☰
18.02.2024
Фото: Роман Породко
Разом з гандбольною «Галичанкою» колишній капітан львівської команди здобула шість чемпіонств України, два чемпіонства Балтійської ліги та низку інших трофеїв. У доробку Наталії Савчин багато матчів в складі національної збірної України. Після 9-ти років в «Галичанці» спортсменка мала досвід виступів в чемпіонатах Румунії та Угорщини.
Після завершення професійної кар’єри Наталія Савчин живе за кордоном та знайшла себе в торгівельній сфері. Про життя після гандболу, дебютне чемпіонство «Галичанки», кар’єру в Європі та багато іншого – в ексклюзивній розмові з журналістом Kamp-Sport.
Наталю, розкажіть, як ви розпочали свій шлях у гандболі.
Я з Городенки, Івано-Франківської області, де дуже багато для мого майбутнього в спорті зробив перший тренер - Аліман Богдан Романович. Коли вчилася в третьому класі, ми з татом шукали для мене щось спортивне. В місцевій ДЮСШ не мали великого вибору, тож обрали гандбол. Мої батьки до того ж були в молодості гандболістами (мама була воротаркою, тато – правим півсереднім – прим.). До речі, до цього тренер мене зустрічав раніше, але він думав, що я старша і за віком не підходжу в його команду.
Відомо, що в юності Ви паралельно також займались танцями, співали в хорі та плели бісером. Гандбол, в підсумку, найбільше припав до душі? Чим найбільше зацікавив цей вид спорту?
Мені найбільше сподобалась конкуренція. Дуже цікаво було грати проти інших команд, перемагати їх. Ми здобували дуже багато медалей – спочатку на районних чемпіонатах, а пізніше й на обласних. Колись доводилось рахувати нагороди – їх було понад сорок. Смак перемоги мені одразу сподобався й змусив мене працювати далі.
Нагороди Наталії Савчин
Згодом вас помітив тренер Василь Козар і запросив до ЛУФК. Які були успіхи з командою?
На одному з турнірів Василь Козар підбирав гравчинь до своєї команди. З Городенки він запросив мене, Тамару Смбатян і Лесю Смолінг. Ми досить успішно виступали на юнацькому всеукраїнському рівні – перемагали і в чемпіонатах, і в Кубку.
Зокрема, ви брали участь у Всесвітній Універсіаді в Південній Кореї? Чи задоволені виступами на цьому турнірі?
Так, вже коли навчалась в Львівській політехніці (в інституті хімії та хімічних технологій – прим.), то навіть двічі в складі студентської збірної України була в Кореї. Обидва рази це був надзвичайно цікавий досвід. Зовсім інша культура, інша країна – нам дуже сподобалось перебувати там. Проживали в студмістечку, де було близько десяти тисяч студентів, які приїхали змагатись в різних видах спорту. На жаль, не змогли виступити якнайкраще – посіли сьоме місце. Але все одно запам’ятався той час, разом зі мною також були Леся Смолінг, Тамара Смбатян, Ірина Стельмах та інші дівчата, з якими пережили цей цікавий досвід.
Фото: ГК "Галичанка"
Чи пам’ятаєте, як потрапили до «Галичанки»? Могли колись повірити, що проведете в львівській команді 9 сезонів?
Це вийшло досить поступово. Граючи за ЛУФК, ми знали, якщо добре гратимемо й показуватимемо результат, то в майбутньому будемо гандболістками «Галичанки». Тож одразу після закінчення училища нас з Тамарою Смбатян запросили в команду. Чи могла повірити, що проведу багато часу в «Галичанці»? Я прагнула розвиватись, стати лідеркою команди і здобути з нею багато трофеїв. Щаслива, що вдалося це зробити та пережити стільки незабутніх моментів.
З «Галичанкою» Ви здобули низку трофеїв, зокрема, шість разів виграли чемпіонат України та двічі перемагали в Балтійській лізі. Чи можете виокремити найбільш пам’ятний для вас сезон?
Це вже було трохи давно, тому важко згадати конкретно про якийсь сезон (сміється). Пам’ятаю, ми постійно важко працювали, але завжди мали впевненість в тому, що перемога буде нашою. Завжди був дружній та сильний колектив. Ми жили всі разом, навіть в одному місці, на одному поверсі. Це були класні товариські роки. Замість студентського життя ми мали чудове гандбольне життя. Мабуть, найбільше запам’ятався перший сезон в капітанській ролі. Тоді я відчула сильну відповідальність.
