☰
06.02.2025
Про стереотипи, ризики та перспективи кіберспорту Агенції Гал-інфо розповів власник кіберспортивного клубу “CyberZone Lviv” Назар Вовк.
За останні кілька років стало остаточно зрозуміло, що кіберспорт - це не просто хобі чи розвага, а конкурент за популярністю традиційним видам спорту. Це унікальна дисципліна і прибуткова індустрія з призовими фондами у мільйони доларів, професійними командами та армією фанатів. Кіберспортсмени не марнують життя за комп’ютером, а перетворюють своє захоплення на успішну кар’єру.
В Україні кіберспорт офіційно визнаний видом спорту відносно недавно - у 2020 році, тому досі мало людей знайомі з цим поняттям. Однією з цілей Української професійної кіберспортивної асоціації на 2020-2025 роки є підвищення впізнаваності поняття кіберспорту в Україні з 4,5% до 11%.
Втім, увагу новій дисципліні зараз таки приділяють. Зокрема, цьогоріч кіберспорт додали до програми Львівських шкільних ліг. Змагання розпочнуться вже цього місяця.
У світ кіберспорту Гал-інфо заглибив Назар Вовк, який знає про нього не з чуток.
Простими словами: що таке кіберспорт, де він починається і закінчується?
Кіберспорт зараз можна вважати звичайним видом спорту, який просто має свою специфіку. Він виник в кінці 90-х як субкультура, а зараз офіційно визнаний видом спорту в багатьох країнах, зокрема, з 2020 року в Україні. Навіть уже в Олімпійських іграх є окрема програма, яка включатиме кіберспортивні дисципліни.
Але все ж є межа між геймінгом і кіберспортом?
Так. Геймінг — це більше про дозвілля. Наприклад, хтось піде в кав'ярню, якщо втомився на роботі, хтось - грати футбол, а хтось любить прийти і пограти ігри, щоб розслабитись і далі займатись своїми справами.
Кого тоді можна назвати кіберспортсменом?
Кіберспортсмени — це люди, які не просто грають, а постійно вчаться, аналізують свою гру. Вони слідкують повністю за цією сферою, у них є улюблені гравці, улюблені ролі, на яких вони грають. Тому що в одній грі є дуже багато ролей, і ти маєш розуміти свої обов'язки, щоб не підвести команду. У футболі, наприклад, є воротар, який чітко знає, що робити, а от в “Counter Strike” - снайпер, у нього теж певні завдання. Кожен гравець розвивається у своєму напрямку, це не просто “прийшов, пограв, програв”. В іграх є можливість завантажувати демо, ти її переглядаєш, аналізуєш, що ти зробив не так, де ти зробив помилку. Тут я міг бути кращий, тут я міг зробити так. Якщо буде турнір, і відомо, що твій суперник певна команда, ти дивишся їхні ігри, аналізуєш, дивишся їхній стиль, намагаєшся або під них підлаштуватися, або навпаки їх “зламати” і так перемогти.
Щоб бути кіберспортсменом, не потрібно мати диплом, сертифікат? Є факультет тіктоку, то, може, є факультет кіберспорту?
Пригадую, що у Києві за допомогою співпраці з федерацією кіберспорту України започаткували таку спеціалізацію (освітньо-професійна програма “Кіберспорт (eSport)” затверджена у Національному університеті фізичного виховання і спорту України - ред.), але загалом це необов’язково. Є кіберспортсмени, яких у віці 14-16 років вже знають мільйони через стріми. Це зараз дуже популярно, бо доступно: потрібен хороший комп’ютер, інтернет і все.
Тобто достатньо грати вдома і не потрібно навіть тренера?
