Новини

12.04.2023

БОГДАН ІВАНЧЕНКО: МОЄ ПЕРЕБУВАННЯ В ЮНОСТІ – ОДНІ З НАЙКРАЩИХ РОКІВ У КАР’ЄРІ


Свої виступи за ФК «Юність» пригадав півзахисник Богдан Іванченко, в активі якого 58 матчів та 20 голів за команду із Верхньої та Нижньої Білки. У розмові футболіст поділився спогадами про два роки кар’єри в клубі.


Богдане, розкажи, як ти потрапив у футбольний клуб «Юність» і чому обрав саме варіант від цієї команди?


Під час зимової паузи я дізнався про зацікавлення з боку «Юності», так і вийшов на зв’язок із керівництвом. Мені був цікавий такий варіант, адже не можна було не оминути увагою команду, яка тричі поспіль ставала чемпіоном області. Я приїхав на зустріч із президентом і тренером, ми обговорили умови та подальші перспективи. Розумів, що мене все влаштовує, тому вирішив стати гравцем «Юності».


До «Юності» ти грав за «Агробізнес» із Першої Ліги України. Порівняй рівні футболу цих команд.


У мене були приємні емоції та враження після першого тренування. Загалом моє перебування в клубі було наповнене позитивом, вважаю одним із кращих з усіх команд, за які я виступав. Повертаючись до першого тренування, то був дуже здивований, після нього подзвонив рідним і близьким, сказав, що «Юність» абсолютно нічим не відрізняється від команд професійного рівня. Лише немає професійного контракту, а все інше в клубі відповідає найвищим рівням.



Як тобі було грати в «Юності» під керівництвом Богдана Костика?


Насамперед велику роль відіграє у футболі ставлення футболіста до тренера і навпаки. Важливо вміти комунікувати, правильно розмовляти, адже коли є прямий зв’язок і можна обговорити те, що не влаштовує, команда буде на правильному шляху. У випадку з Богданом Костиком і Тарасом Данилюком – усе це присутнє. Ці критерії були в наших стосунках і з ним, тому я задоволений співпрацею з тренером впродовж усіх двох років. Спогади про гру під керівництвом Костика та Данилюка лише хороші.


А що ти можеш сказати про президента команди Олександра Ролька та його внесок в успіхи ФК «Юність»?


Олександр Ролько – це людина, про яку дійсно можна сказати чимало хороших слів, адже дійсно з усіх президентів, у чиїх командах я грав, починаючи з академій, – він є найкращим на своїй посаді. Вважаю, що його внесок у розвиток футболу в Нижній та Верхній Білці та Львівській області загалом є колосальним. Дуже важливо, що він – людина слова. За весь мій час у «Юності» мене не обманювали, не підводили, а завжди допомагали. Спілкуюсь із ним надалі, адже поважаю Олександра Ролька.


Богдане, пригадай свій дебютний сезон 2021 року, в якому команда здобула четверте чемпіонство і перше особисто для тебе.


Можу впевнено сказати, що це був найкращий рік мого життя. Нещодавно переглядав відео з того сезону, які завжди повертають на мить у той час. 2021-го я справді переживав найщиріші та найкращі емоції. Десь у мене закарбувалася мрія виграти чемпіонат області, адже де б я не виступав раніше, то не грав повноцінний сезон на обласному рівні. Тому відіграти всі два кола та перемогти в Прем’єр-лізі Львівщини надзвичайно приємно, це чудова галочка в моїй футбольній кар’єрі. Все було дуже закономірно, впродовж усього сезону в нас не було жодних мінусів, у команді все було добре, колектив перебував на піднесенні.



Ті, хто грали за «Юність» раніше, можуть вважати, що чемпіонство було одним із найлегших. Я ж вважаю, що не буває легких трофеїв. Так, «Юність» достроково виграла чемпіонат, і в порівнянні з іншими сезонами це може здатись легким. Якщо брати до уваги щоденні тренування, нашу роботу від матчу до матчу, то у висновку це колосальна праця. Воно може бути легким, бо все робилось правильно, було докладено максимальні зусилля, щоби якнайшвидше виконати ціль. Ті, хто пройшов цей шлях, усе зрозуміють.


Наступний сезон відбувався під час повномасштабного вторгнення Росії. Чемпіонат 2022 року був важким, зокрема, для тебе. Розкажи враження від цього сезону.


Чесно кажучи, це був зовсім інший рік, кардинально все відрізнялось від 2021 року. Змінилась половина складу, потрібно було трохи по-новому вибудовувати комунікацію. Ну й звісно складно було через початок повномасштабного вторгнення. Ніхто до останнього не був упевнений, що чемпіонат області відбудеться. Дякую Олександру Рольку, він знову дотримався слова, підтримував команду. Як би не було складно, всі скучили тоді за футболом.


