☰
18.03.2023
"Золотий матч" 2019 року. Павло Смолинець та Микола Богданов
Павло Смолинець – місцевий нападник ФК «Юність», який грав за команду з 2009 до 2020 року. Він ввійшов в історію клубу. Саме його гол на останніх хвилинах у поєдинку проти ФК «Мостиська» у 2018 році приніс для команди з Верхньої-Нижньої Білки дебютне чемпіонство в Прем’єр-Лізі Львівської області. Нападник розповів про період виступів за «Юність».
Павле, ти приєднався до ФК «Юність» 2009 року. Розкажи про етап, коли ти з’явився в команді: як виникла можливість грати за цей клуб і чому ти обрав саме його?
У «Юність» я приєднався із свого рідного села Чорнушовичі, Після того, як одружився, я переїхав у Верхню Білку, проживаю вже тут протягом 15-ти років. Мене запросили грати за цей клуб Іван Мудрик та інші люди, які тоді керували командою. Коли я прийшов, то грали в третій лізі, в складі грали лише місцеві гравці.
Тренувань серйозних у нас тоді не було, грали для себе та для села, аби у Верхній Білці був футбол. Протягом деякого часу команда чомусь не виступала, тоді я поїхав у Польщу. Потім президентом «Юності» став Олександр Ролько, який запросив мене знову грати у Верхній Білці. Сказав, що планується серйозний проєкт, і футбол в селі має вийти на новий рівень.
За 11 років в «Юності» ти встиг пограти під керівництвом різних тренерів. Чи можеш оцінити пророблену роботу кожного з них?
Найбільший внесок для мене, вважаю, зробив Руслан Маланій. Це людина, яка дала команді поштовх до перемог, щоразу по-новому зацікавлювала нас до футболу. Для мене як для людини, що не пройшла футбольну школу, було дуже цікаво в нього повчитись, до того ж я тоді мав уже 30 років. Команді були до вподоби його тренування, адже до того ми не мали подібного досвіду.
При його керівництві дуже змінився підхід до футболу, до команди приєднались гравці з аматорського та професійного рівнів. Прийшли також молоді та перспективні хлопці з футбольних шкіл – Юрій Музика, Олег Шандра, з якими було цікаво грати. Приємно тоді було бачити, як росте рівень футболу у Верхній Білці. Хочеться також згадати Руслана Піховського, який також зробив вагомий внесок в історію «Юності».
Фінал Кубка Львівщини. 2017 рік. Павло Смолинець - капітан ФК "Юність"
А що можеш сказати про Богдана Костика як про головного тренера «Юності»?
Богдан Костик – це людина, яка одразу після кар’єри футболіста взяла на себе відповідальність очолювати «Юність» і представляти клуб у Прем’єр-Лізі Львівщини. Його внесок у розвиток футболу у Верхній Білці важко оцінити, адже він дуже великий. Костик постійно вчив нас нового у грі та тренувальному процесі, при цьому й сам розвивався. Він запросив багатьох досвідчених гравців у команду, які дуже допомогли виконати поставлені цілі. Футбол, у який ми грали під керівництвом Костика, сильно відрізнявся від того, який був до нього. Це зовсім інші рівні.
Ти - один з небагатьох, хто пограв довгий час від того моменту, відколи президентом «Юності» став Олександр Ролько. Як оціниш його внесок у команду, наскільки сильно ти відчув зміни в структурі клубу?
Олександр Ролько завжди робив, робить і сподіваюсь робитиме надалі все для того, аби футбол у Верхній Білці був на найвищому рівні. Пам’ятаю, що він допомагав команді ще задовго до того, як став президентом ФК «Юність». Олександрі Вікторович завжди був з нами на матчах і мені здається, що часто він переживав за результат більше, аніж гравці. Він завжди цікавився нашим життям, намагався допомогти і ніколи не відмовляв у певних проханнях. Вважаю, що завдяки ньому команда стала великою сім’єю. Футбол при ньому у Верхній Білці дуже піднявся фактично за короткий термін, про що свідчать 5 чемпіонств.
