☰
02.04.2023
Отець Дмитро Мицько – особлива Людина для футбольного клубу «Юність». Духовний наставник, відданий вболівальник та щирий друг. Отець докладає чи не найбільше зусиль для того, щоб Всевишній допомагав нашим хлопцям не тільки на футбольному полі, а й поза ним. Наш отець ще й особливий в тому плані, що сам колись грав футбол на хорошому рівні, був воротарем. Про це та багато іншого отець Дмитро Мицько розповів в інтерв’ю.
Отче, розкажіть, будь ласка, коли Ви почали вболівати за ФК «Юність»? І звідки з’явилась традиція освячувати гравців перед матчами?
За ФК «Юність» я почав уболівати з 2019 року. Спершу до мене звернувся президент команди Олександр Ролько, з яким вже давно знайомий. Він попросив освятити форму команди перед початком сезону і я, певна річ, погодився. Прийшов на їхню першу гру, мені дуже сподобалась команда. «Юність» тоді виграла, після чого головний тренер Богдан Костик попросив, аби футболісти приходили молитися перед матчами до церкви. Я ж безперешкодно лише привітав таку пропозицію.
Тобто можна сказати, що саме Богдан Костик ініціював традицію благословення команди перед іграми?
Так. Після цього я завжди приймаю хлопців. Вони завжди приходять до мене за дві-три години до матчу. Тішить, що навіть коли «Юність» має матчі о 13 або 14 годині, то гравці все одно з’являються в храмі у формі, коли там ще багато людей. І мені їхня присутність також допомагала, оскільки я також був футболістом і часто можу поділитися з ними досвідом, життєвими випадками.
Розкажіть детальніше про свою кар’єру гравця. Де і на якій позиції Ви грали?
Я грав у футбол з 1981 до 1989 років за дрогобицький «Авангард». Ми виступали в чемпіонаті Львівської області, де ставали призерами, а також брали участь у міжнародних турнірах. Грав на позиції воротаря, почав виступати за дорослу команду, коли мені ще не було 17 років. Пізніше я вже пішов в армію, а після 1989-го команду розформували.
Коли я вже приїхав у Миклашів, то 2 роки грав за місцеву команду, де ми виступали на район і навіть вигравали змагання. Були, звичайно, люди, які дивувалися, що священник грає на футбольному полі, де всі сваряться і лаються. А я запевняю, що коли тоді грав за Миклашів, то жодного разу не промовив лайливого слова. Навіть деколи судді підходили до мене після матчу, тиснули руку та дякували (сміється). Все дуже легко, адже для мене кожний матч був святом як для футболіста і сьогодні вже як для вболівальника.
Підтримую миклашівську команду і «Юність». Мій 13-річний син також займається футболом, спробував себе в академії «Руху», але зараз грає в «Мрії».
Отче, Ви провели вже 23 роки в Пустомитівському районі. Що, на Вашу думку, означає футбол у селах Верхня і Нижня Білка?
Це єдиний вид спорту в цих селах, який не те що прижився, а закарбувався в серці людей мов Божі заповіді. Футболом тут живуть і старші, і молоді, і маленькі діточки. Футбол і «Юність» у Верхній та Нижній Білці – це неймовірні свято і радість. Люди приходять на стадіон як на Великдень і Різдво, але в іншому сенсі. Футбол для людей – це радість, емоції, можливо, навіть сварки і сльози. Є виграші, нічиї та поразки, але все це приносить незабутні враження.
Люди приходять на матчі, насамперед, відпочити. Після гри вони довго можуть обговорювати її, сперечатись. Деколи чув і докори в бік команди, що нібито хлопці не вміють грати, і добре, що вони програли. Але я завжди в Храмі говорю людям: «Не ображайте футболістів. Не ображайте вболівальників, свого суперника, його фанатів і особливо власних гравців». Багатьом потрібно розуміти, наскільки це нелегка праця. У футболістів своя рутина, чимало тренувань і важкі матчі, де постійно треба показувати боротьбу. Тому варто поважати гравців, варто поважати тренерів, а також і вболівальників. Фанати – рушійна сила команди, яка завжди поруч, підтримає, порадить і висловить усе, що турбує. Знову ж таки відповім, що футбол у Верхній та Нижній Білці – справжнє величне свято.
Чи можете пригадати найбільш пам’ятний для Вас матч «Юності»? Що Ви тоді відчували?
Мабуть, «золотий матч» на Скіфі 2019 року. За півроку до матчу до церкви прийшли гравці «Юності» і ми поспілкувались. Тоді ще в них була не зовсім вдала серія з поразками та нічиїми. Я мав підтримати хлопців, адже для них я мов духовний батько, а для мене вони мої духовні діти. І тоді сказав їм: «Згадайте мої слова, хлопці, ви ще зіграєте в золотому матчі». Дехто сумнівався в тому, що таке станеться.
Я навіть не стежив за матчем «Фенікса» з «Миколаєвом», але впевнений був, що Підмонастир дасть достойний бій. Після гри зателефонував мені Павло Гордійчук і я запитав в нього: «Ви пройшли до золотого матчу?». Він здивувався і сказав, що так і сталося, а я справді відчував тоді це. Перед матчем проти «Миколаєва» попросив їх бути як один кулак і зібратися. Віддалився від усіх на трибунах і молився за хлопців.
