ОЛЕГ ПЛОТНИЦЬКИЙ: Я ЧЕКАВ, ЩО росію ВИКИНУТЬ З ЧЕМПІОНАТУ СВІТУ

У середу, 11 травня, Олег Плотницький з італійською “Перуджею” поступився в четвертому матчі Золотої серії проти “Лубе Чівітанова” та здобув срібні нагороди чемпіонату Італії. А вже на наступний день поспілкувався з журналістом Kamp-Sport про підсумки сезону, тему війни в Україні для італійців та підготовку національної збірної до матчів Золотої Євроліги.

Олеже, розкажіть якими для Вас були перші дні після 24 лютого? Чи вдавалося зосередитися на волейболі, тренуваннях та іграх?

В перші дні було дуже мало сну. Про волейбол доводилося думати, бо ми люди професійні і маємо робити свою справу. В той час я мало грав, більше тренувався, тож морально було, можливо, навіть трохи легше.

Багато думав про те що можу зробити, як допомогти. Перші дні - це шок: ти не знаєш що робити, куди бігти. Шукаєш варіанти з тим як допомогти, не до кінця віриш у те, що це відбувається зараз. Я не чекав такого. Пам’ятаю що 24 лютого не спав до 3 чи 4 ранку, дивився прямий ефір українських телеканалів на YouTube, бо багато хто говорив, що може розпочатися війна. Подивився і пішов спати. Вже зранку розбудила дружина, яка й повідомила, що війна таки почалася і їй вже телефонували батьки.

Подобається матеріал?  Підписуйтесь на наші фейсбук, інсту, ютуб та телеграм-канал! 

Що вам зараз допомагає підтримувати свою моральну стійкість? Чи підтримує вас команда?

Допомагало те, що ти пробував допомагати іншим, шукав варіанти як це можна втілити. Був багато зайнятий цим, більше використовував свою енергію на те, щоби бути корисним комусь, на тренування.

Команда з першого дня підтримує мене та Україну. Пам’ятаю, що як прокинувся 24 лютого, то вже мав повідомлення від гравців зі словами підтримки: вони, як і більшість людей, були в шоці та не вірили до останнього, що це - реальність. Вони підтримували як матеріально, так і речами першої потреби.

За ці, майже 80 днів від моменту повномасштабної війни, чим доводилося займатися?

Я особисто добре знайомий та підтримую зв’язок з кількома хлопцями, які зараз захищають нашу країну, допомагав їм. Якщо були ще якісь запити щодо матеріальної допомоги - теж підтримував чим міг. Тут в Італії організовувалися і з продуктами першої необхідності: була потреба у дитячому харчуванні, харчах, що можуть довго зберігатися - купляли, збирали та допомагали відправити до України.

Чи змінилося за цей період ставлення в Італії до українців та України? Чи відчуваєте, що тема України та війни проти росії все ще цікавить місцевих?

Як то кажуть, в сім’ї не без чорної вівці. Є справді ті, хто вважають, що це українці самі себе бомблять, вбивають і руйнують міста. Таких, на жаль, достатньо. В моєму будинку є чоловік, років 45-50. Інтелігент, дивишся на нього і розумієш, що він хороша людина. Розповів мені історію: перестав спілкуватися зі своїм другом через те, що той вірить у російську пропаганду, яка стверджує, що українці вбивають самі себе. Звичайно, є такі, але набагато більше таких, які розуміють, що це росія напала на Україну, які допомагають нам.

Трохи це стихло, думаю, як і в усій Європі. Спочатку всі бігли і хотіли допомогти, не знали як це зробити. І стихло зараз тому, що вже налагоджені ланцюжки постачань, кожен допомагає більш злагоджено. Люди розуміють кому що потрібно, як це відправити і скільки часу це займе.

Повертаючись до волейболу: в середу відбувся завершальний матч Золотої серії проти Лубе. Як і минулого року саме вони стали чемпіонами. Це протистояння у фіналі вже можна назвати класичним в Італії? Чого, на Вашу думку, не вистачило для здобуття золотих нагород?

Так, думаю, що таке протистояння вже можна назвати класичним, адже наші команди розігрують золоті медалі вже не вперше і не вдруге. А причиною поразки, головною, я вважаю фізичну форму. Ми підійшли не в найкращій формі до фіналу, тож і поступилися.

Тобто форми не вистачило через тривалість сезону?