Складно також було налаштуватись «Юності» як багаторічному чемпіону. Затвердити свій статус і побити історичний рекорд області нам випала нагода в дуже важкий час. Проте, в мене не було такої ейфорії від перемоги, як під час чемпіонства 2021-го. Перше все-таки найприємніше та найбажаніше. До того ж другий сезон був складним особисто для мене, адже на початку зборів я зазнав травми, надірвавши зв’язки. Пропустив близько трьох з половиною місяців. Тому той сезон був для мене дуже нелегким. 2021 року, як не як, прийшов із першої ліги та був у кращих кондиціях, ніж в 2022-му.


2022 року «Юність» здобула й Кубок області. Тобі вдалося забити у фінальному поєдинку проти відниківського «Темпа». Що ти тоді відчував?


Розіграш Кубка області був цікавим і приємним завершенням 2022 року. Для мене це були вже трохи інші емоції, враховуючи забитий гол у фіналі. По самій грі він не був надскладним і принциповим, як це буває з іншими командами Львівської області, але той Кубок був приємний, адже для мене він був першим і довгоочікуваним для команди. Емоційно насичений загалом був увесь шлях до Кубка області.


Під час твоїх виступів за «Юність» був дуже емоційний момент, коли ти забив два голи у ворота «Дрогобича». Особливими ті м’ячі були через те, що перед тим матчем у тебе народилася донечка. Пригадай цей момент і чи можливо були схожі історії впродовж кар’єри?


Це був дуже пам’ятний момент у моєму житті та кар’єрі в «Юності». По-перше за 5 днів до моїх перших зборів з командою я одружився і вступав у колектив команди вже як сім’янин (сміється). Запам’ятаю назавжди той період, коли ми мали грати з «Дрогобичем», під час народження доньки я цілу ніч не спав, а зранку було передматчеве тренування. Приїхав тоді одразу з пологового будинку і відверто був ніяким. Богдан Костик сказав мені тренуватись індивідуально та попросив, щоб я хоча б трохи поспав. Був морально і фізично виснажений, тож спочатку гра для мене вдавалась погано. Проте, в 2 таймі Володимир Войтович віддав передачу на мене, я замкнув і вивів тоді команду вперед. А під кінець гри «Дрогобич» виконував стандарт, я був на підборі, перехопив м’яч, обіграв чотирьох суперників і оформив дубль. Після цього просто впав на коліна, адже віддав усі сили попри свої недоспані ночі. Дуже пам’ятний для мене момент.



Особливим спогадом у «Юності» для мене також є дебютний гол за команду. Ми тільки прийшли в клуб разом із Віталієм Теплим, моїм товаришем і кумом. Це була перша офіційна гра з «Мункачем» в чемпіонаті України серед аматорів. Мені було трохи складно перелаштуватися з професійного на аматорський футбол – воно наче все однакове, проте є декілька аспектів, що відрізняються. Складно вдавалось перед чемпіонатом адаптуватись у команді, зрозуміти тонус гри «Юності» та суперників. Проти «Мункача» я не грав зі стартових хвилин, але сказав хлопцям: «Якщо вийду, то заб’ю». У другому таймі я з’явився на полі та відзначився на 74-ій, принісши перемогу своїй команді. Цей момент також закарбувався у серці.


Пригадую ще кумедну історію, як забув бутси на тренування. На початку дебютного сезону я жив у Винниках а до Білки їхати близько 15 хвилин. І ось я вже в роздягальні, залишалося 5 хвилин до тренування, а я крутився, шукав свою сумку з бутсами. Після цього їхав назад у Винники з максимальною швидкістю, встиг на тренування як зміг. Добре, що команда ще зачекала на мене (сміється).


Мій найкращий етап в «Юності» - це команда 2021 року. Якщо мене колись спитають найкращий період у кар’єрі, то це не задумуючись, «Юність» 2021 року в усіх аспектах.


Виступаючи за «Юність», ти роздав клички майже усій команді, коли грав. Як це сприйняли хлопці?


В більшості завжди було досить позитивно і з гумором. Загалом якось всі все підхоплювали. Якщо заходило, то сміялись, ну а як ні, то хтось опинявся в дурній ситуації (сміється).



Зараз ти виступаєш стрийську «Скалу 1911». Нещодавно ти в складі нової команди зіграв проти «Юності» на меморіалі Ернеста Юста. Як це, грати з колишнім клубом, з яким ти двічі ставав чемпіоном області?


Чесно кажучи, це була найбільш небажана гра в моїй кар’єрі. Це не тому, що боявся «Юність» як суперника, просто там грає чимало близьких для мене людей. З багатьма в мене багато спогадів і чудових життєвих моментів. З деким спілкуюсь і сьогодні. Тому не хотів протистояти «Юності», але я повинен виходити на кожний матч і боротися. Складно було грати й через те, що на початку гри отримав пошкодження. Якби «Юність» перемогла, то тішився б їхньому виграшу на Кубку Юста. Але зараз граю в «Скалі» і мушу приховувати свої емоції. Агресії та принциповості для мене тоді не було, хоч,звичайно, хочеться показати себе з найкращого боку як футболіст – це частина моєї роботи.


Олег Нападій,  kamp-sport


Інші Новини