☰
14.03.2023
Катерина Резнік – Заслужений майстер спорту з синхронного плавання, багаторазова чемпіонка світу та Європи, бронзова призерка Олімпійських Ігор в Токіо. У синхронне плавання потрапила випадково, однак саме в цьому виді спорту харків’янка досягла видатних результатів. Після успішної Олімпіади в Токіо, як і четверо партнерок по збірній, кар’єру завершила. Сьогодні Катя – професійний психолог та тренер. Тимчасово живе у Франції, однак тренує дівчат у Швейцарії. Багато робить для допомоги Україні та планує повернутися на батьківщину. У розмові з журналістом Kamp-Sport Катерина відверто розповіла багато цікавого про свою кар’єру, вид спорту, який приніс великі успіхи і славу, своє захоплення психологією та роботу тренером, яку не планувала, Олімпіаду в Парижі без росіян та білорусів та багато моментів, про які Ви точно прочитаєте вперше.
Катерина Резнік блискуче виступила на Олімпійських Іграх у Токіо. Прекрасне завершення спортивної кар'єри
Катерино, рішення про завершення кар’єри після успішної Олімпіади в Токіо – планове чи спонтанне?
Планове. Воно було заплановане на рік раніше. Після Олімпіади в Токіо зрозуміла, що сили ще є, потенціал є також. Я задумалась. Після тривалих міркувань зрозуміла, що потрібно рухатись далі і давати дорогу молодим дівчатам. Підростаюче покоління у синхронному плаванні є, в основному це вихованки харківської школи синхронного плавання. Переконувала думка, що після медалі у Токіо, а це топ-досягнення для будь-якого спортсмена, треба вміти вчасно піти. Якби залишилися б у спорті, то результати б були і, можливо, були б ще одні Олімпійські Ігри. Якщо працювати, то працювати на результат. По-іншому я б не змогла. Останні роки я цілеспрямовано займалася спортом, здоров’ям та психологічним розвитком, тому можливості залишатися у спорті, звичайно, були.
Медаль з Олімпіади у Токіо – це жирна крапка у кар’єрі?
Так. Було відчуття виконаної великої роботи. Було відчуття, що та праця протягом тривалої кар’єри не пройшла даремно. З іншої сторони відчувала, що ще можу продовжити змагатися на високому рівні.
Чи могла бути в Токіо медаль іншого гатунку?
Могла бути срібна медаль. З 2023 року змінили правила у синхронному плаванні. На останній Олімпіаді було оцінювання без достатніх критеріїв. За новими правилами ми б претендували на срібні медалі.
Чи задоволені тим, як склалася Ваша кар’єра?
Дуже задоволена. Могла себе попробувати у різних видах програми, в тому числі в мікс-дуеті. Це багато різного досвіду. Пригадую на Кубку світу у мікст-дуеті з Антоном Тімофєєвим здобули срібну медаль. До слова, зараз чоловіки можуть виступати уже у синхронному плаванні у групі разом з дівчатами. Це ми вже побачимо на Олімпіаді у Парижі.
Катерина Резнік у дитинстві мріяла про бальні танці. У секцію синхронного плавання привів товариш батька.
Кажуть, у Вас цікава історія з тим як Ви потрапили у секцію синхронного плавання.
Я б сказала, що це смішна історія (сміється). Я хотіла займатися бальними танцями, але тато вирішив, що мені потрібно навчитися плавати і відвіз мене у секцію плавання. Батько свого часу грав футбол на хорошому рівні, тому він – людина спортивна. У басейні батько зустрів свого давнього друга, з яким разом грав у футбол – Валерія Гуртяка. Він сказав, що є секція синхронного плавання, що там дівчата танцюють у воді (сміється). Мені було п’ять. Тоді я вперше побачила великий басейн і як дівчата «танцюють у воді». Мене не хотіли брати, адже я була маленька зростом і мала лише 5 років. Зараз у цю секцію беруть з шести років, а тоді брали взагалі з семи. В басейні «Локомотив» я в 5 років і навчилася плавати, але боялася води. Думала, що на глибині можуть плавати акули (сміється). Пригадую, була ще велика проблема добиратися на тренування. Тоді не було такої логістики як є зараз. На тренуваннях, пригадую, інколи була лінивою. Якщо тренер на мене не дивилася, то це була можливість для відпочинку. Більший інтерес до синхронного плавання появився тоді, коли у мене почало щось виходити. Почала в голові собі ставити маленькі цілі і йшла до них. Рівнялася на іспанку Джему Мангуаль, дуже подобалися її виступити. І на Кубку світу 2015 року з нею зустрілася. Можна сказати, я зустріла свого кумира.
