☰
28.06.2022
Український скелетоніст та дворазовий учасник Олімпійських Ігор Владислав Гераскевич був чи не найактивнішим представником українського спорту у перші дні повномасштабного вторгнення росіян, даючи по 4-5 інтерв’ю закордонним медіа щодня. Після цього етапу почав активніше займатися волонтерством та спільно з батьком заснували благодійний фонд. Про це, а також про “нейтралітет” керівників Міністерства молоді та спорту та НОК України Владислав поспілкувався з журналістом Kamp-Sport.
Владиславе, розкажіть чим ви займалися у перші дні після 24 лютого?
Розпочати варто не з 24 лютого, а з нашої акції на Олімпійських Іграх з плакатом “No war in Ukraine”. Тоді у нас зав’язалося чимало контактів, тож вже з 24 лютого завдяки цьому ми почали активно працювати над висвітленням подій, які відбуваються в Україні. Це була наша місія. У спортсменів є велика можливість працювати на закордонну аудиторію, чим ми й користувалися, висвітлюючи хід подій. Адже перші тиждень-два було не так багато представників закордонних медіа в Україні. Намагалися висвітлювати події якомога більше та активніше.
Якою була робота у спортивній сфері?
Паралельно працювали над відстороненням росіян від міжнародного спорту. Як це відбувалося? 24 лютого був на зв’язку з американською скелетоністкою Кеті Уландер, вона мене впродовж дня сконтактувала з організацією Global Athlets, яка доволі тісно співпрацює зі спортсменами. Їхня місія - зробити так, аби спортсмени були почуті. Разом з ними почали писати листи від спортсменів до МОК, до Міжнародного Паралімпійського комітету з проханнями відсторонити від участі росіян та білорусів. Було важко просунути це рішення, але раді, що вдалося.
Хто саме брав участь у цих зверненнях, підписував листи?
Ми говоримо не лише про скелетон, а й про усі види спорту. Підписи збиралися всією спортивною родиною України. Але це не було ні Міністерство спорту, ні НОК України, мова йде про спортсменів. Підпису Сергія Бубки, на жаль, чи Вадима Гутцайта, ми там не побачили, вони не підписалися спочатку, зараз, якщо не помиляюсь, їхніх підписів у тих зверненнях теж немає.
Так, зараз вони розповідають, що працюють над відстороненням, але у перші дні активних дій ми не бачили.
Чи намагалися ви вийти на міністра спорту та керівника НОКу, аби з’ясувати що робиться для відсторонення росіян?
Вадим Маркович, якщо не помиляюся, висловив позицію лише на 8-9 день. Сергія Бубку шукали, спілкувалися з Жаном Беленюком, плавцем Андрієм Говоровим. У мого тата є номер Сергія Бубки, ми телефонували, писали. Відповіді, на жаль, не отримали. Складається враження, що він вичікував як розгортатимуться події на фронті. А взагалі, тема “де був Сергій Бубка” точно заслуговує окремої розмови.
Його промову на камеру де він назвав війну “бідою” бачили всі. А до того був пост у твіттері, за 25 чи 26 лютого, який був ще більш нейтральним (“війна має зупинитися, мир та людяність має переважити” - останній абзац твіта Сергія Бубки від 26 лютого).
З уст українських депутатів-спортсменів Жана Беленюка та Ольги Саладухи лунали заклики до більш активних дій як від міністерства, так і від НОК України. Чи погоджуєтеся з тим, що не було докладено максимальних зусиль?
Я скажу так: ми працювали з перших днів задля відсторонення. І з Ольгою Саладухою, і з окремими працівниками НОКу. Було чимало спортсменів, які були за, брали участь у зверненнях. підписували листи, чинили тиск на свої міжнародні федерації, через знайомих спортсменів на національні федерації інших країн.
Але факт: перших півтора-два місяці війни, а може і більше, Міністерство та НОК України не робили майже нічого задля відсторонення росіян та білорусів. Від НОКу досі не бачу ні дій, ні позиції щодо відсторонення. І це в час коли олімпійські комітети Польщі, Латвії, Литви, Німеччини, Британії, США цю позицію висловлюють. Це дивує і лякає.
Є дуже багато питань до НОК України. До їхньої допомоги спортсменам, евакуації, яка розходиться у словах, які вони кажуть та реальних фактах, які розповідають спортсмени. Ще в березні ми надсилали лист, який стосувався допомоги до Чернігова, де перебував віцепрезидент федерації бобслею та скелетону України. Відповіді не отримали досі. Ще один епізод: до нас зверталися з пропозицією надати допомогу в екіпіруванні, запитували розміри та дані усіх спортсменів, прислали в рази менше. З того, що бачимо - це форми збірних Італії та Угорщини, тож чи це ініціатива НОК України, чи інших країн, які самі звернулися з пропозицією - сказати важко.
