☰
08.01.2025
В активі 17-річної шпажистки Анни Максименко вже півтора десятка медалей на чемпіонатах Європи, Кубках і чемпіонатах світу. Буквально днями першою серед українських фехтувальниць Анна отримала медаль на міжнародних змаганнях у 2025 році – золото Кубка світу серед юніорок! Для львів’янки це вже четверта в кар’єрі особиста медаль юніорського Кубка світу і третя— найвищого гатунку.
Анна ще може три роки виступати на юніорському рівні. Тож можна очікувати нових гучних перемог. До речі, в 16 років школярка Максименко виграла й жіночий чемпіонат України, що можна вважати сенсацією минулого року, бо сильних і титулованих конкуренток там не бракувало.
За всі ці досягнення НОК України визнав Анну Максименко найкращою юною спортсменкою 2024 року і вручив наприкінці грудня відповідну нагороду.
Sport-express.ua опублікував інтерв'ю з Анною Максименко.
— Анно, буквально щойно Ви відкрили лік перемогам українських фехтувальників в новому році. Зокрема, здобули чергове особисте золото на юніорському Кубку світу в Удіне (Італія). Розкажіть «із перших вуст», як проходили ці змагання?
— В Удіне за нагороди змагалися 229 шпажисток з 37 країн. Змагання розпочались для мене з поразки в «пулі». Нагадаю, в першому турі 6-7 людей фехтують між собою в групі, а пізніше за цими результатами йде жеребкування і основна сітка (на вибування). Один програний бій з шести на мене ніяк не повпливав, тож в хорошому настрої почала бої навиліт.
Перший пропустила, тож розпочала фехтувати вже за вихід в число 64 найкращих. Цей та інші поєдинки на шляху до виходу у вісімку найкращих йшли і закінчились для мене непогано. Я фехтувала спокійно, наносила суперницям укол за уколом, тому все було гаразд.
За вхід у ТОП-4 зустрілась з сильною француженкою. Це бій був дуже запеклим. Ми зі своєю суперницею нанесли всього по одному чистому уколу та було ще дев’ять дублів (одночасно нанесені уколи— М.Ш.) Закінчився поєдинок на пріоритеті. Суперниці дали червону карточку (штрафний укол), бо вона забирала своєю рукою мою шпагу, що заборонено.
Наступний поєдинок був також нелегким, але вирішальним став все ж фінал.
— В фіналі Ви зустрілися із першим номером юніорського світового рейтингу Ліхі Мачульскі (США). На фініші поступались, але встигли до закінчення основного часу зрівняти рахунок і вирвали перемогу. Відкрилося «друге дихання»?
— В фіналі ми фехтували «на-рівних», укол за уколом. Поєдинок наблизився до кінця, і я програвала у два уколи (12:14). Але, «зібравшись до купи», зуміла зрівняти і виграти бій на пріоритеті (15:14). Була дуже задоволена перемогою. В то же час дуже змучена і хотіла, нарешті, відпочити.
На другий день в Удіне були командні змагання. На жаль, мені не вдалось привезти ще одну нагороду. У підсумку наша команда закінчила Кубок світу четвертою, програвши бронзу команді Італії з рахунком 41:45.
— Нещодавнє визнання найкращою юною спортсменкою України 2024 року стало несподіванкою? Чи була якась інсайдерська інформація щодо цього?
— Думки про цю нагороду, можливо, й були. Але я не зациклювалась на тому, чи виберуть мене. В середині грудня мені зателефонували з Національному олімпійського комітету України, повідомили цю новину й запросили на нагородження до Києва.
Минулого року я здобула багато титулів, чим дуже задоволена. І вдячна НОК України за обрання мене юною спортсменкою року.
— Як і коли почали займатися фехтуванням? Чи були перед цим інші види спорту?
— До фехтування я близько трьох років займалася народними танцями. Особливих результатів у них не мала. Отримала лише 3— 4 медальки за участь. Пару разів виступала на сцені у рідному місті, Львові. По Україні чи за кордон ми не їздили.
— Фехтуванням зацікавили батьки чи друзі?
— Діти, які мешкали в моєму дворі. Вони на той момент були моїми найкращими друзями. Займалися фехтуванням, і у них добре виходило. Друзі часто їздили на змагання і тренувальні збори.
