☰
18.12.2024
Kamp-Sport поспілкувався з догравальницею трускавецької «Нафтусі» Катериною Зотовою. Гравчиня розповіла про дебютний сезон команди в Суперлізі, адаптацію в колективі, очікування від матчів у Кубку України, а також пригадала період кар’єри в «Миколаєві».
Катерино, як у тебе з’явився варіант продовжити кар’єру в «Нафтусі» і чому вирішили обрати саме трускавецьку команду?
Пропозицію грати в «Нафтусі» отримала ще в той час, коли грала за «Миколаїв» у Вищій лізі. Коли грали проти «Нафтусі» в чемпіонаті, познайомилась із президентом клубу Андрієм Бечкалом. Наприкінці минулого сезону він запропонував приєднатися до команди і я з радістю погодилась, адже розуміла, що «Нафтуся» має хороші перспективи і для мене це буде хороший крок уперед у кар’єрі.
Як тобі колектив «Нафтусі»? Скільки часу вистачило на адаптацію?
Колектив мені сподобався одразу, адаптації майже не було потрібно. Я вважаю, що всі дівчата класні, ми швидко здружились. Робимо одну справу і маємо спільні завдання, тому маємо чудово ладнати на тренуваннях і під час матчів. Тренувальний процес у нас хороший, різносторонній, бо ми застосовуємо різні елементи. Встигаємо розглянути все.
Раніше ти грала на позиції пасуючої, а зараз – догравальницею…
Мене запросили в команду як гравчиню атакувального плану. Спочатку було трохи стресово (сміється), але потім поступово все стало виходити. Я готова як бити, так і пасувати. Вважаю себе універсальною гравчинею, тож рада допомогти команді будь-де на майданчику.
На якій позиції тобі все-таки комфортніше грати?
Складно сказати, проте мені дуже подобається пасувати. Я приділила цьому багато років. Цьогоріч відкрила для себе новий етап, який доволі цікавий. Грати догравальницею також починає подобатись, тому мені важко порівнювати.
Якщо виникне потреба зіграти пасуючою, з радістю погодишся?
Звичайно (усміхається).
Оціни матчі «Нафтусі» в дебютному сезоні Суперліги. На твою думку, суперники рівні за силою чи все-таки відчувається значна перевага «Буковинки» над іншими?
У цьому сезоні майже всі команди мають рівні шанси на перемогу в матчах між собою. Так, «Буковинка» вважається лідером, адже в цій команді зібраний якісний склад. Вони більш досвідчені, багато часу тренуються. Загалом всі досить рівні за підбором гравців, але, на жаль, нам поки не вдалося здобути позитивних результатів. Вірю, що в нас усе ще попереду, в «Нафтусі» зараз все по-новому, команда проходить дебютний шлях у Суперлізі. Ми працюємо над тим, щоб потішити вболівальників і себе результатом. Маємо обов’язково продовжити боротьбу за четвірку або й вищі місця.
В котрому з матчів нинішнього сезону ви найбільше відчували, що близькі до перемоги?
Насправді в кожній грі було подібне відчуття. Ми мали партії, в ході яких вели в рахунку з перевагою в п’ять очок. Але наприкінці нам чогось бракувало і ми втрачали перевагу. Найприкріше, мабуть, було проти «Добродія» – тоді справді мали шанси здобути перші очки, але показали слабку кінцівку. Зробили висновки, що в розв’язці партії має спрацьовувати характер. Не має бути місцю емоцій, вони навпаки послаблюють техніку і заважають грати.
Наскільки складно буде потрапити в плей-оф?
Звичайно, віра є в кожної з нас. Ми продовжуємо працювати, маємо виграти декілька матчів, щоб здобути потрібну кількість очок. Дуже хочеться в другій половині показати себе набагато краще.
Домашні матчі в Суперлізі «Нафтуся» грає у Львові. Що можеш сказати про підтримку команди на поєдинках удома?
Підтримка «Нафтусі» – найкраща. Ми дуже любимо всіх, хто підтримує нас на матчах. Не дивлячись на наші нинішні результати, вболівальники завжди з нами, підтримують, хвалять і мотивують. Дуже велика подяка їм за це. Відчуваємо підтримку і тих, хто дивиться нас в трансляціях.
Поділися очікуваннями від прийдешніх матчів у Кубку України. Яке завдання стоїть перед командою на турнірі?
Хочемо перемогти у всіх трьох матчах і пройти до другого етапу. Це важлива ціль для нас. У нас хороші суперники – «Волейбук», «Балта» та стрийська «Рись». Очікуємо цікаві протистояння, налаштовуємось на кожного однаково. Розуміємо, що суперники з Вищої ліги теж мають високий рівень, жодної недооцінки з нашого боку немає. Головне якнайменше помилятись, більше забивати, впевнено виконувати свою роботу й виходити в наступний етап.
Пригадай період кар’єри в Миколаєві. Які в тебе спогади з ним?
Два сезони тому я була вагітною й узагалі не думала, що продовжу грати – ба більше, у Вищій лізі чи навіть Суперлізі. Але все можливо в цьому житті. Я приєдналась до «Миколаєва», де ми збиралися тільки перед турами. Майже всі були з різних міст, дехто лише був місцевим. Минулий сезон для мене був чудовим, я намагалась отримувати задоволення від кожної миті на майданчику. Ми виконали завдання – посіли третє місце у Вищій лізі. Зробили це, незважаючи на те, що майже не було тренувань. Ми виходили на матч і просто робили те, що вміємо. Тому було дуже приємно перемогти в матчах за «бронзу» «Запоріжжю», якому ми поступились у регулярному розіграші. Це було непросто, емоції запам’ятаються на все життя.
Як починався твій волейбольний шлях і чому саме цей вид спорту?
Моя мама – волейболістка, вчила мене грати ще коли мені було три роки. В п’ятьому класі почала займатися в харківській ДЮСШ, де грала протягом чотирьох років. Далі навчалась у харківському спортінтарнаті, після чого мене запросив до своєї команди тренер Оніпко Андрій Анатолійович. Він зробив із мене зв’язуючу. Я хотіла грати в атаці і мені спочатку не сподобалось бути зв’язуючою. Але потім мені почало все вдаватись і зараз я вдячна тренеру за це. Завдяки ньому в мене з’явилась любов до пасу.
Катерино, чим ти захоплюєшся поза волейболом?
Волейбол насправді займає велику кількість мого часу. Окрім кар’єри гравчині, я працюю тренером. У Харкові заснувала дитячу волейбольну секцію «Glory Volley Club». На сьогодні треную дуже багато дітей. На жаль, зараз у Харкові призупинили діяльність чимало спортивних шкіл, тому на початку минулого року виникла ідея відкрити свій клуб. Треную діток тричі на тиждень, беремо участь в різних всеукраїнських турнірах. Вільний час присвячую своїй донечці, якій два роки. З нею я відпочиваю, проводжу весь вільний час. Моє життя – це волейбол і моя дитина.
Фото Тараса Кузьменка
Kamp-Sport
