкою, сталося так, що на добро мені відповіли добром. Спочатку я бачила чимало критики через те, що віддала квартиру тренеру. Проте, я ні про що не шкодувала й по-іншому вчинити не могли. Все було правильно. До слова, після того як я подарувала тренеру квартиру, мені зламали сторінку в Instagram та facebook. Їх відновлювати я не захотіла. Радувало те, що більшість людей адекватно на це відреагували, однак були і такі, що мене не зрозуміли. 


А як на подарунок відреагував Володимир Яременко?

У нас із ним чудовий невербальний зв’язок. Ми можемо спілкуватись і розуміти один одного, навіть не говорячи. Після сутичок я не говорю йому подяки, Слова деколи здаються зайвими. Зазвичай ми обнімемось, привітаємо один одного та продовжуємо працювати далі. Чудово ладнаємо з тренером на емоційному рівні.


Чи не здається Вам, що історія Ваших виступів на Олімпіаді в Токіо схожа до тієї, яку мав Жан Беленюк? Він також зазнав травми, проте зумів вибороти золоту медаль... Чи бачите схожість в цьому?

Я знаю історію Жана, адже ми боролися в один день. Тоді виступали я, Жан Беленюк і Парвіз Насібов. Всі троє тоді здобули медалі. Мені здається, що таких історій багато. Це добре, коли ризикуєш своїм здоров’ям, і це винагороджується. Але найгірше спорті – коли ти віддав усе, але результату не здобув. Я рада, що мені і Жану також вдалося досягти успіху на Олімпійських іграх. Мабуть, якби цього не сталось, то були б думки про завершення кар’єри. Почула нещодавно таку думку, що коли ти в спорті, то тобі хочеться якнайшвидше його залишити. А коли покидаєш спорт, то бажаєш якнайшвидше до нього повернутись. Тому історії справді схожі, але все-таки ми переживаємо це по-різному.


Ірино, розкажіть, де Ви застали початок повномасштабної війни. Що пережили в той час і наскільки сильно війна змінила ваше життя?

Застала війну на зборах в Конча Заспі. Тоді я поїхала в Ірпінь, зібрала свої речі та поїхала до своїх рідних до Дмитрівки, що неподалік мого міста. Дуже часто доводилось сидіти в підвалі під обстрілами. Надіялись, що все завершиться якнайшвидше, але коли закінчувались продукти та інші продовольства, вирішили виїхати. Це було дуже важко: дорогою бачили багато розстріляних машин і мертвих тіл. Переживали це на шаленому адреналіні. Я була за кермом, коли ми їхали в безпечніше місце. Це все було дуже страшно.


Розкажіть про поїздки жіночої збірної України з боротьби до Японії та США в 2023-му. Чи дали вони Вам змогу перезавантажитись і трохи відвести подих від війни?

Міжнародні збори начебто мали б розвантажувати, але справа в тому, що коли ти їдеш за кордон, то в Україні залишається твоя сім’я. І завжди хвилюєшся за них, коли відбуваються ракетні обстріли. Будучи за кордоном, більше слідкую за новинами. Особисто мені важко психологічно перебувати за кордоном. Протягом двох місяців в Америці ледь не зійшла з розуму від хвилювань. Постійно було велике бажання повернутись додому якнайшвидше.



Збір у Японії більше сподобався в плані навчально-тренувального характеру?

У Японії ми мали конкретно тренувальні збори. Паралельно ми відвідували місцеві університети, де виступали з лекціями. Деякі студенти взагалі не знали про нашу ситуацію та були здивовані, що в Україні триває війна. І це дивно, адже ми бачили, що в японських новинах часто згадують про війну в нашій державі. Ми розповідали свої історії, які ми пережили за цей час. Я розказала про те, як у мою квартиру прилетів снаряд. 


Тобто квартира, яку Вам подарували після виступу на Олімпіаді, знищена?

Зараз мені допомогли її відновити. У моєму житловому кварталі в Ірпені були прильоти ракет. Але зрештою нам все відбудували. Зараз ще там не проживаю, оскільки потрібно завершити ремонтні роботи.


До організації Ваших поїздок в Японію та США долучалось керівництво Асоціації спортивної боротьби України на чолі з Юрієм Копитком та Едуардом Прощуком. Наскільки це хороші інціативи, на Вашу думку, і чи дають вони поштовх на розвиток боротьби в Україні?

Загалом це круто, коли дівчата з дорослої та молодіжних команд мають змогу виїжджати за кордон на подібні збори. Це чудовий досвід для кожної борчині. Не дивлячись на те, що в нас сильна команда, ми не маємо зупинятись на досягнутому. Потрібно постійно розвиватись, дивитись на підхід до боротьби в інших країнах, запозичати різні технічні дії або ж структуру тренувань. Цікаво не лише подивитись, але й спробувати себе в іншому режимі. В загальному нам вистачає один-два подібні збори впродовж року.