Неймовірні емоції наших дівчат на Олімпіаді у Токіо
Цю історію батько часто згадує з своїм другом Валерієм Гуртяком?
Знаєте, Валерій Гуртяк, який порекомендував моєму батькові віддати мене на синхронне плавання, жартує з батька при кожній зустрічі з ним, мовляв, Саш, а я казав, що в неї все вийде… Валерій Гуртяк також нас зустрічав в аеропорту, коли ми прилетіли з Олімпіади в Токіо. Він тоді сказав, що пам’ятає мене п’ятирічною, коли я ще не вміла плавати.
Поговоримо про твоє життя після завершення кар’єри. Де ти була 24 лютого 2022 року?
У Харкові. Прокинулася від вибухів, це було жахливо. Перші кілька хвилин не могла зрозуміти що робиться. Після цього зібрала речі та переїхала до моїх батьків в Харківську область, а згодом – на західну Україну. Сьогодні тимчасово живу у Франції, тут працюю. Щоб мати змогу допомагати Україні, потрібно працювати. Тут працюю онлайн психологом у першій половині дня, а у другій – навчаю дітей синхронного плавання.
Тобто Ви працюєте тренером?
Так. До речі, Єлизавета Яхно, яка також завершила кар’єру у збірній України, також працює тренером у Канаді.
Скільки мов Ви знаєте, окрім української та російської? Як проводите тренування?
Добре знаю англійську, вчу французьку та іспанську. Більшу частину тренування проводжу на англійській, але французьку використовую, оскільки термінологія для дітей потрібна. Треную дівчат з Франції та Швейцарії. Деякі дівчата уже потрапили в молодіжну збірну Швейцарії, мають гарні перспективи.
Катерина Резнік та Антон Тімофєєв - срібні призерки Кубка світу у міксті
Чи був у Вас раніше тренерський досвід?
Лише індивідуально працювали з дівчатами в Україні. З командами це перший досвід роботи. Якщо відверто, я не хотіла працювати тренером, думаю, що це не моє. Але знайома дівчина запропонувала цікавий варіант з не повною зайнятістю, мене це зацікавило. Робота тренером не заважає мені розвиватися як психолог. Хоча як тренер певні успіхи уже є: моя вихованка виконує уже подвійне сальто, дівчата стоять у вертикалях, маємо з ними розроблені нові програми.
Чи доводиться Вам заходити у воду, щоб показати той чи інший елемент?
Буває (сміється). Мені більше подобається поплавати у своє задоволення, потренувати щось для себе. Коли я у басейні, дівчата відволікаються від роботи.
Чи знають дівчата, яких Ви тренуєте, хто така Катерина Резнік?
Звичайно. Вони дивляться мої різні відео з виступів і показують своїм батькам. Часто задають питання як я роблю той чи інший елемент. Вони дуже щирі та відкриті.
Чи спілкуєшся з їхніми батьками?
Так. Звісно, я їм розповідаю про війну в Україні, роблю це постійно. Усі батьки добре знають англійську. Постійно наголошую на тому хто агресор і що Україна захищає і їх також.
Українські синхроністки - спортивна гордість України
Чи плануєш повернутися в Україну?
Однозначно, але зараз відчуваю себе більш потрібною тут. Україні ще потрібно допомагати, а я можу це робити за кордоном. Можу також допомагати Україні в інформаційному плані. А в Україні наступного року планую захистити дисертацію на тему психології.
А твої вихованки тебе відпустять додому?
Про це навіть не думала (сміється). Буду шукати заміну. Можливо, чогось навчила і місцевих тренерів, можливо, вони мене і замінять. Робота тренером – це повний збіг обставин у моєму житті. Я не планувала працювати тренером.
