☰
23.01.2025
Ярослав Фільчаков – борець греко-римського стилю, двічі бронзовий призер чемпіонату світу, срібний та бронзовий призер чемпіонату Європи серед дорослих. Усі свої найбільші досягнення у кар’єрі спортсмен з Харківщини здобув у вазі до 82 кг, щоправда раніше неодноразово свої сили пробував у вазі до 87 кг – саме тій вазі, де три олімпійські медалі для України здобув титулований Жан Беленюк. Яскраве завершення спортивної кар’єри Беленюка дало чудовий шанс саме Фільчакову поборотися за ліцензію на Олімпійські ігри-2028, які відбудуться в Лос-Анджелесі.
2025 рік Ярослав Фільчаков розпочав з дуже впевненої перемоги і, відповідно, золотої медалі на міжнародному турнірі у французькій Ніцці. Про турнір у Франції, кар’єру спортсмена, окупацію міста, де проживають батьки, а також про те, як борця змінила війна, читайте у нашому інтерв’ю.
Ярославе, вітаємо з перемогою на турнірі у Ніцці. Які враження від цих змагань?
Турнір у Франції розцінювався як підготовка до чемпіонату Європи. Не можу сказати, що ми цілеспрямовано готувалися саме на цей турнір, але результат збірна України показала дуже пристойний (українці здобули 9 медалей, 5 з яких – золоті – Авт.). До турніру мали навчально-тренувальні збори, мали серйозні навантаження. Навчально-тренувальний збір відбувався у Могилеві-Подільському. Дякую людям, які нам допомогли в цих навчально-тренувальних зборах. Мова йде про Петра Бровка та Сергія Шевчука.
У Франції провів чотири сутички. У першій сутичці суперник знявся зі змагань через травму, а в трьох наступних мені вдалося перемогти, в тому числі і титулованих молодих хлопців – призерів чемпіонату Європи U-23. Вважаю, що у Франції боровся з хлопцями, які на дорослому чемпіонаті Європи можуть претендувати на 3-5 місце. На цей турнір їхали спробувати свої сильні сторони і зрозуміти які є слабкі місця. Наша команда виступила доволі потужно, але це, мабуть, не той турнір, за підсумками якого ми можемо робити серйозні висновки.
У Франції Ви боролися у вазі до 87 кг, а раніше багато виступали у вазі до 82 кг.
82 кг – не олімпійська вагова категорія, у якій мені неодноразово вдавалося ставати призером чемпіонату світу та Європи. Зараз я вже остаточно перейшов у категорії 87 кг і почуваю себе в цій вазі доволі комфортно. У цій вазі у мене ціль – чемпіонат Європи, чемпіонат світу та Олімпійські Ігри. Коли боровся у вазі до 82 кг, доводилося «ганяти» по 9 кг. Це дуже важко. Останній чемпіонат світу якраз і пропустив через те, щоб не «ганяти» вагу. Я відмовився, бо вже остаточно переходив у вагу до 87 кг.
Жан Беленюк офіційно завершив спортивну кар’єру після Олімпійських Ігор в Парижі. Зараз Вас можна вважати лідером в Україні у категорії до 87 кг. Чи реально було раніше виграти конкуренцію у Жана Беленюка? Востаннє Ви боролися з ним у 2023 році на Кубку України у Львові.
Якщо я тоді програв, то значить Жан був сильнішим. Коли з ним боровся ніколи собі не давав слабинку, мовляв, можу не виграти. Такого не було ніколи. Завжди на ці сутички налаштовувався максимально. Я завжди хотів виграти, але його коронний накат тоді ще не міг витримати. Були моменти, коли не міг повністю робити акцент на категорії 87 кг. З чемпіонатів Європи та світу, де я виступав у вазі до 82 кг, через короткий час я не міг набрати ті кондиції, щоб повністю бути готовим боротися у вазі 87 кг. Бувало таке, що боровся на змаганнях з вагою 84 кг у категоріях 87 чи 89 кг. Звісно, це впливало, міг бути спад спортивної форми, але хай це аж ніяк не буде якимось виправданням. Якщо у сутичці зі мною Жану судді підняли руку, значить він переміг справедливо. З іншої сторони, я вірив, що міг виграти і йшов до своєї цілі.
Що Вам дали сутички з Беленюком?
Як спортсмен я його поважаю. Він – професіонал з великої літери. В нього та й, мабуть, в інших людей я щось почерпнув собі. Жан практично і технічно добре бореться. У нього добре працює голова. Багато спортсменів на ньому виросли.
В чому відрізняється Ваш стиль боротьби?
Я більше йду на «давку» суперника. Люблю виводити суперника з зони комфорту, брати його витривалістю, більше силовими елементами. В партері в чомусь, вважаю, є схожість у нашій боротьбі. Жан бореться більш тактично, може використати заготовлений прийом в будь-який момент. Моя боротьба є більш динамічною.
Чи є Ваших планах підготовка на відбір на Олімпійські Ігри в Лос-Анджелесі?
