АНДРІЙ ДОЦЕНКО: БРИНЗАК СПОДІВАВСЯ, ЩО ВСЕ ШВИДКО ЗАВЕРШИТЬСЯ І РОСІЯНКИ ПОВЕРНУТЬСЯ

Біатлоніст команди Б з Сумщини, що зараз представляє Чернігівську область, Андрій Доценко розповів у розмові з журналістом Kamp-Sport про 24 лютого та від’їзд росіянок, питання до президента федерації, колони ворожої техніки біля власного дому та можливу підготовку до нового сезону.

Андрію, де вас застало 24 лютого? Як минули перші дні від моменту повномасштабного вторгнення?

Ніхто до останнього моменту не вірив, що таке можливо у ХХІ столітті. На 24 лютого ми були на зборах в Сянках і коли розпочалася повномасштабна війна нам сказали з’їхати звідти. На наступний день перебралися до Тернополя, де нас прийняли на лижній базі в Підгородньому. Там пробули десь 10 днів після чого, оскільки є контрактниками ЗСУ, прибули до військової частини.

Ви з Сумщини, яка була однією з гарячих точок.  Чи залишалися ваші рідні там впродовж цього часу, чи виїжджали в більш безпечне місце?

Я живу поряд з Сумами, вони були там весь час і зараз теж вдома. Не збиралися нікуди виїжджати. В перший день війни поряд з моєю домівкою пройшла колона російської військової техніки, десь 200 одиниць: БТРи, танки, машини. Всі були в шоку та не знали що робити.

Кудись виїжджати було небезпечно через незрозумілий стан доріг та КПП. Увесь час, на щастя був зв’язок.

Можливо, в перші дні федерація біатлону України намагалася допомогти з евакуацією спортсменів та їхніх родин з Сумщини та Чернігівщини?

Особисто мені ніхто не телефонував і не пропонував допомоги з евакуацією моєї родини та друзів.

Чи відомі вам якісь деталі стосовно виїзду спортсменок росіянок (Катерини Бех, Оксани Москаленко та Ольги Абрамової)? Вдалося поспілкуватися з ними 24 лютого чи, можливо, напередодні?

24 лютого в нас було зібрання. Я й не міг припустити, що вони так чинитимуть. Потім їм допомогли, тренери відвезли їх до угорського кордону, який вони перейшли та відправилися додому.

Не знаю точної логістики, але знаю, що їм допомогли поїхати додому і відтоді від них ніякого зв’язку та допомоги.

Тобто, коли було зібрання, ніхто з них не заявляв про бажання виїхати та повернутися в росію?

Видно було, що у них якась паніка, але ніхто не думав, що вони виїдуть та мовчатимуть про війну.

Лише кілька днів тому з’явилася інформація, про звільнення трьох вищезгаданих біатлоністок. А чи була ймовірність до того, що вони можуть повернутися перед початком наступного сезону?

Так, була. Володимир Михайлович (Бринзак) робив зібрання, на якому я запитував його: чи підтримують ці спортсменки з ним зв’язок та як вони можуть виступати й надалі за нас, якщо їх ніхто сприймати не буде і не прийме? 

Їм допомогли покинути нашу країну. Вони жодним чином не показали свою позицію, що можуть бодай невеликий вклад зробити через демонстрацію своєї позиції. Хоча б мінімально це зробили Дар’я Сідорова та Ольга Абрамова, а от Оксана Москаленко та Катерина Бех й того не зробили. Їм багато хто писав, вони ігнорували. Їхня позиція стала зрозумілою.

До 24 лютого якось можна було помітити різницю у ставленні росіянок до решти?

Ми всі були дружні, не було ніяких конфліктів, недомовленостей. Багато часу проводили разом. Розмов на політичні теми практично не було, але думаю, що якби були, то вони б були на нашому боці.

Як гадаєте, чи можлива в майбутньому натуралізація спортсменок з росії та білорусії. Адже є як приклади тих, хто покинув Україну, так і зворотні…

Після початку війни ставлення до росіян у нас вкрай негативне, ненависть більшає з кожним днем. Це виключено.

Слова Бринзака про місцеперебування росіянок, які були брехнею. Для чого вони були необхідні?

Не знаю, можливо, він думав, що війна швидко завершиться і потрібно буде виступати. І хотів зберегти їх як членів збірної. Хоча всі розуміють: такого не буде. І їх не приймуть і вони самі, якщо мають трохи совісті, не зможуть дивитися нам в очі після свого мовчання.

Бринзак був на їхньому боці, казав, що ми приймемо їх, коли все завершиться, хоча всі спортсмени проти.

Виходить, що президент не надто дослухається до членів збірної та видає свої слова за загальну думку?