Матч, в якому Павло Смолинець забив найважливіший гол в кар'єрі
Чи можеш пригадати успіхи в змаганнях, в яких брала участь «Юність» до першого чемпіонства?
2015 року «Юність» здобула Кубок Весни, також ми зайняли 3 місце в чемпіонаті другої ліги та вийшли у плей-офф. У 2016-му, звичайно ж, пам’ятна перемога в першій лізі. Тоді я став найкращим бомбардиром «Юності», забивши 9 голів – 6 м’ячів у плей-офф. У цьому році, пригадую, ми дійшли до чвертьфіналу Кубка області, де програли «Миколаєву» - 2:3. Поступились у дуже цікавий боротьбі і, вважаю, що поразка тоді була незаслуженою. Але 2017 року нам таки вдалось здобути Кубок області.
Наскільки складно було здобути той Кубок області? Які враження в тебе були від виграшу?
Враження від перемоги не передати словами. На фінальну гру я виводив команду на поле в статусі капітана. Для Верхньої Білки це було неймовірне свято. Команді було приємно потішити вболівальників таким трофеєм. Нам було дуже складно, адже на той час були новачками Прем’єр Ліги. «Юність» виграла завдяки характеру: Богдан Адам на останніх хвилинах скористався помилкою голкіпера і це допомогло нам взяти кубок.
Павло, пригадай дебютне чемпіонство 2018 року, де ти зіграв у ньому ключову роль, забивши на 94 хвилині в матчі проти «Мостиськ». Які емоції в тебе від того історичного голу?
Чесно кажучи, емоцій я не пам’ятаю (сміється). Взагалі мало пам’ятаю, шо відбувалось упродовж тих 2 годин. Таке враження, ніби я не міг зрозуміти, що сталося. Не міг нічого усвідомити, мабуть, поки мені не подзвонила дружина і сказала, що ми виграли і я забив гол (сміється). Важко було уявити навіть масштаб такої перемоги і нашого святкування. Коли я передивляюсь відео, то в мене часто з’являються сльози радості.
Дуже приємно забити цей гол, враховуючи, що в другому колі я багато не грав. Спершу був травмованим, а потім до нас приєднались досвідчені нападники. Мене випустили наприкінці матчу, пригадую, як Ярема Каваців ходив за Юрієм Кудіновим і говорив йому: «Випустіть Павла, випустіть Павла. Він точно заб’є». Так і сталося: я вийшов і згодом, дякувати Богу, забив переможний гол.
"Юність" - чемпіон Львівщини - 2019
Ти ще двічі ставав чемпіоном області з «Юністю». Ці титули команді складніше було здобувати?
Мабуть, найскладніше було стати чемпіоном 2019 оку. Тоді від нас майже нічого не залежало, адже ключову роль зіграв підмонастриський «Фенікс», який відібрав очки у «Миколаєва». І вже перед «золотим матчем» наші хлопці казали, що вони своє вже не віддадуть. Знали, що буде важко, але у нас було багато віри в перемогу. У підсумку сталося те, у що ми вірили.
На «Скіфі» була шалена підтримка. До мене потім дзвонили знайомі та казали, що таку кількість вболівальників не завжди можна побачити на матчах «Динамо» та інших команд УПЛ. Справді, такої феєрії на обласному рівні я ще не бачив. З такою підтримкою треба лише вигравати.
Що для тебе означав період, проведений в ФК «Юність»? Завдяки чому цей клуб особливий?
Повторюся, що «Юність» – справжня сім’я. Це було від самого початку, коли в клубі грали лише місцеві гравці. Приходили нові футболісти: молоді та досвідчені футболісти, вони вливалися в наш колектив, і сім’я ставала лише міцнішою. Олександр Ролько робив і робить усе для того, аби всі були одним цілим. І я вважаю, що коли є великий згуртований колектив, то він досягне будь-яких успіхів. «Юність» є такою командою. Це клуб професіоналів.
Олег Нападій, Kamp-Sport
