☰
02.06.2021
Ватерполісти львівського «Динамо», завоювавши учетверте поспіль золоті медалі Суперліги, готуються до Кубка України. Після чергового тренування про підготовку динамівців до заключних змагань сезону розповів один з лідерів команди Роман Грищук, який до золотої медалі чемпіонату додав ще й індивідуальну нагороду – фахівці саме його визнали найкращим захисником Суперліги. У розмові з кореспондентом Kamp-Sport Роман зізнався, що подібне визнання стало для нього повною несподіванкою.
– Коли під час нагородження оголосили моє ім’я, як кращого захисника чемпіонату, то дуже був цим здивований і навіть спершу не повірив. Але не буду приховувати, що приємно отримати таку нагороду. Адже це визнання спеціалістами мого вагомого внеску у чемпіонство «Динамо». Звісно, виграти Суперлігу та ще й з таким солідним відривом від головних конкурентів (львів’яни у турнірній таблиці в підсумку випередили срібних призерів на 14 очок – авт.), це заслуга усієї команди. Адже у водному поло, як і в будь-якому іншому ігровому виді спорту, досягти успіху можна лише при наявності справжнього колективу однодумців. А в нас зараз насправді дуже хороша команда. Та все одно приємно, що мою гру оцінили так високо.
– Ти вже не перший рік граєш у водне поло. У минулому часто отримував подібні нагороди?
– Так, раніше визнавався кращим, але то було давно – ще коли я грав спочатку на кадетському, а згодом на юніорському рівнях. Визнавали кілька разів кращим воротарем, а потім і захисником.
– Воротарем, це як?...
– Так я ж починав у водному поло, як воротар. Це вже згодом тренери вирішили, що з мене більше користі буде для команди, якщо я гратиму в обороні. Я був не проти. Не можу сказати, що мені не подобалося захищати ворота, але бути польовим гравцем більш цікаво.
– Зрозуміло. Повернімося з минулого до сьогодення. Сезон ще триває, але чемпіонат України вже завершився. Як ти його оціниш для «Динамо» загалом і для себе зокрема?
– Ми виграли золоті медалі, тож оцінка, зрозуміло, хороша. Тим більше, що фактично відстояли титул без серйозної конкуренції зі сторони суперників. Ми й минулий чемпіонат впевнено виграли, а зараз ще більш переконливо. Лише в грі першого туру зі збірної Харківщини програли. Щоправда, ігровий час завершився внічию, а поступилися ми вже у серії післяматчевих пенальті. Але поразка є поразки – навіть у такий спосіб програвати неприємно. Та з іншої сторони та невдача нас добряче розізлила і в решті матчів ми їм шансів вже не давали. Тут, щоправда, слід сказати, що харків'яни й після минулого сезону, і вже по ходу цього чемпіонату втратили кількох гравців. Зокрема, дуже негативно на їхній грі позначився відхід з команди Дениса Волончука – головного голкіпера. Його досвід і майстерність, попри солідний вік, дуже допомагали збірній Харківщини. Гідної заміни Денису вони не знайшли. Але це їхні проблеми. Ми в кожній грі грали до самого кінця і намагалися не просто виграти, а зробити це якомога більш переконливо.
СПОДОБАЛАСЬ СТАТТЯ? ПІДТРИМАЙ НАС ПІДПИСКОЮ НА FACEBOOK, INSTAGRAM ТА YOUTUBE.
– Практично увесь чемпіонат командам довелося грати без глядачів. Пусті трибуни негативно впливали на налаштування на матчі?
– Звісно, що проводити поєдинки чемпіонату без глядачів – не найкраща ідея. Але ж це все наслідки проблеми світового масштабу, тож доводиться приймати ситуацію такою, якою вона є. Певний час було таке відчуття, ніби ти граєш не офіційні матчі, а знаходишся на тренуванні. Та згодом ми до цього адаптувалися. Однак було дуже приємно грати останній тур, коли на трибуни нарешті допустили глядачів. Тим більше, що грали ми вдома. Скажу, що саме бажання проявити себе якомога краще перед своїми вболівальниками, до останньої секунди заключної гри з харків'янами мотивувало нас викладатися по повній. Як наслідок, ми обіграли свого принципового суперника з великою перевагою.
– Як оцінюєш свою гру в цьому сезоні Суперліги?
– Ну раз отримав приз найкращого захисника, значить грав добре (сміється…). Коли ж серйозно, то розвиватися і прогресувати завжди є куди. Зрозуміло, що помилки були, але ж це гра – в ній без них не обходиться жоден матч. Коли ж говорити про оцінку, то головний показник – результат. Не мій, а командний. Що ж до себе, то тішуся, що тренери стали мені більше довіряти.
– Не хочеш говорити про себе – побалакаємо про інших. На твою думку, молодь додала у порівнянні з минулим чемпіонатом?
– Так Ігор Любінський і Дмитро Соколов минулого сезону за першу команду «Динамо» не грали. А, ви маєте на увазі Ореста Джуру, Костю Алєксєєва, Максима Осику, Антона Погосяна, Ігоря Кечеджи? Так які вони молоді!? Хіба за віком. Але ж вони уже по кілька сезонів виступають у Суперлізі. Та й подорослішали вже, а Джура он нещодавно навіть одружився. Вони вже не молодь – це кістяк «Динамо», який має робити результат. Звісно, що хлопці додають. В іншому випадку їх у збірну України б не запрошували.