Тренери зазвичай є уже в сформованій команді. Він аналізує гру зі сторони, бо гравець сфокусований лише на своєму екрані. Перед грою дає настанови, знову ж таки, якщо відомо, хто суперник, то він теж дивиться їхні попередні ігри. Є світова кіберспортивна команда “Natus Vincere”, на кшталт “Реалу” у футболі. У них дуже велика медіакоманда, спонсорський контракт, досить високі зарплати, тому там є і тренери, і психологи, і аналітики. Їх постійно запрошують на турніри одразу без відбору, бо усім відомо, що NAVI - топкоманда. Тому є дуже велика різниця між просто пограти і вдосконалювати свої навички, щоб тебе помітили, запросили в класну команду.
Кожен може стати кіберспортсменом чи треба мати особливі навички?
Для початку просто треба любити це. Але водночас важливо не просто грати, а мати план. Це насправді проста істина: якщо ти хочеш бути успішним в чомусь, то маєш не просто мріяти, а щось для цього робити. Талант – це 5-10%, решта – твої старання.
А технічна сторона? У скільки обійдеться все обладнання для старту?
Орієнтовно у 2025 році воно обійдеться у 3 тисячі доларів. Це системи з хорошою відеокартою, процесором, монітор 240 герц і ігрові девайси. Тобто клавітура, мишка, коврик і навушники. Геймерське крісло уже за бажанням, головне, щоб було комфортно сидіти. Плюс оплатити якісний інтернет, з цим в Україні проблем немає.
Для початку можна прийти спробувати пограти в клуб. До речі, коли я відкривав цей кіберспортивний клуб у 2020 році, мене питали, що це таке, чи це казино. Я пояснював, що це як комп’ютерні клуби раніше, це досі існує. Просто популярність комп’ютерних клубів циклічна. У 90-х вони були актуальні, бо персональні комп’ютери мало у кого були. Потім в 2000-х вони стали доступніші, клуби мали менший попит. Але з’явились ігри, для яких потрібен був інтернет, відповідно знову з дому люди приходили в клуби. Інтернет став доступніший - клубам знову стало важче жити.
Зараз ігри вимагають потужних комп’ютерів, бо можуть займати багато пам’яті. І виходять оновлення, які теж треба завантажувати, тобто легше прийти в клуб, де воно все встановлено вже, адже ми про це дбаємо.
Звідки гроші в кіберспорті?
Почалось це в 90-х з комп’ютерних клубів. Спонсорів не було, але, наприклад, сперечались хлопці між собою, хто краще грає. І спорили на “ящик коли”, хто переможе у певній грі за певних умов і правил, то спочатку такими були винагороди, скажімо. Також самі власники комп'ютерних клубів були зацікавлені, щоб до них приходили люди, тому робили за власний рахунок турніри, виділяли ігровий час. Потім це набирало обертів, і умовно кожен комп’ютерний клуб міг мати свою команду, відповідно вже між клубами йшла боротьба на рівні міста. Наприклад, компанія, яка збирає комп'ютери, була потенційним інвестором. Організатор турніру приходить до них, каже, що минулого разу взяли участь 30 команд, це 150 людей, що вони можуть запропонувати, які призи від себе. Бо є шанс, що люди їх отримають, їм сподобається, і вони куплять ще. Тобто отак воно і розвивалося. З поширенням інтернету вже набагато більше всі знають про кіберспорт, і компанії залюбки погоджуються бути спонсорами.
Фото: CyberZone Lviv
Які ігри вважаються кіберспортивними?
Фактично з будь-якої гри можна зробити кіберспортивну дисципліну, але, звісно, найпопулярніші - це “Counter Strike” і “Dota2”. Це американські продукти, у них є китайські конкуренти - “Valorant” і “League of Legends”. Вони аналоги, але мають трохи іншу специфіку. Зараз набирає популярності мобільний геймінг, компанії випускають спеціальні телефони, які потужніші, ніж звичайні, і багато ігор уже доступні у мобільних версіях. Комп’ютер, ноутбук ігровий не завжди візьмеш з собою, а телефон зарядив і граєш навіть у маршрутці.
Чи багато жінок у кіберспорті? Чи нема стереотипу, що це заняття тільки для чоловіків?