Катя, Ви є професійним психологом. Не можу не спитати про роль психології у Вашому житті та житті будь-якого спортсмена?
У мене, як у психолога, на консультаціях зараз є чимало спортсменів та звичайних людей, з якими ми досягаємо результатів. Спортсмени здебільшого працюють над тим, щоб після здобуття різних перемог працюють над психологічною стійкістю. 30 відсотків успіху кожного спортсмена – це психологія. Тренування – це добре, але якщо людина не готова ментально до тренувань та успіху, який може статися, то люди ламаються. Багато таких випадків було і в нашому спорті. Переможний дух можна закладати завдяки психології. Наші тренери завжди використовували психологічні методи: з дитинства виховувала дух переможця. Важливо було не зламатися під час тренувального процесу. У нас був випадок перед Олімпійськими іграми, коли дівчина покинула спорт під час карантину. Це був період карантину і тренувань вдома онлайн. Олімпійські Ігри перенесли на один рік, тому для неї було складно витримати морально та фізично. За рік до Олімпійських Ігор Ксенія Сидоренко вимушено повернулася в спорт. Ксенія працювала тренером за кордоном, але погодилася відновити професійну кар’єру. Більше того, ще й здобула бронзову медаль Олімпійських Ігор в Токіо.
Що розвиває синхронне плавання?
Психологічна стійкість. Після спорту вже нічого не страшно (сміється). Розвиває гнучкість, загальну фізичну підготовку, плавання.
Відійдемо трішки від реальності. Ви б змогли грати у водне поло?
Думаю, що так. Ми практикували водне поло на тренування, але не можу сказати, що ми грали з великим задоволенням.
Як Вам вдавалося виконувати у воді дивовижні речі? Багатьом вболівальникам не вкладається в голову як дівчата це роблять.
Це багато годин тренувань. В дитинстві показують правильну техніку, а потім – це мільйони повторень. Лише в такому випадку ти це можеш вдосконалити.
Катерина Резнік та президент України Володимир Зеленський
Успіхи у синхронному плаванні – це?
Терпіння та велика мрія. Спочатку була мрія золото на чемпіонаті України, потім медаль на Європі, світу, а потім після бронзи та срібла ти маєш хотіти золота. Треба постійно мріяти та вірити у свої сили.
У Парижі вперше у синхронному плаванні будуть виступати чоловіки. В Україні їх банально немає. Чи можна з ватерполіста зробити синхроніста?
(Сміється). Думаю, що так, але на це тре кілька років.
Ваше ставлення до чоловіків у синхронному плаванні.
Для мене це окей, якщо це дует мікс. Одного разу одна зі спортсменок сказала, що не розуміє чоловіків у синхронному плаванні. На той момент у Харкові була секція хлопчиків з синхронного плавання, один з них у сльозах це розповів батькам. Словом, були розбірки (сміється). Не маємо хлопців-синхроністів – губимо одну – дві медалі на Олімпійських Іграх. Не знаю детально яка зараз ситуація з хлопцями-синхроністами в Україні, але точно можу сказати, що цей вид спорту тримається на команді тренерів і федерації. За свою успішну спортивну кар’єру маю тренерам сказати не одне дякую. Їх внесок у наші успіхи – величезний.
Продовжуючи тему Олімпійських Ігор у Парижі, чи уявляєте Ви змагання з представниками росії та білорусі?
Якби це не дай Боже станеться, то це буде жах. Ми знаємо які там спортсмени з цих недокраїн. Вони відносно у мирному часі ходили і нікого не помічали. Російські синхроністки нічого не сказали про війну. Вони мовчать, бо бояться або дуже далекі у своєму розвитку. Знаю точно, що п’ятиразова олімпійська чемпіонка Анастасія Давидова виїхала з росії. Вона працювала в олімпійському комітеті. Це єдиний випадок, про який я знаю. Ще один випадок – це колишня українська синхноністка Марина Голядкіна, яка виїхала до росіі і написала, що Україна її бомбила у Донецьку. Ми були в шоці. Вона нас усіх заблокувала в соціальних мережах. Ми відповідно висновки про неї зробили також.
Богдан Пастернак, Kamp-Sport