Мені це зацікавило, і я попросила маму дозволити також спробувати. Тоді мені було лише дев’ять років.
— Одразу почали фехтувати на шпагах, як і зараз?
— Так. Бо я пішла займатися до Львівської академії фехтування, яка базується саме на шпазі. Тобто особливо вибору в цьому клубі не було. До речі, в Львівської академії фехтування тренуються і діти, і дорослі.
— У вашому клубі є з ким спарингувати? Є рівні за класом опоненти і опонентки?
— Звичайно. На це не можу жалітися. В нашому клубі нині є багато сильних фехтувальників. Серед них і досвідчені ветерани. Приміром, учасниця двох Олімпіад і призерка чемпіонату світу Ксенія Пантелеєва.
— Коли прийшли перші серйозні успіхи?
— У перший рік занять результатів у мене не було. А на другий і третій роки спортивної кар’єри я почала займати призові місця на обласному і всеукраїнському рівнях.
Діти фехтують маленькими шпагами. А у кадетській категорії спортсмени переходять на великі. Цей перехід мені дався непогано. На четвертий-п'ятий роки тренувань я почала їздити на кадетські змагання і одразу показувала хороші результати.
— Головна зірка українського фехтування, олімпійська чемпіонка Ольга Харлан була для Вас прикладом для наслідування?
— Безумовно, Ольга – зірка української фехтувальної спільноти. Вона внесла і вносить значний внесок у розвиток нашого виду спорту в Україні. Безумовно, з неї потрібно брати приклад.
Але на початку спортивної кар’єри більшим кумиром, ніж Ольга Харлан, для мене була олімпійська чемпіонка-2012 із фехтування на шпагах Яна Шемякіна. Бо у нас багато спільного. Яна є вихованкою мого нинішнього тренера Андрія Орліковського і тренувалася в нашому клубі. Також вона, як і я, фехтує на шпазі з ручкою. А не у вигляді «пістолета» (тут можна сильніше діяти в захисті), що також допускається.
Нині я захоплююся обома нашими зірками— і Яною, і Ольгою.
— З Яною Шемякіною колись спарингували?
— Не довелося, бо тоді у нас був різний рівень майстерності. Яна переважно перебувала на зборах і змаганнях, і в нас були різні наставники. На той час мене «взяла під крило» Зоряна Семеряк. Я і зараз в неї тренуюся, але на змагання частіше виїжджаю з іншим наставником Андрієм Орліковським.
До того ж Яна Шемякіна згодом переїхала до столиці, тому нечасто могла з'явитися на тренуваннях у Львові. До речі, вона періодично ще виступає на змаганнях. Але Яна, наскільки мене відомо, наразі в першу чергу присвятила себе родині. Бо в неї троє дітей.
— Коли Ви вперше виграли чемпіонат України, увійшли до збірної?
— Коли почалася пандемія коронавірусу, у 2020 році, змагань взагалі не було. У 2021 році все відновилося. Але для участі в стартах було потрібно здавати тести на ковід. За набраними очками я мала гарні шанси пройти на кадетський чемпіонат світу; мала лише одну реальну конкурентку.
Балів у нас було приблизно однаково. Але у вирішальному відборі я не змогла взяти участі, бо коронавірусний тест виявився позитивним. Довелося пропустити чемпіонат світу-2021 у Каїрі (Єгипет), який міг стати для мене дебютним.
А ось в 2022 році я все ж дебютувала на кадетському чемпіонаті світу в ОАЕ. Там здобула срібло. В 2023 році на чемпіонаті Європи здобула у кадетській категорії дві бронзи (особисту і командну). В тому ж році вдалося здобути бронзу вже у старшій категорії— на юніорському чемпіонаті світу.
— 2024 рік — найуспішніший для Вас. Як протягом нього вдалося виграти практично все, що можна?
— Так, минулого року практично все вдавалося. Спочатку в лютому у Неаполі (Італія) був чемпіонат Європи. Там я виграла чотири золоті нагороди. Зокрема, здобула особисті і командні перемоги і в кадетських, і в юніорських змаганнях.
— В фіналі юніорського Євро Ви фехтували із партнеркою по команді – Емілі Конрад (Київ). Часто доводилося раніше із нею зустрічатися у поєдинках? І які емоції відчували тоді?