Фото: ГК "Галичанка"
Ви стали гравчинею «Галичанки» 2013-го, а перше чемпіонство клуб здобув через два роки. Чи пригадуєте досі емоції від дебютного тріумфу й наскільки важким був шлях до нього?
Я була досить юною, коли почала грати за команду. Спочатку поступово усвідомлювала як це, бути професійною спортсменкою. Перші роки звикала до дорослого рівня чемпіонату України. Пригадую багато роботи, висновків, аналізу. І в той момент, коли вперше стали чемпіонками України, ми наче очікували на це, але все одно були трохи здивовані. Важко зараз це все пригадувати, але емоції після перемог пам’ятатиму завжди.
З ким в команді найбільше товаришували? З ким сьогодні продовжуєте підтримувати зв’язок?
У нас є своя банда (сміється), з якими постійно спілкуємось. Це – Тамара Смбатян і Леся Смолінг, які зараз грають в європейських чемпіонатах; Марина Коновалова, яка нещодавно, після виступу на чемпіонаті світу, завершила кар’єру; Вікторія Сідлецька та Наталія Сабова. Зараз ми збираємось разом, коли в когось весілля, або коли всі у Львові. Коли востаннє приїжджала до України? Була не весіллі в Марини Коновалової цієї осені, до Львова також приїздила минулоріч весною.
Далі у Вашій кар’єрі був закордонний досвід. Ви виступали за «Бистрицю».
Ліга справді має сильний рівень, у ній представлені одні з найкращих гравчинь з різних країн Європи та світу. Я грала з дівчатами зі збірних Іспанії та Бразилії. Для мене це був потрібний і цікавий досвід для розвитку кар’єри. На жаль, мала не зовсім вдалий старт – були проблеми з документами. Місяць просиділа в Україні, коли команда готувалась до початку сезону. Тренувалась тоді в Городенці, але це не була підготовка з професійною командою. І це дуже вплинуло на те, що рік видався не таким успішним, як би хотілось.
У першому сезоні «Бистриця» фінішувала сьомою (з 16-ти команд Національної ліги – прим.). Команда тоді переживала трохи нестабільні часи, адже по ходу сезону змінювались тренери. Коли я залишала команду, то також прийшов новий тренер. Зараз ситуація, мабуть, покращилась – нещодавно дивилась, що «Бистриця» йде третьою в чемпіонаті.
Чи комфортно було проживати після довгих років у Львові в маленькому румунському містечку?
Де би я не була, все одно сумуватиму за Львовом. Це місто для мене є найкращим, адже прожила в ньому дванадцять років. Бистриця ж справді після Львова здавалась мені набагато меншою. Вона завжди асоціюватиметься з моєю собакою, адже саме там я її купила – ніколи до цього не могла уявити, що матиму собаку (сміється). Десять місяців жила без чоловіка, він приїхав пізніше. Після його приїзду було вже набагато цікавіше.
Потім ви перейшли в «Кішварду». Чи встигли відчути рівень угорського чемпіонату?
Зіграла небагато матчів, але багато для себе відкрила. Була на майданчику з відомими та досвідченими гандболістками. Встигла зіграти проти «Ференцвароша», де зібрано чимало гандболісток високого рівня. Ще коли виступала за «Бистрицю», то ми мали матч з «Дьором» – однієї з найсильніших угорських команд. Рівень чемпіонату відчула, також відчула серйозні навантаження. Так сталося, що провела там лише два місяці й потім травмувалась.
Пригадуючи Ваші виступи за збірну України, чи пам’ятаєте, який матч приніс вам найбільше емоцій?
Мій тато зберігає всі мої гандбольні медалі, кубки та грамоти, вирізки з газет. Він мій найбільший вболівальник. Вперше потрапила до національної команди в 2015-му році. А найбільше я запам’ятала гру проти збірної Польщі в Палаці спорту (2019-й рік – прим.). В цьому поєдинку закинула дев’ять голів. Для мене це був дуже вдалий матч і вважаю його найкращим за всю свою спортивну кар’єру. Нещодавно колеги запитували мене, чим займалась раніше, і я показала їм відео з цього матчу. Також дуже емоційною і драматичною була гра проти Хорватії. На той момент хорватки були бронзовими призерками Європи і ми вирвали перемогу.
Наталю, розкажіть, де Ви проживаєте зараз і чим займаєтесь?