Так. В Україні також підростають молоді хлопці. Дякую їхнім тренерам, які в такий непростий час знаходять можливість їх готувати. Звісно, я хочу бути в Україні «першим» номером і в світі. Хочу виграти всі турніри, цілі у мене максимальні.
Яким для Вас був минулий рік і які плани на 2025-ий?
Минулого року мав ціль стати чемпіоном Європи, однак мені не вдалося це зробити (Ярослав виборов бронзову медаль – Авт.). Я розумів, що є другим номером в збірній після Беленюка, тому чим міг, тим і йому і допомагав як спаринг-партнер. У Жана мав можливість перейняти трішки досвіду, з яким уже переходив у свій олімпійський цикл. Минулого року також у мене був чемпіонат України, на якому мені потрібно було відібратися на чемпіонат Європи, який відбудеться у 2025 році. У новому році уже після турніру в Ніцці виступатимемо на рейтинговому турнірі в Албанії. Він розпочнеться наприкінці лютого.
У Ваші кар’єрі кілька успішних чемпіонатів світу та Європи. Який запам’ятався найбільше і чому?
Велика ейфорія – перший чемпіонат світу в Белграді, де я став бронзовим призером серед дорослих спортсменів. Тоді зрозумів, що можу більше. Була неймовірна мотивація. Після цього я став срібним призером чемпіонату Європи і для мене це також було велике досягнення. Справа в тому, що перед чемпіонатом Європи у мене серйозні проблеми зі здоров’ям, в тому числі ангіна. У мене сильно впала вага, багато приймав антибіотиків. З Божою допомогою до чемпіонату Європи вдалося вилікуватись, але до нього як слід підготуватися мені не вдалося. Я був далекий від належної спортивної форми, оскільки лікарі навіть заборонили бігати більше 20-ти хвилин в день. Тоді на чемпіонаті Європи мені вдалося взяти друге місце, але сутички були дуже складними. Взагалі я міг стати чемпіоном Європи, однак в сутичці з турецьким спортсменом у фіналі я допустив помилку, за яку винити можу лише сам себе.
Ярославе, Ви родом з міста Балаклія, яке було окуповане. Саме там і почали займатися греко-римською боротьбою.
Так, в окупації був батько, а я з дружиною мешкав у Куп’янську. Там мали житло, але зараз там усе зруйноване. Після початку повномасштабної війни з дружиною переїхали до Київської області, де житло доводиться винаймати. Тренуюся у спортивному клубі «Крюківщина», а починав займатися боротьбою у рідній Балаклії у 2003 році. Мій перший тренер – Олег Булаєв. Зараз з ним в прекрасних відносинах і часто підтримуємо зв’язок. Окрім мене, він також виховав чимало хороших спортсменів, які сьогодні непогано виступають. Якщо б не він, я б, мабуть, не став би спортсменом.
До повномасштабної війни Ви тренувалися в Харкові…
Так. Юрій Тимченко – тренер, який дав мені дорогу в дорослу боротьбу. У певному етапі мого життя він багато на що вплинув. В ті моменти, окрім U-23, мені не вдалося ніде себе проявити. У мене немає пояснень чому мені не виходило. Як би це не парадоксально звучало, але з початком повномасштабної війни став боротися краще. Для себе почав розуміти: в такий важкий час ми просто зобов’язані як слід налаштовуватися на сутички. Для себе розумів: одні люди воюють за нас, а ми не можемо як слід налаштуватися на звичайну сутичку… Ментально я виріс, подорослішав, багато чого усвідомив та зрозумів, що багато речей потрібно доводити справами. Якщо країна дає можливість нам виступати на міжнародній арені, то ми повинні там максимально викладатися та прославляти країну і тих людей, які нам помагають. Користуючись можливістю, хочу подякувати за підтримку президенту Київської федерації боротьби Малхазу Папіашвілі, а також Олександру Буряку, який відкрив зал спортивного клубу «Крюківщина» на Київщині. Саме тут я зараз тренуюся під керівництвом Дмитра Пікалова та Юрія Саркісова. Також допомагає мені у підготовці до змагань Олег Кравченко.
Як батьки пережили окупацію?
Зараз, на щастя, з батьками щодня на зв’язку, а коли місто було окуповане, зв’язку з ними не було. З Балаклії батько вивіз усіх моїх рідних, а сам залишився в місті не через те, що чекав «русский мир», а через те, що мав величезне господарство, в тому числі і багато тварин. Це все кудись вивести було просто нереально. А батькове господарство – це те, над чим він працював все життя, тому він дуже не хотів, що прийшли окупанти і все у нього відібрали.
Які у Вас захоплення, окрім греко-римської боротьби?
Якщо є вільний час, то стараюся його провести з рідними та близькими. У професійному спорті дуже мало часу для рідних, тому потрібно використовувати кожну таку можливість. А серед спортивних захоплень у мене футбол та баскетбол.
Kamp-Sport
