Articles

02.10.2022

СЕРГІЙ СТАХОВСЬКИЙ: УКРАЇНСЬКА МОВА ВІДШТОВХУЄ НАС ВІД ПРІРВИ, ДО ЯКОЇ ЗАТЯГУЄ росія



Титулований український тенісист розповів Kamp-sport про вступ до тероборони, благодійні проєкти, значення української мови для перемоги, а також про ситуацію у міжнародному тенісному середовищі.


На початок повномасштабної війни Ви були на відпочинку закордоном, але приїхали в Україну. Яким було Ваше повернення?

 

Не дуже позитивне, якщо чесно. 23 лютого після обіду мені подзвонив мій кум і сказав, що скоріше за все завтра щось буде. Ці новини я чув вже, мабуть, 12 разів за лютий, тому не дуже серйозно до цього поставився. Ми були в Дубаї з дружиною, але набрав до батьків, вони мали від’їжджати 25 лютого за кордон, а я 26 повертатись. Сказав їм заправити машини та зібрати документи, щоб якби щось трапилось, коли їх не буде, я знав, що і де взяти.


А 24 ми прокинулись з дружиною від повідомлень моїх батьків, що у Білогородці вибухи. Ну, і з цієї доби десь дні три не спав. Ми повернулись до Будапешту, насправді спочатку не знали, коли вертатись, адже ніхто не розумів наскільки швидко і куди піде росія. Було тільки зрозуміло, що Україною вони не зупиняться. На другий день, коли я зрозумів, що вони не так швидко просуваються, з Будапешту через Словаччину на машині повертався. Здивували те, що коли я там був 26 лютого вночі, величезна кількість словаків з ковдрами, чаєм та їжею зустрічали наших дітей та жінок. Це було дуже круто. А з нашої сторони, звісно, був хаос. Коли я переходив кордон, я був єдиною людиною, яка заходила в Україну і черга була кілометрів 20.


Ви одразу приїхали і вступили у територіальну оборону?

 

Насправді я заяву в тероборону написав ще 12 лютого. Це був такий тактичний хід, аби росіяни теж розуміли, що у нас дуже багато людей готові боронити нашу землю. Вони ж друга армія світу і у них має бути розвідка, яка все це моніторить і розуміє. На жаль, я помилився.


Коли я приїхав до Києва, найбільша проблема була вступити в ТРО. Для мене цієї проблеми не було, бо була заява написала раніше, просто у мене не було пакету документів, який 24 лютого вже скасували. Але величезна кількість людей в Києві не могла потрапити в тероборону, бо просто не було куди.


До речі, коли ми повертались, то їхали через Львів і Станіслав Горуна вже ніс варту в частині, це було 27 лютого.


Разом з Еліною Світоліною у Польщі ви організовували благодійні івенти, де збирали багато коштів для України. Також допомагали виїхати і облаштуватися дітям-тенісистам. Що можете сказати про цю ініціативу?

 

В той момент кожен робив, що міг, на що у нього вистачало часу. Буда велика кількість моїх знайомих з Румунії, Чехії, Словаччини, Німеччини, вони писали, що мають можливість прийняти у себе сім’ї. Це спочатку все додавалось в телеграм-канал, де батьки намагались виїхати. Величезну роботу зробила Еліна, її фонд займався молодими гравцями, але з 24 лютого вони вивезли близько 40 сімей тенісистів і опікуються ними й досі.


Коли ми їздили до Польщі, то збирали кошти для фонду Еліни та для UNITED24. Відсотків 30 усіх клубів, що запропонували якісь можливості і прийняття дітей і родин спочатку, десь на третій місяць сказали, що потрібно починати платити, бо вони не можуть це витягувати.


Україну не здолати як мінімум через те, що тут люди роблять все, аби наша армія перемагала.


Якою є Ваша думка про розвиток дитячого та підтримку юнацького спорту в Україні?

