☰
24.11.2025
Напередодні старту нового (олімпійського) сезону в біатлоні уболівальники хочуть знати якомога більше як про команду, яка представлятиме Україну на міжнародній арені, так і про роботу Федерації біатлону України. Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю з президентом федерації Іваном Крульком.
— Іване Івановичу, перше і найголовніше питання – це, звичайно ж, підготовка до Олімпіади. Передолімпійський сезон був дійсно надскладний: через війну, через моральний стан, через інші причини. Ми багато спілкувалися зі спортсменами, які про це розповідали. Що б ви хотіли відзначити в підготовці нашої національної команди до Олімпіади?
— Тут треба розглядати дві частини, взагалі, підготовки: це підготовка технічна, з точки зору того, на що ми точно можемо вплинути і повинні вплинути, як федерація; і підготовка вже безпосередньо самих спортсменів під час їхніх зборів.
Мені, як президенту федерації біатлону, безумовно, що потрібно в першу чергу звітувати про те, що ми зробили як федерація. Так от, з цієї точки зору, федерація повністю виконала всі свої зобов'язання для того, щоб у нас команда була готова. Починаючи від забезпечення всім необхідним: форма, лижі, забезпечення проведення всіх тренувальних зборів відповідно до того плану, який був затверджений, сервіс-команда. Це все те, що ми робили і продовжуємо робити системно. І в цьому плані ми домоглися того, що в нас просто немає зривів. Наприклад, форму спортсмени отримують не тоді, коли перший етап уже прийшов, а форма їх ще «доганяє». А ми це все робимо заздалегідь, по суті, за півроку, і таким чином під час проведення змагань ми повністю маємо все, що потрібно.
Що стосується сервісної команди, ми ще в минулому сезоні працювали над тим, щоб посилити нашу команду – до нас приєднався словенський спеціаліст Лах Габер. У цьому сезоні в нас ще один спеціаліст, який очолить нашу сервісну групу й куруватиме весь сервіс. Це естонський спеціаліст Андрус Веерпалу, двократний олімпійський чемпіон з лижних гонок. Після завершення своєї спортивної кар'єри він працював в сервісі, але з лижних гонок. І зараз він доєднався до нашої команди. Сервіс-команда проводила роботу, по суті, весь літній і осінній періоди: тестували нові порошки, структури для лиж, підбирали власне лижі. Тобто робили ту роботу, яку вони мають робити. І тому ми невдовзі побачимо, як це все спрацює під час уже офіційних стартів. Тому що ми будемо зразу бачити, наскільки наші лижі є конкурентними порівняно з найкращими командами світу.
Якщо ми будемо в технічному плані відповідати найкращим командам світу, тоді ми можемо, в принципі, вимагати від наших спортсменів результатів. Більше того, я вам скажу, що коли ми говоримо про моральний стан спортсменів, то якраз проблеми в технічному плані, наприклад, в сервісі, дуже сильно впливають на якість роботи спортсменів. Тому що коли він забагато сил віддає на трасі, розуміючи, що в нього лижі не так добре готові, як в його суперників, то потім на стрільбі трапляються неочікувані чи небажані промахи, і це додатковий час або додаткові кола, які треба намотувати. Тому ми в цьому плані намагалися зробити все можливе, щоб цю ситуацію виправити і запросити кращих з тих, які можуть бути на цей момент в сервісі. І давайте будемо розуміти, що не просто знаходити спеціалістів, дуже непросто, тому що Олімпійський рік і, як правило, нові контракти можна підписувати вже після того, як пройшла Олімпіада, тоді на чотири наступні роки, на цикл, можна планувати краще цю роботу. У мене такої можливості не було, щоб запланувати на чотири роки, тому ми виходили з того, що є.
І ще одну дам добру новину, мабуть, інсайд для наших вболівальників, сподіваюся, що всім це буде цікаво. Я про це вже можу сказати, тому що ми вели майже рік відповідні переговори, а сьогодні це вже підписаний контракт. Ми купуємо для нашого сервісу сервіс-трак, який є в найкращих команд!
