☰
20.03.2021
Наприкінці березня у Кам’янському відбудуться матчі другого туру чемпіонату української Суперліги. Центральним матчем не тільки цього туру, а й усієї першості знову ж таки стане зустріч між львівським «Динамо» та збірною Харківської області. Про українську Суперлігу, зокрема боротьбу за чемпіонство, дитячо-юнацьке та європейське водне поло журналісту Kamp-Sport розповів відомий український ватерполіст, колишній гравець ватерпольного «Динамо» та багатьох інших команд Олег Добуш.
До слова, Олег Добуш ставав чемпіоном України та володарем Кубка України у складі львівського «Динамо», а також грав у Польщі, Литві та Ізраїлі.
Олеже, через тиждень у Кам’янському відбудеться другий тур національної Суперліги. Львівське «Динамо» уже має певний відрив від конкурентів. Чи зможе збірна Харківської області створити конкуренцію у боротьбі за золоті медалі?
Думаю, що може, адже кожна команда викладається на повну, а колектив у Харкові підібрався непоганий. Хоча їхня поразка від «Динамо» у першому турі Суперліги здивувала, особливо підсумковий результат. На це точно були причини. У Харкові зібралася молода команда. Навіть, якщо цього року результат буде не найкращим, вже у наступному сезоні вони «покажуть зуби».
Останнім часом виступи за збірну Харківської області завершують досвідчені гравці. Один з останніх – твій добрий знайомий воротар Денис Волончук. Чому так відбувається? Що може слугувати причиною цього?
Думаю, що причини банальні: ймовірно, фінансове становище та якісь непорозуміння з керівництвом. Звичайно, що це має свій відбиток на результатах команди. Молодь, яка приходить, може давати результат досить швидко. Але за однієї умови: якщо вона чітко розуміє чого хоче і як цього досягнути. В «Динамо» зараз же теж чимало молодих хлопців. Сезону з постійною ігровою практикою повинно бути достатньо для пристосування, як у фізичному, так і в психологічному плані.
Чемпіонат, в якому бореться за перемогу тільки дві команди, Вам цікавий?
Намагаюся дивитися матчі, спостерігати за хлопцями. Так, більшої конкуренції хочеться завжди, аби хлопці її відчували та росли. Як років десять тому, коли за чемпіонство могли боротися 5-6 команд.
Наскільки помітним є прогрес «Динамо» та їхніх молодих гравців? Слідкуєте за ними?
Минулої суботи був у них на тренуванні у «динамівців». Хлопці справді додали. Це завдяки тренерському штабу та людям, яким не байдуже водне поло у Львові. Звичайно, тут велику роль відіграє президент команди Олександр Свіщов, який справді зробив великий внесок в розвиток водного поло у Львові і не тільки дорослого.
Зараз чимало перспективних молодих ватерполістів взагалі зав’язують з професійним спортом та обирають іншу зайнятість. Чи були такі ситуації, коли Ви виступали?
На певному моменті життєвого шляху такі питання виникали в багатьох. Просто питання в тому, коли цей момент настає. Раніше, якщо ти був перспективним, то точно не роздумував про відхід з водного поло. Проте ситуація змінилася і триває вже приблизно десять років. За цей час втратили не одного виконавця, який міг би формувати зараз кістяк національної збірної. При чому такі гравці були у різних командах, і тут мова піде не тільки про сучасних лідерів українського ватерполо.
Деякі гравці, які раніше виступали за Харків, переїхали в інше місто на роботу, хтось взагалі завершив свої виступи на професійному рівні. Для прикладу, у Львові був дуже перспективні хлопці 1994-1995 року народження (Віталій Свіщов, Дмитро Алєксєєв, Дмитро Федоришин, Андрій Коноварт, Гліб Шульженко та інші – Авт.). Вони через певні причини також завершили свої виступи на професійному рівні, хоча якби продовжували тренуватися та грати, то зараз, думаю, складали б кістяк національної збірної України.
Ви згадали збірну України. Які зараз перспективи у цієї команди? Хто, на Вашу думку, повинен зараз представляти Україну на міжнародній арені?
