News

Football

29.03.2023

БОРИС САКОВЕЦЬ: П’ЯТЬ ЧЕМПІОНСТВ – ЛОГІЧНИЙ ПІДСУМОК РОБОТИ УСІЄЇ КОМАНДИ КЛУБУ

Юність - володар Меморіалу Ернеста Юста-2018


Борис Саковець – особлива людина у футбольному клубі «Юність». Борис пройшов шлях майже усіх етапів розвитків команди, а саме від гравця – до спортивного директора. Борис згадує яскраві моменти з життя пятиразового чемпіона Львівщини в інтервю.


Борисе, розкажи, як тебе пов’язала доля із футбольним клубом «Юність»?

Вважаю, що в мене не було інших варіантів (сміється). Я народився у Верхній Білці, змалку полюбив футбол. Це той вид спорту, що найбільше імпонує мені. Десь із 4 класу ходив на футбол у Винники, а пізніше вже почав їздити на всі матчі команди з Верхньої Білки: домашні та виїзні. Яку тоді клуб мав назву? Насправді їх було багато: «Сян» «Білка», «Галич» і навіть «Щедрик». Якось і склалось далі – майже все життя пов’язаний із Верхньою Білкою.



Чи ти виступав колись за команду з Білки? Якщо так, то на якій позиції грав і чи вигравав щось із нею?

Завжди грав за команду з Верхньої Білки, за різних тренерів та багатьох президентів. Мабуть почав грати в кінці 90-х. Щодо моєї позиції, то починав крайнім півзахисником, потім вже перейшов у центр поля. Неодноразово виходив нападником. Бувало, що деколи виганяли з поля воротаря і мені доводилось ставати в рамку. Грав на всіх позиціях, що можна було (сміється).


Пригадую, що коли виступав за юнацьку команду, то ми грали в чемпіонаті Львівської області. Суттєвих здобутків у нас не було, але у 2008 році змагались в районі та посіли третє місце в Кубку президента – турнірі, який відбувався в Пустомитах. У півфіналі ми програли від Щирця, а в матчі за «бронзу» здолали Оброшино. Постійно намагались боротись за призові місця, але тоді ще не було великих можливостей у команди. Пізніше вже почав грати за дорослу команду.


2015 року Олександр Ролько став президентом ФК «Юність». Що ти можеш розповісти про нього, як у вас склались відносини в клубі?

Олександра Ролька знаю ще зі шкільних років, оскільки він закінчував Верхньобілківську школу. Він дуже любить спорт, займався боксом, завжди був активним спортсменом. Знаю, що він теж з юнацьких років є вболівальником білківських команд, тому він теж зі шкільних років їздив на матчі команди. Тому у нас із ним завжди були товариські стосунки.


"Юність" - володар Кубка Львівської області. 2017 рік


Коли він уперше прийшов у команду 2011 року президентом, команда «Юність» відіграла хороший сезон – зайняли 4 місце в групі. В кінці сезону Олександр Вікторович з певних причин залишив посаду президента, проте продовжував цікавитись життям команди, намагався підтримувати і, зрештою, вирішив повернутись у «Юність» 2015-го. Це було важливе рішення для клубу, оскільки цього разу він вирішив вивести наш футбол на новий рівень. І до сьогодні перед командою ставить найвищі цілі у всіх турнірах, в яких берем участь. Це завдяки тому, що Олександру Рольку футбол та «Юність» дуже цінні, він дає всі можливості, аби команда здобувала найвищі нагороди. Якщо раніше в команди була мета брати участь у кращих турнірах, то з його приходом у нас є все, аби перемагати у них. Насамперед, його впевненість та віра в перемоги передається тренерам і команді. Можу сказати, що Олександр Ролько - переможець у житті.


Як ти вважаєш, чому президент «Юності» довірив посаду спортивного директора саме тобі?