— Це гарна новина!
— Так. Ми вже підписали контракт з німцями і наприкінці цього сезону цей трак ми отримаємо. Ми думали, що він буде вже в цьому сезоні працювати, але через технічні моменти ми його отримаємо в кінці сезону. Але контракт підписаний, більше того, ми вже частину коштів за нього сплатили. Це дорога покупка для нас, дуже! Але це те, що має покращити підготовку лиж в майбутньому.
У нас, насправді, наша системна робота, яку ми робимо, вона не зупиняється ні на мить. Ми завжди шукаємо, завжди в пошуку спеціалістів, завжди спілкуємося з іншими командами, взагалі з біатлонною родиною для того, щоб зробити більше - не тільки для нашої команди А, але і для команди Б, для юніорів і так далі. Тобто в нас таке комплексне бачення, як має працювати підготовка, коли ми дивимося не на рік вперед, а коли ми дивимося мінімум на чотири роки вперед, на Олімпійський цикл.
Варто сказати і про спортсменів, тому що вище я говорив про технічний бік. Наша команда пройшла повний цикл підготовки. Як звітують наші тренери, всі спортсмени готові добре. У нас є тільки одна біатлоністка Юлія Джима, яка не буде стартувати на першому етапі, через те, що трошки затяглося її відновлення після травми руки. Але ми очікуємо, що вона перший свій старт зробить на Кубку IBU і ми зможемо, в принципі, побачити форму, в якій Юлія Джима. Тим більше, ми знаємо, що Юлія готується по своєму плану, це вже не один рік. Ми зробили це виключення, всі інші готуються по тому плану, по якому ми домовлялися.
Дмитро Підручний з Тарасом Лесюком працюють з Юраєм Санітрою. І, до речі, коли ми побачили їхні старти, зокрема Підручного в Австрії на відбіркових змаганнях, то Дмитро виглядав дуже і дуже непогано - з точки зору ходу, стрільбою. Стрільба має тільки покращитися впродовж початку сезону.
Перші етапи, які відбудуться в Естерсунді й потім в Хохфільцені, і етап у Франції, в Ансі, покажуть картину, з якої вже можна буде робити певні висновки про готовність наших спортсменів до Олімпійських ігор.
Але я вам можу сказати, що ми дамо шанс на Олімпійських іграх. Тренери в першу чергу будуть приймати рішення, безумовно. Але я думаю, що деякі молоді спортсмени отримають свій шанс вже на цих Олімпійських іграх. У нас ця зміна поколінь постійно відбувається і треба давати можливості. Якщо молодий спортсмен з досвідченим показують однакові результати, то очевидно, що має бути перевага для молодого спортсмена, тому що це – наше майбутнє. Це досвід, який, окрім як на стартах такого рівня, більше ніде не візьмеш.
— Ви три роки вже очолюєте Федерацію нашу. Що за ці роки, на Ваш погляд, вдалося зробити, чим би Ви навіть пишалися? Про що мріяли, але ще не досягли цієї мети?
— У мене ще цикл моєї першої каденції президентства не завершився. І побачимо, як буде далі. Але я перед собою ставив кілька задач і можу сказати, що ми їх планомірно виконуємо і реалізуємо. Я пригадую, як на конференції вийшов з п'ятьма, по суті, ключовими пунктами, вони всі були взаємопов'язані між собою. І тоді до цього ставилися досить скептично старожили біатлону. Вони казали, що це неможливо і цього не буде. А я вірив і розумів, що це можливо. Зокрема, коли я говорив про велику програму «Урок біатлону», казали: «Який може бути урок біатлону в школі? Це ж нереально!». Але я пояснював про те, що це є і національно-патріотичне виховання, і навчання молоді користуватися зброєю – те, що нам потрібно, бо нам треба завжди бути готовими обороняти.
— Досить актуальне питання, так.