Зараз я проживаю в Лондоні. Переїхала до Великої Британії в липні 2022-го. Одразу ж після переїзду почала працювати з магазином спортивного одягу JD Sports – відома мережа в Англії та Європі, яка має приблизно чотири тисячі магазинів по всьому світу. Після завершення кар’єри намагалась знайти себе в чомусь, що пов’язане зі спортом. В цій сфері я почуваюся комфортно та спокійно. Це моя перша робота в Англії. Починала звичайним консультантом в магазині як візуальний мерчендайзер. А зараз вже працюю асистентом менеджера. Бачу багато можливостей в цій роботі і намагаюсь постійно розвиватись.
Спершу Ви призупинили професійну кар’єру та, в підсумку, вирішили її завершити. Наскільки складно далося це рішення?
В листопаді 2021-го зазнала травму спини. Досі не знаю, якою була основна причина. В грудні мене прооперували, дуже допомагала найкраща подруга, яка завжди була поруч. Потім до Угорщини приїхали батьки, щоб також мене підтримати. Після операції чекало довге відновлення: два місяці не могла сидіти, виконувала багато вправ для реабілітації. Це було важко. Довго думала над поверненням у гандбол. Якби шукала якусь команду в Європі, то не змогла б жити зі своїми чоловіком. Він - білорус і через це є проблеми з документами.
У мене є родичі в Англії, тому вдалося зробити сімейну візу. Вирішила спробувати пожити спокійним життям – не завершувати поки кар’єру, а перевірити, чи зможу жити без великого спорту. Все-таки я це змогла.
Чи є думки та бажання повернутись у гандбол?
Ніколи не варто говорити ніколи. Коли переїхала в Англію, то переглядала, які тут є команди. Вони далеко від мого місця проживання – потрібно їхати на тренування щонайменше дві години. До того ж в Англії не такий професійний рівень змагань, він більше схожий до аматорського. Тож вирішила зосередитись на іншій справі.
Чи дивитесь матчі «Галичанки» зараз? Що скажете про виступи команди в польській Суперлізі, як Вам її рівень?
Я слідкую за соцмережами «Галичанки» та Федерації гандболу України. Останнім часом не виходило дивитись матчі. Стараюсь знаходити час для перегляду матчів збірної. Але спілкуюся з дівчатами, цікавлюсь їхніми емоціями після матчів. Знаю, що в «Галичанці» зараз багато дівчат зазнало важких травм. Бажаю їм міцного здоров’я і швидкого відновлення.
Кого можете відзначити з теперішнього складу? З багатьма ви ще грали разом на майданчику…
Так, майже з усіма встигла пограти. Дівчата також навчались у коледжі спорту, а ми там як дружня сім’я. Тетяна Поляк з мого рідного міста, тому з нею дуже давно знайома. Таня має хороші лідерські здібності, вона вміє завести команду. Всі дівчата є справжніми бійцями на майданчику. Особливо хочу відзначити бійцівські якості Ірини Прокоп’як. Дуже талановитою є Діана Дмитришин, яка знайшла своє визнання в чемпіонаті Польщі. Є хороші здібності в Олесі Дяченко, з якою встигла разом тренуватись. Загалом про всіх дівчат хочеться сказати хороше.
Як оціните виступи збірної України на чемпіонаті світу?
Завжди вболіваю за нашу збірну й бажаю їм кваліфікуватись на чемпіонат Європи. Бачила всі матчі команди на мундіалі. Чесно кажучи, мені важко було дивитись на гру, мене часто трясло (сміється). З’являлося відчуття, наче я з ними на майданчику. Мені здається, що всі колишні гандболістки переживають щось схоже. Загалом добре, що дівчата змогли пройти в основний раунд. Я бачила, що вони повністю віддавалися на майданчику.
Що можете побажати гандболісткам нинішнього складу Галичанки?
Бажаю дівчатам лише перемог, отримувати не лише фізичне, а й психологічне задоволення від гандболу. Не потрібно боятися помилок і поразок – вони роблять вас сильнішими. Ну і на майбутнє – не бійтеся завершувати кар’єру. Вже коли настав час, не дозволяє здоров’я або ще щось відбулося у вашому житті – не потрібно лякатись. Колись ми з дівчатами говорили про це. Не були впевнені в житті після гандболу. Але завдяки спорту ми маємо багато якостей, які дозволять бути успішними в інших напрямах.
Олег Нападій, Kamp-Sport