Чи чули ви особисту позицію Сергія Бубки стосовно війни? Кого він підтримує, як висловлюється? Бо складається враження, що він не хоче ніякої конкретики у своїх висловах.
Так, ви вдало підмітили про конкретику у висловах. Бачив слізливий пост, що це все через маму, яка перебуває в Донецьку. З мого боку виглядає неправильно прикриватися мамою, називатися біженцем.
БАКУ, АЗЕРБАЙДЖАН - 12 червня 2015 року: Колишній український стрибун з жердиною Сергій Бубка (зліва) і президент Росії Володимир Путін (з) вітають гостя під час церемонії відкриття Європейських ігор у Баку 2015 на Олімпійському стадіоні 12 червня 2015 року в Баку, Азербайджан (Фото Гаррі Енгельса /Getty Images для BEGOC)
В одних інтерв’ю він каже що 25-26 лютого покинув Україну. Цікаво дізнатися яким чином це зробила людина призовного віку. Бо ж перші кілька днів нікого не відпускали. Та й сам факт, що він плутається в датах свого виїзду. Досі незрозуміло кого він підтримує, відомо, що голос Бубки був проти відсторонення росіян через допінгові скандали, які тягнуться ще з Ігор в Сочі.
Не бачимо й позиції стосовно росіян в самій структурі МОКу: Станіслава Позднякова, Єлєни Ісінбаєвої, його подруги.
Ви спілкуєтесь з іншими спортсменами. Що вони кажуть про такий розвиток ситуації. Чи потрібен такий голова Національному Олімпійському комітету України?
Важко сказати про позицію всіх. Не зі всіма спілкуюся. Зараз багато спортсменів зосереджені на допомозі Україні та українцям. Тож питання “зради” відкладається до кращих часів. Багато й мовчать про це. Хоча публічна думка спортсменів, напевно, була б цікава багатьом.
Багато хто боїться про це говорити, згодні?
Так. Причини тут можуть бути різні, не в останню чергу фінансового характеру. І це справа кожного, адже кожен буде за свої вчинки відповідати. В першу чергу перед своїм сумлінням. Спорт - не просто швидко пробігти чи дуже далеко стрибнути. Спорт - це також про цінності, які маємо оберігати та нести у світ. Які, до прикладу, цінності несуть зараз керівники міністерства та НОКу?
Розкажіть ще про благодійний фонд.
Після двох тижнів активної роботи в інформаційному полі, коли з’явилося трохи більше вільного часу від інтерв’ю, почали займатися волонтерством. Ті два тижні були плідні: інтерв’ю для різних країн: від США до Південної Кореї, зокрема й таким відомим медіа як New York Times, CNN, BBC чи Deutsche Welle. Просили й про допомогу, грошима, матеріально.
Потім розпочали використовувати наші автомобілі, допомагаючи волонтерам. Найчастіше возили з Рівного до Києва. Переважно це були ліки, хоча інколи не знали що й веземо. В той самий час в Києві друзі та знайомі просто ходили купляти необхідні речі та доставляти людям. Згодом зрозуміли, що треба об’єднуватися. Так 24 березня з’явився “благодійний фонд Гераскевича”.
Яка основна ціль фонду?
Якщо допомога військовим - тактичні рукавиці, взуття, обладнання. Чимало прислали нам наші друзі з Америки, зокрема велику кількість радіостанцій/рацій, тактичні рукавиці, взуття, яке вже допомагає бійцям на передовій. Працюємо з запитами від військових, ретельно фільтруємо, аби допомога надходила саме туди, де необхідно.
Також мова йде і про медикаменти, гуманітарну допомогу для постраждалих від війни. Мали вже чимало поїздок, зокрема й до Чернігова на наступний день після відходу росіян від міста. Туди вже їздили 4 чи 5 разів.
Як думаєте, чому чимало журналістів у перші дні зверталися до вас для інтерв’ю? Чи пов’язуєте це лише зі своєю акцією на Олімпійських Іграх?
Ідея цієї акції з’явилася просто. Адже в той момент вже певний час була інформація про війська, які стоять біля кордону. Тоді вирішили: якщо на момент нашого виступу на Олімпіаді ситуація не зміниться - ми будемо демонструвати цей заклик, що ми проти війни.
Вже під час мого виступу була інформація про нарощення кількості військ на кордоні і зробили те, що зробили. Ще як їхали на Олімпійські Ігри, то вже читали чимало інформації про війну і не знали в яку країну повернемося: мирну, чи ту, в якій вже триває війна.
Акція була прийнята добре всіма, окрім, мабуть, росіян. А контакти мої, контакти інших спортсменів допомогли в перші дні доносити інформацію. Радий, що ми виступили так згуртовано, єдиним спортивним фронтом.
Kamp-Sport