Напевно, так. Можливо, в перші дні він ще не бачив наслідків перебування росіян в Бучі, Ірпіні, Гостомелі. Сподіваюся, після цього його думка зміниться.

Минулого тижня з’явилося інтерв’ю державного тренера збірної Євгена Колупаєва про можливе звільнення від служби спортсменів для підготовки до наступного сезону. Вже вирішили для себе що робитимете в такій ситуації?

Потрібно подивитися на те, як складатиметься далі ситуація та оцінити все для себе. Хочеться, звісно, і тренуватися, тому враження й думки двоякі. Також не був вже вдома давно, хочеться туди. Хочу, аби війна якнайшвидше завершилася, аби міг потрапити додому і потім вже готуватися до наступного сезону.

Нам вдається тут тренуватися, підтримувати форму, займаючись 3-4 рази на тиждень, чого достатньо для періоду міжсезоння. Ходимо до тренажерного залу, бігаємо кроси, граємо у волейбол.

З огляду на ситуацію: наскільки може відрізнятися підготовка, адже і коштів на неї буде, мабуть, менше?

Так, думаю, що коштів в держави буде значно менше. Але є розмови про те, що інші федерації готові приймати спортсменів у себе. Тому команди, які будуть сформовані, зможуть виїхати закордон для підготовки.

Чи зможе молодь підготуватися в межах України чи її теж треба вивозити закордон? Які у них шанси за рік-два, можливо трохи більше, замінити тих, хто завершить виступи і заповнити прогалину, утворену після звільнення та відходу росіянок?

У нас в Україні можна тренуватися в Сянках, Тисовці, Тернополі. Ми були в Тернополі, там дуже хороше стрільбище. працюють над прокладенням асфальту для лижеролерної траси. Є більш-менш нормальні умови для підготовки.

Як розповідав ваш партнер по збірній Тарас Лесюк в інтерв’ю нашому сайту, траса у Тернополі - справа рук місцевого мецената…

Так і є. Він взявся за все: робить, контролює процеси. Він зацікавлений у розвитку біатлону, має свої інтереси. Аби молодь приходила у спорт та тренувалася. Він сам, здається, біатлоніст у минулому.

Ви говорите про Сянки, Тисовець, Тернопіль. А як справи з інфраструктурою на Сумщині та Чернігівщині, звідки звично багато спортсменів виступають за збірні різного рівня?

Фото лижної бази в Чернігові, думаю, багато хто бачив, вона практично зруйнована. Натомість інфраструктура на заході України збережена. Тож можливість для підготовки зараз саме на заході України.

Чи буде зараз шанс відновлення інфраструктури на Сумщині та Чернігівщині завдяки міжнародному партнерству: приватним структурам чи міжнародній федерації? Адже бачили інформацію про готовність відновити стадіон у Чернігові завдяки допомозі ФК “Борусія” Дортмунд…

Тут важко відразу відповісти. Адже в Чернігові чимало пошкодженої інфраструктури, тож спортивна складова може відійти на другий план, спочатку треба повернути людям місця для проживання.

Щодо варіанту з допомогою від інших спортивних структур, як-от з футбольним стадіоном, маю пропозицію до Міжнародної федерації. Чернігів та інші пошкоджені місця можна відновлювати ось як: в Чернігові на лижній базі тренувалися представники лижних гонок та біатлону. І якщо відповідні міжнародні федерації можуть впливати на росію шляхом компенсацій та призових, що отримували федерації та спортсмени з лижних перегонів та біатлону росії. І надати їх для зруйнованих та пошкоджених лижно-біатлонних баз внаслідок бомбардувань та обстрілів агресором. Це буде додаткова санкція, яка, можливо, дасть їм ще один привід задуматися.

Наскільки ефективною може бути використання цих коштів через федерацію біатлону? Адже маємо приклад будівництва у Буковелі, яке все ніяк не завершиться.

Після закінчення війни буде багато зацікавлених в тому,щоб відновлювати всі постраждалі об'єкти! Буковель то взагалі окрема тема для розмови.

Ніби є і стрільбище, і траса, але роботи ще чимало і коли завершиться не знаю. Щось ніби виділяють, а на місця приходить вже менше.

Поділіться з нами своїми думками: чи бачите ви можливою підготовку до нового сезону та його старт для української команди. І коли, на вашу думку, може завершитися війна?

Зараз доволі складна фаза війни. І рахунок йде на дні. Варто вистояти найближчі два-три тижні і коли це вдасться інтенсивність воєнних дій може піти на спад. Хочу вірити у швидке завершення війни, аби люди могли повернутися до власних домівок та відновлювати те життя, яке у них було до війни. Сподіваємося, що до середини травня матимемо більш ясну ситуацію і все буде добре.

Тарас Жеребецький, Kamp-Sport