АННА СТЕПАНЮК: ПОВЕРТАТИСЯ У ВОЛЕЙБОЛ НЕ ПЛАНУЮ. МЕНІ ЧУДОВО У СТАТУСІ МАМИ ТА ДРУЖИНИ

Анна Степанюк – топова українська волейболістка, колишній капітан національної збірної України. За свою кар’єру провела успішні сезони в Україні, Азербайджані, Туреччині та Індонезії. Кілька років тому спортсменка з Луцька завершила професійну кар’єру. Сьогодні Аня разом з чоловіком Олегом Плотницьким виховує сина Святослава. До слова, чоловіка Ані представляти не треба – Олег Плотницький сьогодні грає за італійську «Перуджу» та є капітаном національної збірної. Олег – топ-гравець топ-чемпіонату і є одним з найуспішніших волейболістів України. Про переїзд до Італії, професійну кар’єру і можливе її відновлення, знайомство з Олегом Плотницьким і не тільки – Аня розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Kamp-Sport.

Анно, нещодавно Ви стали мамою, з чим Вас і вітаємо. Зараз Ви з сім’єю живете в Перуджі, де грає Ваш чоловік Олег. Чи адаптувалися вже до таких змін у житті? 

До нового статусу звикнути легко, набагато складніше до нового режиму. Ми раді, що переїхали в Італію. На жаль, не встигли зробити усі документи вчасно, тому прилетіли трішки пізніше. Сину було уже два з половиною місяці, а зараз уже п’ять. Адаптація відбулася добре, тут хороший клімат. Перуджа – маленьке старе місто, але воно дуже гарне. Для життя тут комфортно. Олег, звичайно, хоче бачити як росте його син, тому як сім’я ми маємо бути разом. Тим більше коли є така можливість. Варіант залишитися в Україні ми не розглядали.

Багатьох вболівальників зараз цікавить чи реальним є Ваше повернення у професійний волейбол? 

Зараз пріоритет в бік сім’ї. Про повернення у професійний волейбол думати ще мінімум рано. Тут важливо мати бажання. Професійну кар’єру я завершилася ще до вагітності у 27 років і зараз можна говорити, що професійну кар’єру я завершила офіційно. Можливо, колись захочу спробувати, але це не стовідсотково.

Вам часто ставлять питання про повернення у професійний волейбол? 

Дуже часто. Всі питають. Зараз я не хочу повертатися, але все може бути у житті.

А якщо трішки пофантазувати. У Вас виник цікавий варіант пограти на найвищому рівні в Італії. 

Пофантазувати можна, чому ні (сміється). В Італії я не грала, хоча пропозиції з цієї країни були. Але в той час були кращі пропозиції з інших країн, і я обрала саме їх. Останні 4 сезони грала в Індонезії та задоволена цим періодом кар’єри.

Скільки б часу потрібно б було набрати хорошу форму? 

Дівчата через пів року після народження дитини починають тренуватися і вже за рік можна набрати хорошу ігрову форму.

Чи задоволені тим як склалася Ваша кар’єра і чи складним було рішення про її завершення? 

Головний фактор завершення кар’єри – сім’я. Це один фактор. Інший – втомилася морально та фізично. Чи задоволена кар’єрою? Так. У сезонах відігравала нормально, багато що вдавалося в збірній, в останній рік була капітаном команди. Єдине, що можу сказати, якби з Луцька поїхала раніше, кар’єра могла б бути ще успішнішою. В загальному я задоволена своєю кар’єрою.

Якщо говорити суто про український етап кар’єри, що можете сказати? 

Волейбол був іншим. Як на мене, колись волейбол був популярнішим. Маю на увазі саме жіночий волейбол. Все значно стало цікавіше, коли з’явився «Прометей». Зараз, по суті, дві команди європейського рівня – «Прометей» та «Хімік». Мені, до слова, пропонували перейти у «Прометей», але я вибрала варіант продовжити кар’єру в Індонезії.

Крім України, Ви також грали і в Азербайджані, Туреччині та Індонезії. 