Пригадую ще матч проти дубля «Руху» 2022 року. Тоді ми розгромно програвали в 1-му таймі (0:3). Я ходив збоку, молився за гравців. Говорив кожному з хлопців: «Ми виграємо, молюся за вас і вірю». І зрештою «Юність» вирвала перемогу 4:3.
Отець Дмитро та Голова ЛАФ (Львівська Асоціація футболу) Олександр Шевченко
Якщо говорити про «золотий матч» 2019 року, то що Ви можете сказати про підтримку на «Скіфі»? І чи були тоді впевнені в перемозі «Юності»?
Атмосфера справді була несамовита і я тішуся, що міг перебувати тоді поруч із командою. Пригадую ще історію з цього матчу, як вперше зустрівся з головним тренером «Миколаєва». Я перед матчем помилився роздягальнею команди і побачив Віталія Пономарьова. Побажав йому успіху, а він мене, мабуть, впізнав, запитавши, чи я духівник «Юності». Тоді Віталій запитав, чи можу побажати перемоги його команді, але я відмовився і сказав: «Юність» заб’є скільки захоче, а ви скільки зможете» (сміється). Він, мабуть, образився в той момент, але після матчу ми чудово поспілкувались.
Ще пам’ятним для мене був матч у Самборі, де «Юність» достроково оформила третє чемпіонство. Я приїхав з командою на гру й напередодні в мене запитали футболісти: «Отче, який ви рахунок сьогодні можете спрогнозувати?». Відповів їм, що ніколи не прогнозую, а вірю й відчуваю перемогу, нічию або поразку. Тож сказав тоді, що хлопці виграють із великою перевагою.
Отче, поділіться наскільки важливо для Вас бути духовним наставником «Юності», вболівати за цю команду та благословляти її футболістів і тренерів?
Знаєте, я отримую велике задоволення від того, що я поруч із командою й можу допомагати хлопцям. Як Ви вже зрозуміли, футбол далеко не байдужий для мене. Скажу Вам, що в моєму телефоні навіть є окрема папка зі світлинами команди, пам’ятних моментів з матчів. Часто відправляю ці фото нашим захисникам на фронт. Нагадую їм про ті світлі моменти та знаю, що вони дивляться при змозі матчі команди. Зараз постійно кажу футболістам, що вони мусять грати і віддаватись на полі повністю заради Героїв та захисників України.
Отець Дмитро та президент ФК "Юність" Олександр Ролько
Як Ви вважаєте, у чому полягає секрет чемпіонських успіхів ФК «Юність? Могли колись уявити, що команда зможе здобути 5 чемпіонств поспіль і встановить рекорд?
Чесно кажучи, ще на шляху до третього чемпіонства вірив і говорив команді, що вони перевершать рекорд «Руху». Футболісти потім пригадували мої слова. Щодо секрету успіхів «Юності», то він полягає в командній грі. Це також любов і кохання вболівальників до рідного клубу та його гравців. Як би не змінювався склад, команда далі досягає успіхів. Багато чого залежить від капітана: як він налаштований на гру, так і його одноклубники вийдуть на поле. Капітан як батько на футбольному полі, який задає тонусу, підтримає, посварить і пожене вперед. Ну і, певна річ, велика заслуга полягає в тренерському штабі та президентові.
Усім відомо, що в будь-якому виді спорту трапляються злами. Бувають злети та падіння, не може все бути в спортсмена та команди блискавично. Тому вміти підніматися після таких зламів теж відіграє велику роль. У чемпіонаті області «Юність» досягла всього, що можна, і далі, мабуть, клуб має розвиватися на аматорському та професійному рівнях. Подальші успіхи залежать від можливостей тренера та президента. Футболісти заряджені, вони готові до нових викликів.
Що Ви можете сказати про президента клубу Олександра Ролька?
З Олександром Рольком ми товаришуємо і він справді хороша людина. Людина з великої літери, люблячий чоловік і батько, відмінний стратег своєї справи, меценат. Завжди мені допомагав і продовжує допомагати, першим ідучи на поклик. Можливо, дехто йому в чомусь заздрить, але я знаю, що президенти, тренери та гравці з інших команд ставляться до нього з повагою.
Дуже тішить, що Олександр Ролько завжди відвідує матчі своєї команди. Він нікого не делегує, аби подивитися гру і потім йому доповісти. Це дуже допомагає «Юності», дає велику підтримку гравцям. Знаю, що він і накричати добре вміє (сміється). Але й треба деколи і посварити футболістів. Найголовніше, що Олександр Ролько завдяки футболу та іншим речам робить чудовий імідж селу та області в цілому.
Поділіться, з ким із «Юності» Ви найбільше спілкуєтеся чи спілкувались. Чи можете пригадати ще якусь особливу історію з клубом?
Найбільший заряд емоцій я мав з Олегом Шептицьким, Омаром Набізадою та Андрієм Жуком. Ми часто з ними жартували, вони мене часто могли підколювати чи зачепити своїми питаннями як до священника. Пригадую кумедний епізод, коли я в одному матчі сів біля хлопців на лаві для запасних, ми багато спілкувались і жартували з Андрієм Жуком, що навіть пропустили, як «Юність» забила супернику гол (сміється). З Андрієм дуже добре спілкуємось, я розумів його роль у команді, адже теж був воротарем. Вважаю, що воротар – це половина команди, за голкіперів завжди хвилююсь, адже багато залежить від їхнього налаштування. Перед матчем Андрій Жук часто просив освятити йому рукавиці.
Олег Нападій, Kamp-Sport