Ні, такого стереотипу немає, навпаки останнім часом створюють суто жіночі команди і окремі турніри для дівчат. Нещодавно NAVI грали проти команди дівчат, і було видно, що вони нав’язують досить хорошу боротьбу. Хлопцям треба було добре постаратись, щоб виграти.
Під час навчань пілоти FPV, наприклад, тренуються на симуляторах дронів, і по відчуттях це максимально наближено до реального досвіду. Чи можна те саме сказати про кіберспортсменів, що ці ігри дають такі навички ведення бою, які в часі війни можуть бути корисними в реальному житті?
Досить часто хлопці говорять, що певні ігри допомагали їм опановувати певну якусь навичку. Наприклад, у нас був постійний відвідувач, його нікнейм «Сієра», він дуже любив грати в танки. Його мобілізували, от він зараз танкіст, проходив навчання за кордоном на “леопардах” і тепер виконує вже бойові завдання в Україні. Ми з ним підтримуємо зв’язок час від часу, і він казав, що на навчанні вже мав уявлення, як воно має працювати, всю механіку, просто вже не на клавіатурі клацаєш, а вживу, от і все. Також я бачив сюжет, де хлопці казали, що навчились правильно стріляти з ручного гранатомета у грі “ Call of Duty”.
Ті хлопці, які мали досвід гри на турнірах, розуміють, наскільки важливо грати в команді. Тобто це психологічний аспект, що всі мають працювати злагоджено разом, щоб був хороший результат. Плюс кажуть, що вони краще розуміють тактику, стратегію, їм це легше пояснити.
Ці ж самі FPV-дрони до війни використовувались для спідрейсингу. У програмі була траса з перешкодами, хто швидше її подолає. У реальності пілотам теж треба вміти долати певні складнощі, маневрувати між деревами, пролетіти у вузьку шпаринку, різко вверх чи вниз. Тобто насправді кіберспортивний досвід у житті багато використовують.
Які є ризики для здоров'я і психічного, і фізичного, пов'язані з кіберспортом?
У кожного по-різному. Хтось приходить пограти, щоб просто розслабитись, і на нього це не буде мати фактично ніякого впливу. Але в загальному не можна сказати, що масово трапляється, щоб після таких ігор ставали жорстокими чи вчиняли щось погане. Від алкоголю, наприклад, буде більше проблем. Це залежить індивідуально від людини, а не від гри, наскільки вона може розмежувати нашу реальність і віртуальну.
А стосовно фізичного, то це можна порівняти з офісними працівниками. Вони теж проводять багато часу за комп’ютером.
Які є правила у вашому клубі?
Ніякого алкоголю і ніякого куріння, бо до нас приходять хлопці різних вікових категорій. Стосовно вигуків, викрикувань ми лояльні, бо розуміємо, що це емоції від гри, і якраз вдома, де ходять батьки, ти не можеш собі цього дозволити. Але все в міру, якщо адміністратори бачать, що хтось перестарався, ми попереджаємо. Якщо людина не розуміє наших правил - ми блокуємо комп’ютер. Для них це як удар електрошокером, бо втрачається час, щоб знову все запустити, тому зазвичай попередження працює.
Великий вплив на те, як молодь спілкується, стався тому, що до війни країни СНГ, до яких належала Україна, мали навіть окрему кваліфікацію. Коли я запитую, чому він розмовляє з іншими гравцями російською, то відповідь зазвичай, щоб мене зрозуміли. Важко їм пояснити, що треба все одно говорити українською, англійською, вони зрозуміють, якщо захочуть. Навіть після 2014 року, коли сталася окупація, великі компанії українські, які займалися кіберспортом, все одно транслювали російською, і дуже важко навіть зараз пояснити, що досить споживати російський контент.