— Ми з нею нерідко зустрічалися на змаганнях, починаючи із 2021 року. Знали стиль одна одної, тому перед цим поєдинком сильно переживали. Все ж мені вдалося перемогти Емілі із рахунком 15:11. Після бою вона трималася гідно.
— Наступним був дорослий чемпіонат України, який Ви виграли лише у 16 років. Це була несподіванка, сенсація?
— Для мене це стало несподіваним, хоча я й прагнула показати високий результат серед жінок. Збиралася здобути у Києві, на чемпіонаті України, медаль і таким чином розпочати дорослу спортивну кар’єру.
Там мені вдалося перемогти титулованих спортсменок— переможницю Європейських ігор Фейбі Бежуру і чемпіонку Європи Владу Харькову (обидві— Київ). В фіналі я успішно фехтувала із призеркою етапу світового Гран-прі Дар’єю Варфоломєєвою (Київ), яка згодом виступила на Олімпійських ігор.
— Після тієї звитяги Вас вже запросили до жіночої збірної, вірно?
— До жіночої команди мене спочатку не брали, бо за рейтингом я ще не входила до чільної «п’ятірки» чи «четвірки». Але після перемоги на чемпіонаті України тренер жіночої збірної Богдан Нікішин почав брати мене на дорослі турніри (за рахунок Міністерства). На них я виступала із перемінним успіхом. Отримувала важливий міжнародний досвід. Певний час призеркою дорослих відкритих турнірів не була.
А місяць тому мене запросили до жіночої збірної на командні змагання. Зокрема, у Ванкувер (Канада), на Кубок світу. Ми разом із дівчатами посіли там високе друге місце.
Нині я є кандидатом до жіночої збірної України; отримую стипендію від Міністерства.
— Останнім минулого року був юніорський Кубок світу. Він пройшов на початку грудня у Бургосі (Іспанія). Вам знову вдалося виграти особисте золото. Хто були головними конкурентками?
— Там виникла складна ситуація для мене. Спочатку у Бургосі пройшли групові відбірні змагання. Всіх учасниць розбили на сім груп. В своїй групі виступила погано: виграла два бої, програла чотири. Тож до сітки плей-офф вийшла лише із 141-м результатом. Це означало, що в перших поєдинках мої суперниці були найбільш досвідченими і сильними.
Але мені вдалося добре налаштуватися на вирішальні поєдинки. Загалом я провела дев’ять боїв. У перших, як виявилося, не було серйозних проблем. В фіналі зустрілася із Гретою Гачалі (Угорщина). Фехтувала з неї і раніше. І знала, що вона— доволі незручна для мене опонентка. Але в Бургосі із угоркою вдалося впоратися доволі легко. Я закінчила бій із рахунком 15:7.
— Ви ще три роки можете виступати на юніорському рівні. Продовжити збирати «медальний урожай»?
— Так. Сподіваюся й надалі вигравати міжнародні юніорські змагання. Паралельно буду брати участь на дорослому рівні.
— У вас до останнього часу був перший світовий рейтинг серед юніорок. Що це дає?
— Дійсно, я займала цю чільну позицію. Але наразі у мене другий світовий рейтинг. Взагалі це ані на що сильно не впливає. Але в кінці сезону (влітку), після завершення чемпіонатів з усіх видів зброї, за традицією проходить церемонія нагородження лідерів світового рейтингу. Церемонію проводить світова федерація фехтування. Тому, зрозуміло, я буду боротися за чільне місце в цьому рейтингу.
— За блискучі минулорічні перемоги на міжнародному рівні як Вас винагородили?
— За підсумками 2024 року я отримала премії за високі результати. І від міста Львова, і від всіх організацій, до яких я входжу. Зокрема, від спорттовариства «Динамо» і Прикордонної служби України, де вже рік працюю спортсменом-інструктором.
— Ви фехтували колись із росіянками, які на жаль, допускаються на змагання у вашому виді спорту? Виникали конфлікти?
— Доводилося. Але все, слава Богу, пройшло спокійно. Бо не люблю конфліктів.
— Про що мрієте у житті і спорті?
— Я б хотіла досягти найвищого результату у спорті. Зокрема, здобути олімпійське золото! Це головна моя мета. Буду старатися, як мінімум, привезти з Олімпійських ігор медаль.
Джерело: sport-express.ua