Львів’яни, як чемпіони України. Звичайно, і в Харкові є непогані виконавці, можливо, і в інших містах. Але усім потрібен час на адаптацію. Зараз нестабільна ситуація у світі, тож як все повернеться зараз і чи не зміниться думка стосовно тих, хто ж має представляти Україну, сказати важко. Загалом все дуже просто: у збірній повинні грати найсильніші.
Багато з ватерполістів, з якими Вам доводилося грати, мають у своєму активі виступи за кордоном. Як вони описують цей свій досвід? Зараз, на жаль, не так багато наших хлопців виступають у топ-чемпіонатах.
Не чув поганих слів про цей етап в їхньому житті. Були свої нюанси в декого, але питання можуть виникати всюди. Тодішній «за кордон» та теперішній відрізняються. Зараз все більш легалізовано, гравець почуває себе більш захищеним. Тоді ж, багато в чому, доводилося довіряти домовленостям.
Не так давно «динамівець» Максим Осика їздив грати у Німеччину. З одної сторони це добре, однак з іншої сторони через пандемію він був змушений повернутися до України і продовжити свої виступи саме тут. Звичайно, це плюс для «Динамо». В загальному, зараз дуже складний період для переходів в іноземні клуби. Там хіба залишаються ті гравці, які уже роками там виступають.
До слова, Максим Осика потрапив у Німеччину завдяки колишньому гравцю «Динамо» Мартінічу. Марко помітив Максима і сказав, що є така можливість поїхати виступати за кордон. Веду до того, що раніше у «Динамо» були якісні легіонери. Ті люди якщо і приїжджали до Львова, то вони хотіли когось щось навчити, поділитися досвідом і якісно відпрацювати на ватерпольному майданчику. Ці люди не приїжджали лише заробляти гроші, для них це було другорядне. Приємно, що неодноразово до Львова приїжджав і теперішній гравець збірної Іспанії Мартін Фамера. Своїми людськими якостями він запам’ятався нашим вболівальникам. Але тут потрібно згадувати не лише за Фамеру. Мартінів в нас було багато (сміється…)
Але з іншої сторони легіонери бувають і іншими…
Так. Є такі, для яких гроші на першому місці. Вони приїхали, відіграли, наповнили кишені і їх більше нічого не цікавить. На щастя, до Львова такі не потрапляли. Легіонери «Динамо» виконали інші функції.
Ваша порада: чи варто їхати виступати за кордон молодому гравцю коли випаде така можливість?
За всіх говорити одразу не варто, але для збірної було б добре, якби її виконавці виступали за кордоном. Вони би привозили щось нове нам. Звичайно, було б добре, якби національна збірна України могла б проводити навчально-тренувальні збори не в Кам’янському, а за кордоном. Хлопцям потрібні сильні спаринг-партнери.
Україна – достатньо спортивна країна. Чому ж у водному поло ми не можемо бути серед європейських топів?
Повернуся до своєї думки про те, що люди перестають вірити у спорт як джерело фінансового забезпечення. Молодь не бачить для себе перспективу в водному поло, як справі №1 в житті. Залишається мало фанатів спорту. Але це проблема не лише водного поло. Життя змінилося і у нової генерації трохи інші пріоритети.
Ще кілька слів про дитячо-юнацьке водне поло. В яких містах бачите найкращий розвиток?
Львів зараз сильно додав. П’ять сильних шкіл, чемпіонат області. Це один з факторів, чому Львів домінує на цій арені від дитячого віку до дорослих. В Харкові хороша школа, можна відзначити Одесу, Київ, Ужгород.
В майбутньому Україна може підтягнутися до топових країн? Що нам потрібно для цього?
Шанси є у всіх. Ми маємо переймати звідти лише хороше. Все попереду, головне втримати у спорті людей, які хочуть ним займатися, мають задатки та зможуть дати результат в майбутньому. Молодь, яка з часом може нав’язати конкуренцію сильним ватерпольним збірним, треба втримати.
Збори збірної закордоном, у топових за ватерпольними мірками країнах, дали б поштовх до розвитку?
Безумовно. Але потрібно говорити про омолодження тренерського складу, шукати спеціалістів, які здатні щось змінити в позитивну сторону. Вони повинні мати широкий кругозір та мислити раціонально.