А ще українські кіберспортсмени часто не розуміють, чому не потрібно грати в команді з росіянами. Візьмімо як приклад одного з топових світових гравців, українського кіберспортсмена S1mple. Так, він багато донатить, але коли через тиждень після посту, що він донатить на армію 100 тисяч доларів, з’являється анонс, що він буде грати на російському шоу-матчі - це як відкуп більше. І він не бачить у цьому проблеми. Він не один, якщо чесно. Напевно, 60-70% українських спортсменів не розуміють, чому не варто взагалі ніяк з росіянами взаємодіяти, а треба навпаки при кожній можливості нагадувати, що вони почали війну, вони несуть зло. А молодь дивиться, що їхні кумири досі грають з росіянами, і вважають, що їм теж тоді можна. Це, мабуть, найбільша біда зараз в кіберспорті.
З яким стереотипом стосовно кіберспорту Ви зіткнулись особисто, який Вас дратує?
Дратує, коли питають, чим ти займаєшся взагалі, чому ти постійно сидиш в комп'ютері і бавишся? Це, напевно, найбільший стереотип, що коли ти граєш ігри, то ти просто втрачаєш час. Зараз, наприклад, для дітей - це реальна перспектива, вони можуть стати успішними в цьому, заробляти так на життя. Батькам треба просто більше про кіберспорт дізнатись і поговорити з дитиною про це. Якщо її справді цікавить ця сфера, то треба підтримувати.
Якщо будувати кіберспортивну кар’єру, то ти обов’язково маєш бути гравцем?
Можна бути аналітиком. Їхня робота полягає в тому, щоб допомогти підготувати команду, передивитися матчі суперників, проаналізувати їх. Є тренери, які в парі з аналітиками відточують якісь певні навички з командою. Є профільні кіберспортивні психологи, тому що вони розуміють специфіку цього спорту, які стани можуть бути у гравців. Можна бути коментатором. Якраз в Україні є компанія “Maincast”, яка робить трансляції кіберспортивних подій українською. Відповідно ти можеш стати кіберспортивним режисером . Коли йде трансляція, треба розуміти, який момент вирізати, як правильно поставити камеру і так далі. Також є стрімери. Вмикаєш трансляцію, починаєш грати, спілкуватися. Якщо ти цікава людина, вмієш залучати аудиторію, у тебе можуть з’явитися спонсори, які будуть платити, щоб у тебе в куточку екрану був їхній логотип, або ти вголос щось проговорив, чи, може, щоб в чаті з певною періодичністю з’являлась реклама. Усе залежить від того, наскільки ти серйозно налаштований реалізувати себе в кіберспорті. Якщо це просто мрія без дій, то це просто мрія.
Чи є у кіберспорті якась структура, ієрархія, певні звання?
Кожен клуб має окремого власника, але вже всередині у них є своя структура, різні дисципліни. А загалом команди діляться на Tier 1, Tier 2, Tier 3. Тобто Tier 1 – це топові команди, їх там всього до 30, Tier 3 – початківці. Є також різні рівні турнірів. Tier 1 може мати призовий фонд від пів мільйона доларів, Tier 2 - 100 - 250 тисяч, Tier 3 - до 50 тисяч. Багато є таких платформ, де ви просто реєструєтесь як одна команда, і треба зіграти певну кількість матчів за місяць. Якщо ви непогано зіграєте, займете призові місця, то можете так отримувати кілька тисяч доларів на місяць. Якщо ти хочеш, ти зможеш заробляти в кіберспорті, треба бути стабільним. А проблема якраз в тому, що багатьом підліткам у період 14-16 років, коли вони якраз запалюються цією ідеєю, не вистачає стержня, мотивації, і вони здаються при перших ж труднощах. Для цього і потрібні психологи, щоб пояснити, що ця проблема тимчасова, треба працювати далі. Буває, що навіть турнір до кінця не дограють команди, бо гравець відмовляється від участі.
На вашу думку, що відбуватиметься у кіберспорті найближчі 10 років?
Важко сказати в умовах війни, що буде за 10 років. У 2020 році ніхто не очікував, що буде ковід. Тоді всі турніри перевели в онлайн. Що буде через 10 років - невідомо, але маю надію, що кіберспортивна спільнота буде зростати і розвиватись.
Вікторія Тимофій, Гал-інфо