Як таких посад директорів у клубі в нас ще нема, оскільки ми - аматорська команда, проте як такі функції більше виконую я, оскільки на протязі багатьох сезонів в обласному футболі команди, організаційними, важливими питаннями клубу займався я, та й, думаю, президент мені довіряє. У нас ніколи не було якихось непорозумінь чи конфліктів. Якщо були розбіжності, то намагались знайти спільної згоди у всіх питаннях щодо клубу. Коли «Юність» трохи мала невтішні серії, то ніхто нікого не звинувачував, а навпаки ми намагались знайти компроміс і якнайшвидше вирішити всі проблеми. Тому не називаю себе спортивним директором, я просто завжди стараюсь допомагати клубу, всім гравцям і тренерам.


Юність» із Верхньої Білки Пустомитівського району – володар Кубка Весни сезону 2015-го року. У вирішальному поєдинку «білки» на стадіоні «СКА» у Львові розгромили «Хімік» із Нового Роздолу – 6:2.


Чи складно поєднувати адміністративну роботу в клубі з кар’єрою гравця?

Чесно кажучи, я себе професійним футболістом не бачив. Тому розумів, що рано чи пізно доведеться грати трохи менше, адже команда зростала професійно в якості футболу. Через це вирішив зосередитись на тій роботі, де я буду більш корисним для ФК «Юність». По мірі можливостей я старався виходити на футбольне поле, грав стільки, скільки міг допомогти. В основному я намагався приділяти увагу питанням, які стосувались розвитку клубу та його функціонування: щодо участі «Юності» в різних змаганнях, транспорту та іншим організаційним питанням. А вже якщо мав час і можливість, то брав участь в іграх. Отримував задоволення організовувати робочий процес, аби команда була готова до матчів, а також був задоволений виходити на поле і грати за «Юність». Окрім того, я виступав за «Юність-2», там я грав вже трохи більше і також мені це було до вподоби.


Борисе, як тобі співпрацювати з Богданом Костиком. Оціни його тренерську роботу на чолі «Юності».

В різні періоди команди очолювали різні тренери, Зіновій Михайлович Скаліш, Петро Іванович Шпак, Руслан Йосифович Піховський, Руслан Миколайович Маланій. Слід також виділити тренера юнацьких команд Степана Миколайовича Келта. Кожен з них вніс значний вклад в розвиток футболу Верхньої та Нижньої Білок.


Ще у 2017 році, коли Богдан Костик був гравцем команди, було помітно що він дуже працелюбний футболіст як і в подальшому тренер. Це доводить його робота на чолі «Юності», його ставлення до тренувань та ігор. Йому вдаються всі завдання, які ставить перед ним Олександр Ролько. Богдан Костик має дуже строго дисциплінований підхід до тренувального процесу: він вимагає від футболістів завжди бути присутніми на тренуваннях і викладатись на максимум, адже розуміє: якщо гравці будуть повністю віддаватись під час підготовки, то це відобразиться на футбольному полі. Тому гра під його керівництвом виглядає якісно та приносить результат і також задоволення як гравцям, так і вболівальникам.


Цікаво спостерігати за футболом, який він проповідує команді, а також за сучасним тренувальним процесом. Співпрацювати з Богданом Костиком комфортно, ми завжди швидко знаходили рішення проблем, якщо вони траплялись. Він розуміє, що відповідальність за результат, насамперед, несе головний тренер. Тому Костик постійно докладає зусиль, аби «Юність» досягала лише позитивних результатів.



Пригадай чемпіонат Львівщини 2018 року. Які в тебе були емоції від дебютного чемпіонства? Наскільки важко команді було його здобути.

Зізнаюсь, що ніколи взагалі не міг подумати, що «Юність» гратиме на такому рівні, але знову ж таки завдяки президенту нам випала можливість дійти до Прем’єр-ліги Львівської області. До Прем’єр-ліги команда пройшла шлях із нижчих ліг. І врешті-решт 2018 року вже під керівництвом Богдана Костика ми виступали в еліті Львівщини. Дуже добре, що нам вдалось запросити досвідчених гравців: Ярему Каваціва, Володимира Федоріва, Віталія Романюка. Вони допомагали молодим футболістам команди.


