Articles

Biathlon

18.03.2022

ВАСИЛЬ КРАВЧУК: У ПЕКІНІ ОСОБЛИВО БУЛО ЧУТИ «СЛАВА УКРАЇНІ!»

Зимові Паралімпійські Ігри у Пекіні для уродженця села Тухолька Стрийського району Львівського області, стипендіата ЛМР Василя Кравчука були особливі. Василь вперше у своїй кар’єрі здобув омріяну золоту медаль Паралімпійських Ігор. Василь (клас сидячи) став чемпіоном у змаганнях з лижних гонок на 2,5 км в естафеті. Він переміг у команді разом з Дмитром Суярком (порушення зору), Григорієм Вовчинським (клас стоячи) та Анатолієм Ковалевським (порушення зору). 


Подолавши непростий шлях з Пекіну до рідного села Тухолька, Василь дав інтерв’ю Управлінню спорту Львова, де розповів не тільки про Паралімпійські Ігри у Пекіні в умовах російської навали в Україні, пригоди команди в Італії, а також про ганьбу російських та білоруських спортсменів, яких через усім відомі причини не допустили до участі у змаганнях.  

Дуже задоволений, що таки зміг пробитися до командної естафети і в останній день Паралімпіади у Пекіні здобути золоту медаль, - каже Василь Кравчук. – Зізнаюся, ще перед початком Ігор я не знав чи зможу відібратися у відкриту естафету на 2,5 км у лижній гонці. Для мене це уже була перша маленька перемога коли побачив себе у складі збірної України. Я і всі хлопці прекрасно розуміли, що це чудовий шанс взяти медаль, в тому числі і золоту медаль. Ми довели, що сильні духом і можемо працювати в команді. З іншої сторони наша золота медаль – не несподіванка. Для прикладу, Григорій Вовчинський уже був паралімпійським чемпіоном, він – титулований спортсмен. Інші також дуже досвідчені хлопці, адже хтось займається лижними гонками 10 років, а хтось 12-14. 

Як для Вас особисто та команди склалася сама ця чемпіонська гонка? 
Результат є і це найголовніше. Конкуренція традиційно була висока, адже це Паралімпійські Ігри і тут змагаються усі найсильніші. Це якраз ті топові змагання, де кожен титулований спортсмен не може їх проігнорувати. Особисто я біг третім. Були певні хвилювання, адже естафета для мене це уже був сьомий старт на Паралімпіаді у Пекіні. До цього найкращий результат показав у біатлоні у гонці middle на 10 км (4 місце). Трішки хвилювався, щоб вистачило сил. 2,5 км – це своєрідна дистанція спринту. Потрібно показувати свій максимум. Дистанція непроста, а гонка – коротка. Іншими словами, права на помилку у тебе немає. Вважаю, ми з командою гарно підійшли стратегічно до цієї гонки і це стало запорукою нашої перемоги.


Василю, розкажіть про Ваші пригоди в Італії, де уся команда залишилася без лижного екіпірування. 
24 лютого в Україні почалася війна. У нас якраз завершився високогірний збір в Італії і ми збиралися летіти уже до Пекіна, щоправда по дорозі планували заїхати до Львова. У Пекін планували прилетіти на тиждень раніше, щоб мати змогу пройти процес акліматизації. Тренери з наших екіпіруванням поїхали до України на день раніше. Наступного дня, коли російські війська ввійшли в Україну, ми уже не могли прилетіти, усі перельоти до України скасували. Нам довелося залишитися в Італії, однак уже без лиж та іншого необхідного екіпірування. Займалися підтримкою фізичної форми і в той час взагалі не розуміли чи будемо виступати на Паралімпійських Іграх. Ми повернулися в Італію і звідки майже в останній день змогли вилетіти до Пекіна. Без лиж в Італії ми були тиждень. 

Яким був старт Паралімпійських Ігор, зважаючи на війну в Україні? 
Знаєте, першою перемогою для усіх учасників змагань було відсторонення російських та паралімпійських спортсменів від їх участі. Китай нібито мав нейтральний статус щодо них, а от інші країни чітко висловили свою позицію. З людьми, які представляють країну-агресора, ніхто змагатися не хотів. До слова, росіяни та білоруси до Пекіна прилетіли і за день до старту Паралімпіади їм сказали, що вони можуть їхати додому.


Як до них ставилися інші спортсмени з інших країн? 
Ніяк, як до сміття. Ігнорування повне. В кожного з нашої команди був такий стан, що ми хотіли їх розірвати. Натомість інші країни нас дуже підтримували. Усі кричали «Слава Україні». 

Василю, розкажіть як воно виходити на старт відповідальних змагань, коли в Україні війна. 
Зрозумійте самі: у команді багато людей з Харкова, Києва, Чернігова – міст, де ведуться бойові дії. Але з іншої сторони не фоні негативних новин були і позитивні, оскільки приємно було читати як наші військові знищували пачками окупантів. Це додавало мотивації. Ми хотіли довести, що Україна ніколи не здається і наша команда готова показати найкращий результат, що, зрештою, і сталося.  

Як ця непередбачувана ситуація з відсутністю лиж в Італії вплинула на Вашу фізичну форму? 
Це відчувалося особливо по першій гонці. Вона далася дуже важко, можна сказати, що була контрольною. Пізно прилетіли у Китай. Але, мабуть, додавали від гонки до гонки. 


І на останок, як оціните виступ усієї Паралімпійської збірної України у Пекіні? 
Найпотужніший виступ за всю історію. Додати тут нічого. Знаєте, в такий час потрібно показувати набагато більше, ніж ти можеш. У нас появилося ще більше мотивації та терпіння, оскільки кожен з нас чудово розумів як зараз терплять українці, захищаючи свою землю. 

Окремо хотілося б згадати про тренерів Паралімпійського чемпіона Василь Кравчука. Перший тренер – Володимир Любіжанін, тренер з лижних перегонів – Валерій Казаков, а тренер з біатлону – Василь Мукшин. 


Управління спорту ЛМР

Others Articles