☰
03.07.2025
Два чемпіонські сезони в складі «Галичанки», нагороди MVP Суперліги України, перемога в Центральній лізі Польщі — для Мілани Шукаль завершився важливий етап у львівському клубі. Цього літа українська гандболістка перейшла до польського КПР «Кобєжице», де розпочинає новий виклик.
У великому інтерв’ю для Kamp-Sport одна з найяскравіших гравчинь України підсумовує етап у львівській «Галичанці», ділиться емоціями про прощання та розповідає про очікування від гри в новій команді.
Мілано, позаду непростий гандбольний сезон, в якому ти в складі «Галичанки» зіграла у трьох турнірах. Як зараз почуваєшся і чи вдалося відпочити за останній місяць?
Зараз почуваюся набагато краще. Сезон видався дуже емоційним з великою кількістю хвилювань, тому потрібно було перезавантажитись. Провела трохи часу, відпочиваючи на морі, змінила обстановку. Нарешті перебувала в тиші й без жодного розкладу. І це дало можливість відновитися фізично та ментально, зібратись із думками. Зараз із новими силами готова до нового етапу в кар’єрі та в житті.
Твої два роки кар’єри в «Галичанці» – це два чемпіонства, два Кубки України і Суперкубок, а також виступи на євроарені та визнання MVP Суперліги. Що для тебе означає цей період?
Два роки в «Галичанці» були для мене дуже важливими. Це не про трофеї чи статистику – це дійсно час, коли я виросла як гравчиня і як людина. Щиро вдячна всім, хто був поруч: тренерам, дівчатам і керівництву. Саме завдяки цьому етапу тепер я маю справжніх друзів, з якими пройшла багато. Період в «Галичанці» назавжди залишиться в серці.
Які моменти із львівською командою запам’ятались найбільше? Можливо, є матчі або особливі епізоди, які назавжди залишаться в пам’яті?
Напевно, найбільше запам’ятався останній матч за «Галичанку», адже він для мене був справді особливим. Я пам’ятаю кожну секунду – від початку і до кінця. Від першого й до фінального свистка. Емоцій тоді було дуже багато. Пригадую ті хвилювання і ту гордість, що відчувала. Але було і сумно, оскільки я розуміла, що це мій останній матч у складі команди. Трохи навертались сльози після гри. Загалом кожен матч залишив свій слід. Кожна перемога та поразка – це вже частина мого досвіду. І я це, напевно, ніколи не забуду.
Тебе можна назвати лідеркою не лише в Україні, адже разом із одноклубницею Світланою Гавриш ти потрапила до символічної збірної Центральної ліги Польщі. Як оцінила б рівень цього турніру, де «Галичанка» стала чемпіоном?
Центральна ліга – якісний турнір, в якому грають фізично сильні й тактично підготовлені команди. І бути в символічній збірній чемпіонату – це, звичайно, приємне визнання. Але я більше ціную, що ми разом із командою стали чемпіонками. Впорались із завданням, яке нам поставили перед початком змагань. Це важливий досвід, корисний був сезон.
До львівської команди ти перейшла з ужгородських «Карпат», де відбулося твоє становлення як гандболістки. Чи змінилось якось твоє бачення гри за час у «Галичанці»? В чому, на твою думку, найбільше вдалося додати за ці два сезони?
У «Галичанці» я стала більш упевненою, навчилась брати на себе більше відповідальності і, мабуть, краще читати гру. В «Карпатах» я дорослішала як гандболістка та засвоїла всі основи. У Львові вже набралася стабільності, я так вважаю. Як каже моя мама: «Стабільність – ознака майстерності». Сподіваюсь, що так воно є насправді (усміхається). Також побачила покращення своєї гри в захисті та розуміння командної тактики.
Наприкінці сезону стало відомо про твій перехід до польського КПР «Кобєжице». Як виник варіант із переходом до цієї команди?
Перехід до «Кобєжице» – це крок уперед. Клуб показав свою зацікавленість. Хоч пропозиція надійшла ще давно, я не поспішала з рішенням. Можу сказати, що воно точно не було спонтанним. Я довго думала, зважувала все. Проте, розуміла, що настав час рухатися далі.
Чим насамперед зацікавив клуб? Можливо, радилась щодо переходу з українським дівчатами, які там виступають?
Клуб зацікавив мене своїми амбіціями та хорошими умовами для розвитку. Окрема перевага саме в тому, що там вже грають українські гравчині, з якими добре знайома. Їхні відгуки, звісно, вплинули на моє рішення. Мені хотілось спробувати себе в новому середовищі, отримати новий досвід. Добре все зваживши, відчула, що в «Кобєжице» є всі умови для мого подальшого розвитку.
Наскільки складно було прийняти рішення про зміну команди?
Було непросто. Все-таки український гандбол – це моє рідне. І «Галичанка» стала для мене рідною. Але водночас я відчула, що потребую нових викликів. Врешті-решт якщо залишатися в зоні комфорту, тоді прогрес зупиниться. Рішення йти далі далося емоційно непросто, але я знаю, що воно є правильним.
Можеш виокремити головні завдання, які ставиш перед собою в «Кобєжице»?
У новій команді хотілося б адаптуватися якнайшвидше, зігратися з дівчатами і приносити користь на майданчику. Маю також бажання допомагати команді в боротьбі за високі місця в польській Суперлізі. І, зокрема, хочеться показати себе з найкращого боку в єврокубках.
Ти вже згадувала за настанови від своєї мами, Олени Шукаль, яка є гандбольною тренеркою. Як часто обговорюєте разом зіграні матчі і чи часто пані Олена дає тобі поради?
Так, мама для мене – більше, ніж просто мама. Вона мій тренер, моя опора та підтримка. Насправді між нами особливий зв’язок. Її внесок у мій розвиток як гандболістки – безмежний. Вона завжди відчуває, коли мені складно, коли поганий настрій чи ще щось не так. Навіть перебуваючи на відстані. Мама завжди знає, що сказати в потрібний момент, щоб я знову повірила в себе і не зламалась. Також вона бачить у мені не лише гравчиню, а й людину, яка росте, помиляється і вчиться. Тому критика від мами завжди чесна, пряма і йде від щирого бажання підштовхнути мене стати кращою. І її віра та любов – це найцінніше, що я маю. Дуже сильно її люблю.
Мілано, дуже дякую за розмову! Чи можеш наприкінці інтерв’ю звернутися до команди, тренерів і вболівальників «Галичанки»?
Я щиро дякую кожному: тренерам, керівництву, дівчатам і, звичайно, вболівальникам також. Ви стали для мене другою родиною. Дякую за довіру, підтримку та моменти, які ми разом пережили. «Галичанка» назавжди буде в моєму серці. Дякую за все, міцно обіймаю. До зустрічі на майданчику!
Kamp-Sport
