Статті

Боротьба

20.08.2024

ІРИНА КОЛЯДЕНКО: ОЛІМПІАДА В ПАРИЖІ БУЛА ЕМОЦІЙНО ВАЖЧОЮ. ВІЙНА ВПЛИНУЛА НА СПОРТСМЕНІВ

Фото: НОК України

Kamp-Sport поспілкувався з українською борчинею Іриною Коляденко, яка виборола «срібло» Олімпійських ігор у Парижі (категорія 62 кг). Срібна медаль Коляденко – найкращий результат України на Олімпіаді у жіночій вільній боротьбі за останні 20 років.

Ірино, вітаємо зі здобуттям важливої для Вас та України срібної медалі Олімпійських ігор-2024! Розкажіть, що Ви зараз відчуваєте? Чи продовжується ейфорія після завоювання нагороди?

Ейфорії, чесно кажучи, навіть і не відчула. Наразі вдома багато справ. Складно сказати, що перебувала в ейфорії, адже не встигла її відчути. В мене це, мабуть, відбувається пізніше: після того, як відходжу від змагань, після всіх інтерв’ю. Коли я вже трохи заспокоюсь, то зосереджуюсь на собі і можу спіймати позитивну енергію чи ейфорію від перемоги.

Після ігор у Парижі привітань отримали значно більше, ніж після Олімпіади в Токіо?

Не скажу, що зараз привітань отримала дуже багато. Здається, після Олімпійських ігор у Токіо повідомлень було більше. Після Токіо була окрема інформаційна історія з подарунком квартири, до якої залучено багато людей і медіа. Через це, на мою думку, було більше привітань. Зараз у соцмережах бачила численні пости від багатьох українців, що дуже приємно. Я вдячна кожному за теплі слова та підтримку під час цього нелегкого шляху.

Враховуючи повномасштабну війну, Олімпійські ігри в Парижі для Вас як жительки Ірпеня видалися більш емоційними, ніж попередні?

Вони були емоційно важчими. Складно в психологічному плані. На Олімпіаді в Токіо виникали труднощі через коронавірус. Але не для порівняння відчуття, коли ти просто сидиш вдома через карантин і коли ти не можеш сидіти вдома через те, що літають ракети.

Що було найскладнішим у підготовці до цьогорічних Олімпійських ігор?

Війна. Ми готувалися в Україні й було дійсно непросто. Під час нашої підготовки активно вимикали світло. Наприклад, на олімпійській базі після тренувань я не могла знайти лід для того, щоб прикласти його до коліна.

Які зміни у вашому тренувальному процесі ви внесли після попередніх Олімпійських ігор?

Вдаватися в деталі немає сенсу, але останнім часом більше приділяю увагу тактичним діям, ніж технічним чи силовим.

Ви говорили, що найважчою на Олімпіаді для вас була перша сутичка проти Орхон Пуревдорж. Це через ушкодження плеча чи все-таки через психологічне налаштування на старті Олімпіади?

Так, перша сутичка була найважчою. Насамперед психологічно скдадгл, адже важливо було ввійти в змагальний режим, правильно налаштуватися, щоб пройти цей шлях першої сутички. Вважаю, що фізично до Олімпіади я підійшла у формі. А потім вже було легше і психологічно, і фізично.

У Токіо Ви зазнали ушкодження, у Парижі також. Це впливало якимось чином на Вас чи на шляху до цілі Ви про це не думали?

У Токіо травма була гіршою, оскільки це розрив хрестоподібної зв’язки. Це сталося на одному з тренувань під час Олімпіади. Звісно, морально було дуже тяжко. Мені треба було перемагати, а я не розуміла, яким чином зможу боротися, оскільки боляче було ходити. У Парижі в мене було затейповане плече, довелося трішки фіксувати, щоб впевненіше себе почувати.

Пригадайте перемогу над киргизстанкою Айсулуу Тинибековою, з якою ви неодноразово зустрічалися на килимі Олімпійських ігор і чемпіонатів світу. Цю сутичку можна назвати найбільш пам’ятним моментом змагань для Вас?

Якщо говорити про безпосередньо про Олімпіаду, то так – це найбільш пам’ятна сутичка. Але загалом в моїй кар’єрі були й інші хороші та більш емоційні поєдинки. На цей момент Тинибекова дійсно була найкращою – в нашій ваговій категорії вона три роки поспіль ставала чемпіонкою світу. Тому моя перемога над нею – гарний результат. Ми багато готувалися до цієї сутички, тож я перемогла не випадково. Це результат великої праці.

Наскільки суперниця у фіналі Мотокі сильнішою за Тинибекову? Як Ви, зокрема, сприйняли велику паузу в другому періоді сутички?

Вона не була сильнішою за попередніх суперниць. В деяких моментах, мабуть, була й слабшою. Вочевидь, я все-таки не витримала психологічного тиску на себе. Сама від себе не очікувала сприйняття другого місця. На фінал налаштовувалась наче правильно, хотіла здобути золоту медаль, але сама собі, на жаль, програла «золото» Олімпійських ігор. Боротьба була не так з суперницею, як із собою.

Здобувши «срібло», Ви показали найкращий результат України на Олімпіаді у жіночій вільній боротьбі за останні 20 років. Чи є у Вас відчуття, що ви перебуваєте на піку своєї кар’єри чи, можливо, найсильніша версія Ірини Коляденко ще попереду?

Не можу сказати, що буде попереду, але зараз не відчуваю, що перебуваю на піку своєї кар’єри. Можливості були, деякі впустила. Відчуття пікової форми і того, що я легко себе відчуваю, зараз немає. Не можу сказати, що буде далі. Надіюсь, що будуть сили для того, щоб бути кращою в майбутньому. Наразі не можу впевнено про це говорити, як наприклад, Парвіз, що він вже готується до наступної Олімпіади (усміхається).

Які плани у Вас на найближче майбутнє? Скільки плануєте відпочивати і чим займатиметесь під час відпочинку?

Відпочивати – це не зовсім те, що я робитиму найближчим часом. Я нікуди на відпочинок не їду, буду в себе вдома, де багато іншої роботи. Просто на деякий час переключилася з професійної спортивної діяльності на якусь соціальну чи громадську: вдосконалення особистих навичок, які мені знадобляться в подальшому.

Як Вам атмосфера олімпійського Парижа? Що найбільше запам’яталося під час перебування на Олімпіаді?

Мені сподобалася атмосфера Олімпіади в Парижі. Більше, ніж у Токіо. Все було спокійно, вільно й моментами казково. Проте, я була досить сконцентрована на змаганнях. Боролася в останній день, тому не мала достатньо часу, щоб насолодитися всім навколо. У дівчат був час на те, аби погуляти та побачити багато під час Олімпіади. А я до початку своїх сутичок була зосереджена на підготовці, а після виступу поїхала додому.

Великий плюс цьогорічної Олімпіади – присутність людей на трибунах. Було цікаво, приємно й досить незвично. Відчувалась енергія глядачів, особливо, коли вони кричали «Україна» чи щось інше.