– Упродовж багатьох років за «Динамо» виступали легіонери, але останні два сезони команда грає виключно українцями, більшість з яких є вихованцями львівської школи.
– Як бачите, результат гіршим не став. Але цей момент має дві сторони. З одного боку ми тепер маємо більше ігрового часу, мусимо не надіятися, що легіонери витягнуть гру, а самі повинні робити результат. Та з іншої сторони, легіонери – це цікаво і корисно як для команди, так і для кожного з нас. Адже керівництво клубу запрошували досвідчених і насправді дуже класних гравців з країн колишньої Югославії – а це провідні держави світового водного поло. Вони привносили багато цікавого і нового як в гру, так і в тренування. Показували нам цікаві ігрові вправи і вчили нових технічних прийомів та сучасної тактики ведення гри. Давали чимало корисних порад й тренерам. Думаю, що хороші легіонери ніколи не завадять.
– Через пандемію вже другий рік ні «Динамо», ні збірна України не проводять міжнародних матчів.
– І це дуже негативний момент. Зараз у нас лише чемпіонат Суперліги, Кубок і Суперкубок України. Дуже бракує, наприклад, тої ж Карпатської ліги. Адже ми в кожному сезоні проводили низку напружених матчів з білорусами, які завершувалися з перемінним успіхом. Та й у литовців цікава і доволі хороша команда. Трохи слабшими були поляки, але і в них є кваліфіковані виконавці, тож протистояння з ними були корисними – це ж міжнародний досвід. Варитися тільки у своєму чемпіонаті – це погано. Але зараз такі реалії, тому залишається лише надіятися, що потроху все налагодиться.
– Слідкуючи за тобою вже не один рік, не важко помітити, що ти частенько завершуєш гру достроково через вилучення. Чому?
– (трохи задумавшись) Так я ж граю на позиції захисника, де дуже часто доводиться діяти проти потужних стовпів (так у водному поло називають центральних нападників – авт.) команди суперника. Звичайно, я намагаюся грати без порушень правил, але це не завжди вдається через емоції та запал, а головне, через бажання не дати опоненту виконати кидок по воротах. Та й суддівство в оцих єдиноборствах доволі специфічне – арбітри в спірних ситуаціях зазвичай приймають рішення на користь гравця атаки. Хоча, можливо, це мені так здається – я ж захисник.
– Взаємодії захисників з воротарем – дуже важливий момент гри команди в обороні.
– У нас в «Динамо» практично два рівноцінні голкіпери. Недаремно ж і Костю Нікольського, і Нестора Бабського стабільно запрошують до збірної України. Вони обоє добре стоять і для мене немає різниці, хто в рамці. А для них така ситуація, коли в команді два рівних за класом кіпери, вважаю, навіть дуже корисна. Адже конкуренція завжди спонукає до більш ефективної роботи на тренуваннях – це додаткова мотивація. А коли ти однозначно основний воротар команди – то це, навпаки, заспокоює, ти даєш собі послаблення і, як наслідок, починається регрес.
– А більше, ніж переконливий виграш чемпіонату Суперліги, не розслабить «Динамо» на Кубку України?
– Ні. Ми ж розуміємо, що Кубок – це швидкоплинний турнір, який триває лише три дні й поразка в будь-якому матчі означає програш трофею. Це в Суперлізі проводиться шість турів і там, якщо ти й виграєш один чи навіть два поєдинки у більш сильного суперника, на підсумковій турнірній таблиці це майже не позначиться. А в Кубку на кожній стадії усе вирішується в одному матчі. А одну гру, якщо правильно підготуватися і налаштуватися, та ще й везіння в цей день буде на твоєму боці, може виграти кожен. В Кубку несподіванок буває чимало і їх на цьому турнірі завжди чекають. Саме цим Кубок цікавий і саме за це його люблять вболівальники.
СПОДОБАЛАСЬ СТАТТЯ? ПІДТРИМАЙ НАС ПІДПИСКОЮ НА FACEBOOK, INSTAGRAM ТА YOUTUBE.
– Як «Динамо» готується до заключного змагання сезону?
– Після завершення чемпіонату (заключні матчі Суперліги відбулися 23-го травня – авт.) у нас було три вихідних. Підготовку до Кубка розпочали у четвер, 27-го травня. Тренування проводимо у звичному режимі. Головне, що усі здорові, травмованих немає. Хочемо поставити переможну крапку в сезоні, щоб у гарному настрої піти у відпустку.
– Кого вважаєш головним конкурентом «Динамо» – традиційно збірну Харківщини?
– Ми не маємо сумнівів, що харків'яни дуже хочуть виграти Кубок. Думаю, що й склад вони підсилять. Ну а в тому, що гратимуть вони неймовірно самовіддано – жодних сумнівів ні в мене, ні в моїх партнерів по «Динамо» немає. Ми вже забули про 22:10 в заключній грі Суперліги та завжди добре пам'ятаємо, що кожен матч починається з рахунку 0:0. Втім, конкуренцію нам можуть скласти не лише слобожанці. Думаю, хорошу, конкурентоздатну команду на Кубок мають привезти кияни. А ще особисто мені буде цікаво подивитися ще за двома командами – Ужгородом та львівською ДЮСШ. Там мають грати цікаві виконавці. Тому, впевнений, кубковий турнір виправдає сподівання вболівальників, які стануть свідками цікавих та видовищних матчів.
ІВАН ДУПНАК
фото Євгена Скиби