Важко сказати, адже це не відбувається в один момент, що ось ви граєте і все добре, а потім раптом форма зникає. Можливо, потрібно було трохи більше відпочинку основним гравцям, але я теж гравець, а це компетенція тренера. Він краще бачить весь процес зі сторони.

Як реагували коли дізналися про те, що росію позбавили права як приймати чемпіонат світу, так і брати в ньому участь, а її місце, як наступна за рейтингом, посяде саме Україна?

Скажу так: ми очікували на це. Багато видів спорту виключали росіян зі свого складу, позбавляли права участі. Наша з цим трохи затягнула. Можливо, тому, що в ній працюють чимало росіян, які могли чинити тиск на людей, що вирішували.

При таких обставинах не можна сказати, що ти щасливий. Так, це історія для України. Але я більше радий, що Міжнародна федерація, яка представляє наш вид спорту, зробила це, не стала співучасником війни, яка відбувається в Україні. Бо якщо хтось ніяк не реагує на це, виходить, що ти - мовчазний співучасник вбивств, розстрілів через чиєсь дурне бажання. Ти маєш обрати сторону.

Подобається матеріал?  Підписуйтесь на наші фейсбук, інсту, ютуб та телеграм-канал! 

Трохи про українців, які на момент 24 лютого виступали в росії. До прикладу в футболі було розпорядження УЄФА за яким гравці могли покинути свої клуби не отримавши при цьому юридичних санкцій. Чи могли так вчиняти і волейболісти?

Я говорив у своєму інтерв’ю для федерації. що з першого дня ми були на зв’язку з нашими спортсменами, які виступали в росії. Думали як вибиратися звідти, де догравати. Маю приклад тут в Італії, олімпійського чемпіона. Він просто зібрав речі і поїхав, бо йому щось не сподобалося, то зараз клуб вимагає 100 000 євро компенсації.

Я не вірю в те, що український гравець, без рішення міжнародної федерації, міг би підійти і сказати, що він відмовляється грати, не отримавши при цьому санкцій зі сторони клубу.

Тобто питання було в тому, аби правильно юридично все оформити для наших волейболістів?

Так, погляньте навіть на позицію росіян стосовно відібраного у них чемпіонату світу. Їх дискваліфікували, вони, по факту, вже ніхто. Але вимагають 80 мільйонів компенсації за перенесення чемпіонату світу. І до цього вони дійшли вже через певний час, тиждень чи навіть більше.

Тому розумію що могли б пред’явити гравцям, яких потрібно було безпечно вивезти. Я розумію людей, які кажуть, що вони продовжували грати, хтось радів. Я вже писав десь і ще скажу: якби не знав ситуації зсередини, теж би зайняв позицію людей. Але з першого дня я знаю все, що відбувалося, тож розумію наскільки все було непросто. У нас в Україні непросто розірвати контракт з клубом, домовитися, коли всі розуміють для чого це робити і як. А тепер уявіть як це в росії відбувається.

Коли легіонери мають приєднатися до збірної України? Чи слідкуватимете за матчем проти Естонії (розмова відбувалася 12 травня)?

Почну з другого: не впевнений, що буду слідкувати, сьогодні має бути командна вечеря з підсумками сезону. Можливо, частину подивлюся, якщо випаде час.

Думаю, що приєднаюся до команди в неділю або вівторок. Знаю, що Ілля Ковальов прилетить в суботу, він кілька днів тому завершив чемпіонат, виграв у Вищій лізі Франції. Василь Тупчій доєднається трохи пізніше, бо у нього ще триває сезон.

Наскільки відчувається втома після сезону? Чи готові до того ж обсягу навантажень, як і колеги по збірній? Чи все ж таки потрібно буде кілька днів після приїзду в табір збірної для відпочинку?

Сезон склався так, що грав я небагато. Тому, хех… Ми вже кілька разів говорили з хлопцями: або я приїду і буду просто вбивати, або через нестачу ігрової практики буду просто як какашечка (сміється).

Ні, в мене є сили, я б приїхав хоч сьогодні, але треба вирішити питання в Італії. Готовий одразу ставати до тренування, вже після останньої гри сезону написав тренеру, що подивлюся квитки і прилечу якнайшвидше. З цим в мене проблем немає. Сезон завершувався і я був готовий за день-два вже бути в збірній.

Тим більше, що відчуваю мотивацію помножену в рази. Приїхати і спробувати грати на високому рівні та досягати результату, який буде поставлений перед нами.

Подобається матеріал?  Підписуйтесь на наші фейсбук, інсту, ютуб та телеграм-канал! 

Тарас Жеребецький, Kamp-Sport