 

Це дуже складна системна річ, якої в Україні немає. Тобто у нас є спорт, але системної вертикалі, яка вказує, куди йти і як розвиватись немає. Тому в Україні це скоріше всі результати, які показують українські спортсмени, особливо що ми бачимо впродовж останніх шести місяців, це завдяки таланту. Це діаманти, які розкрились всупереч всьому. Тому про системність в Україні дуже складно казати і особливо зараз, коли багато дітей з батьками виїхало. Якщо вони десь поблизу, то ще є шанс, що повернуться, але якщо це Канада, Британія чи Америка, то це практично неможливо. У нас і так спортсменів, які претендують на статус професіонала, було не надто багато, то зараз залишилось відсотків 5. Наприклад, у Франції у кожній віковій категорії 100 спортсменів і з яких вони роблять одну зірку, то у нас виходить, що з одного спортсмена треба зробити зірку, а це нереально.


Якою є ситуація з відстороненням російських тенісистів?

 

З початку березня була створена група українських тенісистів. Всі ми намагались тиснути на наші представництва, тому що це не федерації, це асоціації і в чоловіків, і жінок, які ніяк не зав’язані на федераціях. Є Міжнародна тенісна асоціація, яка зав’язана на федерації і там росіян забанили. Тобто вони не гратимуть в командних чемпіонатах світу і не можуть виступати на Олімпіаді. Але решта туру – комерційний, який організовують асоціації. Те, що їх на початку березня залишили без прапора і без назви країни, для мене, як для людини, яка знає всю «кухню» зсередини, було неочікувано, адже для них це дуже боляче було. Ми намагались це просувати далі, на жаль, не вийшло. Фінансовою стороною ми змогли їх «розчавити»: кожен український чоловік-тенісист, що професійно займається, отримав гранд від ATP (авт. – асоціація тенісистів-професіоналів) на десять тисяч доларів. Він має повторитись ще раз, зараз гранд отримали близько 28 українських спортсменів.


В жіночій стороні становище скрутніше, вони там грошей не отримали. Загалом відношення жіночого тенісу до ситуації достатньо погане. Наші дівчата постійно виходять на корт проти представників оркостану і це емоційно дуже складно. Окрім Дарії Касаткіної, ніхто з росіянок не заявив, що це війна, яку вони не підтримують. Впевнений, що половина цих гравчинь це підтримують. Коли ти виходиш на корт проти людини, яка має право грати на міжнародній арені, вона підтримує вбивства українців і ти маєш грати матч проти неї, це психологічно дуже складно.


Чи є шляхи відсторонення спортсменів повністю?

 

Немає. Ніхто офіційно цього не підтримав. Наш інтернет-ресурс «Великий теніс України» зараз намагається відслідкувати гравців, які входять в систему цска в росії і продовжують виступати. Це дуже складний процес. Взагалі для росії ці гравці навіть не цікаві, адже вона має досить велику кількість топових зараз. Хоча всі вони виросли за кордоном: мєдвєдєв у Франції, хачанов і рубльов – Іспанія, карацев – білорусь та Ізраїль. З дівчат те саме, загалом, росія не виховала нікого, хоча бюджети на теніс у них космічні.


Сподіваюсь вони все ж не потраплять на Олімпіаду і що хоча б ці критерії (без прапора, без назви країни та збірних команд) втримаються.


Якою є Ваша позиція щодо української мови?

 

Я перейшов на українську разом зі своєю родиною у 2014 році. До того у нас українською ніхто не розмовляв, хоча я закінчив українську школу у Києві. У 2014 році мені стало зрозуміло, що російська мова несе певні наслідки для України і чим більше її буде на території України, тим більше у майбутньому буде цих наслідків. На жаль, не для всіх у 2014 році цей дзвіночок прозвучав, але зараз тенденція змінилась. Це круто, адже відштовхує нас від тієї прірви, до якої нас затягує росія. Моя дружина з сибіру, вони виїхали в 1992 році до Будапешту, з дітьми вдома розмовляємо російською, мені складно поки змінити, але стараюсь. Вірю, що вони навчаться. Мова нас має підтримувати, це приклад нашої єдності і розуміння умов, у яких ми зараз живемо.


Богдан Пастернак, Kamp-Sport

Others Articles