ІРИНА БОНДАР: «ВІРА ТА ХАРАКТЕР ДОВЕЛИ МЕНЕ ДО ФІНАЛУ»

«Шлях до медалі чемпіонату світу U-23 попри травму», – українська борчиня Ірина Бондар стала срібною призеркою світової першості до 23-х років.

Борчиня зі Звягеля цього року стала чемпіонкою Європи серед дорослих. До цього Бондар також стала найсильнішою на континенті в U-23. У жовтні Ірина Бондар дійшла до фіналу чемпіонату світу U-23, здобувши в підсумку «срібло». Напередодні старту змагань у Сербії українка зазнала ушкодження меніска. Про складний виклик для Ірини Бондар на світовій першості, «боротьбу на одній нозі» та успішний змагальний рік – читайте в інтерв’ю Kamp-Sport.

Ірино, вітаємо зі здобуттям «срібла» світової першості U-23. Як оціните свій виступ у Сербії?

Дякую за вітання! Чесно кажучи, своїм виступом я не дуже задоволена. Перед стартом змагань, на тренуванні в Сербії, я зазнала травму. В мене хруснуло коліно, після чого точно не могла знати, чи буду боротися. Тож мала серйозне ушкодження, не могла наступити на ногу. Врешті-решт, не зважаючи ні на що, вирішила змагатись. Коліно перемотали і так я виходила боротися.

Я дуже наполегливо готувалася до цього чемпіонату світу, тому можна уявити моє розчарування спочатку, коли травмувалась. Я програла на старті чемпіонату світу серед дорослих. Поступилась у кваліфікації представниці Венесуели, з якою знову зійшлась вже в Сербії у півфіналі. Звісно, я максимально налаштовувалась на цю сутичку, не звертаючи увагу на своє травмоване коліно. Дуже хотіла перемогти, оскільки двічі з нею боролася і двічі програвала.

На дорослій світовій першості мені не вистачило, мабуть, впевненості в собі. Це новий досвід. А тут я приїхала на свою вікову категорію, де мене вважають лідеркою змагань. Я хотіла стати чемпіонкою світу, приїхала саме з цією метою.

Що цей результат значить особисто для Вас? 

Для мене саме цей результат і загалом чемпіонат у Сербії означає, що я відборолася протягом всього турніру завдяки характеру. Якщо б не мій характер, я не знаю, чи мені би щось вдалось. Як ми в команді говорили, я боролася на одній нозі. Після того, як повернулась до України, зробили МРТ. У мене відірваний меніск. Нещодавно мала операцію.

Я вважаю, що саме характер дозволив мені пройти весь цей шлях на чемпіонаті світу U-23 і здобути срібну медаль.

Наскільки складним видався турнірний шлях? Фактично всі суперниці (за винятком туркені) були з інших континентів. Це додавало якихось труднощів?

Звісно, шлях був дуже складним. В моїй сітці виступали сильні спортсменки. З нігерійкою зустрілася вперше, з венесуелкою маю історію протистоянь. Суперниця з Індії також сильна – вона чемпіонка світу U-20. Я готувалась до такої сітки насправді. Тут треба розуміти: або ти проходиш цей шлях, здобуваючи перемоги, або здаєшся і їдеш додому без нічого. Я мала бажання перемогти в кожній сутичці. Серце підказувало, що я зможу. Тренери також підтримували, вони казали: «Ти і з однією ногою вийдеш до фіналу». Так і сталось. Я боролась до кінця, незважаючи на біль. Не могла вже навіть згинати ногу, але не звертала не це уваги, адже була зосереджена на результаті.

У чвертьфіналі Ви пройшли представницю Нігерії, за вихід у фінал здолали борчиню з Венесуели. Чи помітили, чим вирізняється боротьба Африки та Південної Америки?

Мені рідко відрізняється чиясь боротьба. Представниця Нігерії фізично дуже сильна. А представниця Венесуели показувала трохи іншу боротьбу. Відчувалось, що це точно не європейський стиль.

Повернімося до сутички з Астрід Монтеро (Венесуела), з якою Ви сходились на килимі нещодано на дорослій світовій першості і два роки тому на ЧС U-20. Тоді були поразки, зараз перемога. Чи тримали в думках минулі протистояння і завдяки чому зараз вдалося взяти реванш?

Насамперед хотіла взяти реванш за нещодавній дорослий чемпіонат світу. Зустрілась тоді з Монтеро в першій сутичці, це мала бути моя перемога. Так сталось, що програла і в підсумку турнір для мене закінчився. А зараз я виходила з думкою: «Нарешті маю показати, що я сильніша. Маю тільки перемогти». Я забула про біль, не звертала увагу на інші речі. І все-таки зуміла перемогти цю опонентку.

Можливо, вже проводили аналіз фіналу змагань у Сербії? Чого не вистачило в сутичці проти японки Сакури Мотокі?

Так, аналіз вже проведено. Японки – найсильніші в жіночій боротьбі, а моя суперниця – олімпійська чемпіонка. Я не зважала на її статус, виходила на килим із холодною головою. У фіналі мені якраз завадила моя травмована нога. Японки майстерно роблять бокові проходи, мені було важко перелаштуватись і змінити стійку. В мене постійно правостороння стійка, тому потрібно було її міняти. Наступного разу маю бути сильнішою. З японками можна боротись і перемагати. Точно не потрібно боятися.

З такими борчинями завжди хочеться змагатись. Це великий досвід для майбутніх виступів – боротися проти олімпійської чемпіонки. Вийшло так, як вийшло. Треба рухатись далі, наразі маю срібну медаль.

Беручи до уваги всі сутички, якою найбільше задоволені? 

Як говорили тренери, у всіх сутичках я вирвала вольові перемоги. Спочатку поступалась всім 0:3, а до кінця періодів на характері перемагала. Найбільше задоволена сутичкою з нігерійкою, адже змогла за сорок секунд здобула чотири бали та перемогла. Я поглянула на таймер і вирішила спробувати боковий прохід. Думала, навіть з травмованою ногою може вдатись. Врешті-решт зробила боковий прохід і це було успішно. З травмованою ногою виборола чотири бали своїм прокидом на спину. Дуже рада, що мої Ангели-охоронці були зі мною та допомогли перемогти.

Наскільки успішним можна вважати цей змагальний рік для Вас? Чотири великі турніри і, звісно ж, перемога на дебютному чемпіонаті Європи серед дорослих!

Безумовно, це успішний рік. Минулий змагальний рік був більш вдалим, окрім дорослого чемпіонату Європи. Щаслива цього року стати чемпіонкою Європи серед дорослих – це серйозний рівень. Не вдалось показати себе на світовій першості в Хорватії. Була мрія і мета стати призеркою. Але все сталось, як має статись. Фізично була готова, але морально не налаштувалась.

Ірино, що Вас зараз найбільше мотивує? Де знаходити сили в собі на стільки важливих турнірів?

Поступово йду до великих перемог. Від U-20 i U-23 до перемог на дорослому рівні. Попри те, що вже стала чемпіонкою Європи, продовжую відчувати цей рівень. Він вимагає зрілого характеру та високої фізичної підготовки.. Я мотивую власним бажанням: завжди хочу перемагати, бути на п’єдесталі. Якщо не вірити в себе і нічого не зробити для результату, то нічого вийде. Важливо завжди мати віру і ніколи не здаватись.

Kamp-Sport