Так, разом з своєю командою «Азерйол» (Баку) в CEV CUP посіли друге місце і це було велике досягнення. У чемпіонаті також були другими. В Туреччині (команда Самсун Анакент) грали у Вищій лізі, мали завдання виходу до Суперліги, але ми з цим завданням не справилися. В Індонезії («Джакарта Пертаміна Енерджі») ми одного разу стали чемпіонами та тричі були срібними призерками.

В Індонезії був найяскравіший період кар’єри? 

Мабуть, так. В команді був дуже хороший мікроклімат. В команді було дозволено грати лише двом легіонеркам. Країна гарна, завжди тепло. Мали час на подорожі.

Чи важко Вам давалися рішення про переїзди в ці країни? 

Ні. Лише, мабуть, перший раз в Азербайджан, оскільки вперше покидала Україну.

Ви згадали збірну України. Які у Вас спогади від матчів у синьо-жовтій футболці? 

Це велика честь що тобі довіряють. Це було круто. У збірній грала 5 років, в останній рік була капітаном команди.

Як Ви познайомилися з Олегом Плотницьким? 

Спілкувалися давно. В Україні він завжди був на видноті. Довго спілкувалися. В один момент це спілкування переросло у щось більше, а згодом у стосунки. Перший раз де зустрілися «вживу», були збори в Івано-Франківську. Тоді Олег отримав перший виклик до національної збірної України.

Чи здивував Вас волейбольний прогрес Олега? 

Це було очікувано. В Україні він грав на високому рівні. Коли перейшов в «Монсу», то за 2-3 місяці зумів набрати ще кращу форму, аніж у нього була в Україні. Олег почав грати з сильними командами і набрався ще більше досвіду. Дуже була рада, коли він сказав, що буде переходити у «Перуджу». Чи було це очікувано? Я прекрасно розуміла: якщо Олег поїде в Італію, це буде набагато краще, ніж він би залишився у харківському «Локомотиві».

Чи є Вас можливість відвідувати домашні матчі «Перуджі»? 

Завжди ходила і не тільки на домашні. В цьому році була тільки на одному матчі і то товариському. Думаю, син підросте і буде більше можливостей відвідувати матчі. Трансляції дивимось усі.

Чи критикуєте Олега якщо в грі є невдалі моменти? 

Критика ні. Можемо поспілкуватись, можу запитати чи він розуміє чому вийшло саме так. Жіночий і чоловічий волейбол суттєво відрізняється, тому тут критикувати не треба. Є тренер, він при необхідності все зможе пояснити. Моя справа його підтримати.

Як Вам рівень чемпіонату Італії? 

Це круто. А коли потрапляєш в зал… Там такі фани. В «Перуджі» їх тисячі… Мені дуже подобається там знаходитись.

Що потрібно зробити в Україні, щоб волейбол виходив на вищий рівень? 

Нікому не секрет, що фінансові можливості клубів за кордоном кращі, тому чимало гравців їдуть саме туди. Щоб ріс рівень жіночого волейболу потрібно його популяризувати у школах.

Ви родом з Луцька. Чи знають там хто такий Олег Плотницький? 

Знають. Батьки знають і завжди дивляться всі матчі. Та й в Луцьку люблять волейбол, чимало людей цікавляться цим видом спорту. В Луцьку коли останній раз гуляли то підходили вболівальники: фотографувалися, брали автографи. Олега впізнавали більше ніж мене (сміється…).

І на останок. У Вас було 70 тисяч підписників в інстаграмі, однак цю сторінку Ви вирішили видалити…

Так, я прийняла таке рішення, про яке не шкодую. Звісно, багато людей запитували мене чому я так вирішила зробити. Якщо відверто, то цієї сторінку потрібно було займатися, а у мене банально не було часу. Віддавати її в «добрі» руки також не бачила потреби. Після цього з Олегом прийняли рішення створити спільний інстаграм. Ця ідея лише прижилася тому, що є люди, за якими нам цікаво стежити.

Kamp-Sport