У цьому сезоні нам вдалося виграти в доволі непростій боротьбі. Хоч головному конкуренту ми програли двічі, але завдяки тому, що в другій половині чемпіонату «Юність» перемогла майже у всіх матчах, змогли дійти до омріяною вершини. Дуже складним був вирішальним матч проти ФК «Мостиська», який за емоціями був неймовірно шаленим. Важко було, адже довели все аж до 95 хвилини. Розуміли, що чемпіонство майже у наших руках, але м’яч у ворота ніяк не могли занести. Проте, долю всього сезону вирішили подача Федоріва, яку скоригував Андрій Жук (воротар), та удар головою нашого місцевого Павла Смолинця. Тому перше чемпіонство мені запам’яталось найбільше.


2019 року «Юність» виграла чемпіонат завдяки «золотому матчу». Чи можеш пригадати той пам’ятний момент, шлях до наступного чемпіонства? 

Це також був нелегкий сезон, адже нам доводилось уперше захищати чемпіонство. Пригадую, що тоді багато команд дуже добре підсилились у міжсезоння, тому конкуренція була ще більш запеклою. Суперники вже зовсім по-іншому на нас налаштовувались. Старт був доволі непоганий, потім ми десь втратили, але продовжували боротись до останнього туру. На щастя, все вирішувалось у «золотому матчі», «Миколаїв» в останньому матчі втратив очки з «Феніксом», «Юність» перемогла.



До Львова приїхало нас підтримати дуже багато вболівальників. Ми були зобов’язані вигравати: «Миколаїв» - не простий суперник, «Юність» пройшла великий шлях у сезоні, велика кількість наших фанів. Команда була готова морально та фізично. Можливо, суперник був менше підготовлений фізично, оскільки наших сил вистачило на всі 120 хвилин і тому ми забили другий гол. Емоції після таких матчів незабутні. Для «Юності» це був чудовий підсумок непростого сезону.


Як тобі підтримка фанів на стадіоні «Скіф» у матчі проти «Миколаєва». Чи важко було зібрати стільки вболівальників ФК «Юність» у Львові?

На «Скіфі» справді був аншлаг. Для рівня області це дуже потужна кількість. Таке не завжди можна було побачити на матчах Прем’єр-ліги України. Від 2015 року вболівальницька авдиторія ФК «Юність» постійно збільшувалась: команду почали підтримувати в інших селах, також наші прихильники з’явились у Львові. Через це ми вирішили організувати виїзд автобусом на «золотий матч», адже багато хто не міг самостійно доїхати на поєдинок – особливо старші люди. Насправді дуже приємно було бачити таку велику кількість фанів «Юності». Перед матчем ми роздали багато фірмових шарфів, аби наша підтримка виділялась яскравіше. Вони заслуговують бути на таких престижних поєдинках.


Чи міг ти на початку свого етапу в «Юності» повірити в те, що команда зможе стати п’ятиразовим чемпіоном Львівщини? Завдяки чому, на твою думку, це вдалося?

Таких далекоглядних думок, чесно кажучи, у мене не було. Я знав, що наше село – футбольне, але розумів, що для таких масштабів потрібна людина, яка має відповідні можливості та бажання створити серйозний амбітний проєкт. У Прем’єр-лізі представлені дуже сильні команди, тому потрібно було докласти чимало зусиль, аби конкурувати з ними. Великих ілюзій я собі не вигадував, але, як бачите, «Юність» стала 5 разів чемпіоном.


Шкода, що цей етап припав на той час, коли вже значно менше міг грати на футбольному полі. Але я радий, що знайшлась така людина, як Олександр Ролько – він виріс у нашому селі, переживав за спорт у Верхній та Нижній Білці. Він запросив хороших тренерів, кваліфікованих футболістів, які дають позитивний результат. І завдяки власним зусиллям «Юність» змогла перевершити всі сподівання. Вважаю, що 5 чемпіонств – це логічний підсумок усієї роботи Олександра Вікторовича, тренерів та гравців.


Others News