Оцініть організаційний рівень проведення змагань з боротьби в Україні за останній час.

Я не боролась на турнірах у Львові та у Білій Церкві, але мала змогу перебувати на цих змаганнях. Як на мене, це було тим, до чого й потрібно прагнути. Розвиток боротьби зараз йде через медійність. І для того, аби медіа приїжджали з різних міст висвітлювати змагання, то їх потрібно зацікавлювати певними способами. І тоді все зробили справді цікаво та феєрично. Тож особисто я помітила багато топових ЗМІ нашої країни і це справді хороший крок до розвитку та популяризації боротьби.


Наприкінці 2023-го Ви відвідали Львів, де відбулося борцівське свято, на якому за підсумками року нагороджували спортсменів. Наскільки особисто для Вас важливі подібні заходи, коли замість борцівського трико є можливість одягнути гарну сукню?

Такі заходи дійсно важливі для нас, адже протягом року ми постійно перебуваємо в тренувальному процесі. Відпочити від тренувань зазвичай можна лише під час травми. А таке свято дало змогу змінити обстановку, перемкнутись на щось приємне та легке. І звичайно, деколи хочеться виходити в публічність не лише в трико, але й у сукні (усміхається).



Близько десяти років Ви працюєте з Володимиром Яременком. Оцініть його внесок у Вашу кар’єру. І хто з тренерів також доклався до вашого становлення як професійної спортсменки?

Професійною спортсменкою мене зробив, без сумніву, Володимир Васильович. Всіх результатів на дорослому рівні я досягла саме під його керівництвом. Вдячна за те, що він стільки часу підтримує мене та робить усе для того, щоб я перемагала на кожних змаганнях. 


Які сильні сторони Вашого тренера?

Витримка. У мене складний характер і мало людей насправді знають мене й розуміють, що я відчуваю. А Володимир Васильович завжди знає, який у мене психологічний стан і як з цим бути. Дуже круто, коли є такий зв’язок між тренером і спортсменкою.


Розкажіть, як розпочинали свій шлях у боротьбі й чому обрали саме цей вид спорту?

Боротьбою почала займатись в Радомишлі на Житомирщині. До нас у школу прийшов тренер на урок фізкультури. До цього не мала жодного відношення до спорту, але виглядала в хорошій спортивній формі й мене запросили на тренування. І відтоді я як відповідальна дитина серйозно підійшла до справи. Якщо за щось бралась, то не могла просто так це залишити. Склалося так, що з дитячого захоплення все переросло в професійний спорт. Будучи юною, в мене не було мрії стати олімпійською чемпіонкою, але я просто мала свій шлях, яким дійшла до того результату, який маю на сьогодні.


Чи знають у Вашому містечку, хто така Ірина Коляденко і чи часто там буваєте зараз?

Знають. Намагаюсь часто навідувати дідуся й бабусю.


Чи слідкують Ваші рідні за Вашою кар’єрою і чи переглядають Ваші сутички на турнірах? 

Насамперед, варто згадати мою рідну сестру Вікторію, яка також займається боротьбою. З нею часто переглядаємо сутички та обговорюємо всі моменти. Бабуся, наприклад, не може дивитись боротьбу, бо для неї це великий стрес. Одного разу в неї ледь не зупинилося серце. Але успіхам радіє (усміхається). І коли я щось виграю, то її також вітають і їй дуже приємно. Вона пишається мною. 


Чи мотивуєте Вашу сестру? Можливо, моментами доводиться давати якісь поради?

Не хочу бути для нею наставницею. Але її тренер часто каже: «Ти знаєш, що зараз тренуєшся поруч з титулованою спортсменкою, олімпійською призеркою?» Вона відповідає «Ні, я тренуюся з сестрою» (сміється). На сьогодні сестра є чемпіонкою України до 20 років. Переглядаю її сутички й часто нервую та хвилююсь. Коли я біля неї, то намагаюсь щось підказати.


Якби не боротьба, то ким би себе бачили в житті?

Мабуть, працювала б у садочку з дітьми.


Які маєте інші вподобання, окрім боротьби?

Насправді маю мало вільного часу. Якщо говорити про відпочинок, то переглядаю фільми, читаю книги, приймаю сауну, відвідую масажі. Маю  також невеликий бізнес – інтернет-магазин вітамінів. 


Що цікавого прочитали за останній час?

Зараз дочитую роман «Атлант розправив плечі». Також протягом останнього часу читаю літературу для розвитку написань текстів. 


Які інші види спорту вам імпонують?

Люблю дивитись великий теніс.


Розкажіть про ваші подальші плани.

Зараз буду допомагати дівчатам, щоб наша команда виборола якомога більше олімпійських ліцензій. Також опрацьовую на тренуваннях свої моменти, готуюся до Олімпіади. Хочу перед Парижем взяти участь в інших турнірах для підтримки форми.


Журнал «Олімпійська арена»

Інші Статті