— Так. І біатлон – це єдиний, по суті, вид спорту, який поєднує в собі і фізичну підготовку, і вміння стріляти. І для такої країни, як Україна, яка має вміти оборонятися, це дуже актуально. І третє – це масовий спорт. Коли ми можемо виявити тих дітей, які показують себе вже, і їх можна залучати в подальшому до спорту високих досягнень. І саме тому – це дуже довгострокова програма.
Коли ти таке розпочинаєш, дивишся на перспективу 10 років, що вона вистрілить через десятиліття. Тому що коли приходять дітки у десятирічному віці, то ми розуміємо, що в двадцять – це буде розквіт спортсмена, це коли вже на межі юніора і дорослого. І на це треба 10 років. Але я готовий до такого виклику, тому що розумію, що ми маємо закладати фундамент для відродження інтересу до біатлону і для залучення дітей до цього виду спорту. Інакше бути не може.
Тому цей урок біатлону – це був кросовий біатлон з пневматичною гвинтівкою, коли дитина бігає, але вже на пульсі стріляє. І вже видно, як дитина пробігла швидко, і як на високому пульсі вона може справитися зі стрільбою – це вже є задатки. Тоді професійний тренер дитячий, який приходить, наприклад, на шкільні змагання, може одного-двох таких діток побачити і запросити в секцію. І ось це, власне, і є той відбір, який ми маємо робити для того, щоб запрошувати до секції не тільки тих, хто хоче сам прийти, але і тих, кого треба було б запросити, хто навіть собі не мріє, що, можливо, він майбутній олімпійський чемпіон. Але нам їх треба знаходити самим. І це один із форматів, як це робити.
І я можу сказати, що цей урок біатлону запрацював, і вже він працює два роки. У нас на цей момент до уроку біатлону долучено 100 шкіл загальноосвітніх по Україні, поки що в 11 регіонах. Це там, де в нас є осередки біатлону. Це, власне, і була така логіка.
— Ну і там, де є сніг…
— А нам сніг не потрібен – у нас кросовий біатлон. У нас діти бігають. Вони не на лижах і не на лижеролерах. Вони бігають навколо школи або десь навколо майданчика і стріляють. А вже потім в секціях там з'являється і лижна підготовка, і лижеролерна, і так далі.
Є така велика програма в Мінспорті, вона називається «Пліч-о-пліч», куди входять кілька видів спорту, по яким йде особливе фінансування, і проводяться всеукраїнські загальнонаціональні такі змагання. Це, по суті, загальнонаціональна платформа для учнів. І з цього року, чого я добивався та над чим працював, ми туди додали якраз і наш кросовий біатлон, як одну з дисциплін. А це означатиме, що біатлон буде в наймасштабніших змаганнях серед учнів. І цим ми зразу розширюємо можливості.
Якщо в минулому році було 50 шкіл, в цьому році 100 шкіл, то з наступного року в нас долучиться до уроку біатлону ще додатково мінімум 200 шкіл плюс. Тобто до 100 ще буде 200, і разом уже буде 300. Тобто ви розумієте, що це довга історія, вона вимагає фінансування. Але якщо ми це будемо робити планомірно, систематично, то це буде тільки зростати. І що мені приємно, що зараз самі директори шкіл до нас, до федерації, вже звертаються, що вже не ми їх шукаємо, а вони нас. Кажуть, що вони чули про урок біатлону і хотіли би в своїй школі мати цей вид спорту теж на уроці фізкультури. Це один проєкт, про який я говорив і він, як ми бачимо, «полетів», хоча, як уже згадував, були такі певні зауваження, застереження.
Ми вже бачимо, що в нас з областей, яких поки ще не дуже чули в біатлоні, але які мали своїх вихованців, уже є діти, які на наших змаганнях, юнацьких чемпіонатах України, починають вигравати. І які якраз були виявлені в цих школах, просто знайдені. І виявилося, що вони мають дуже добрі задатки для того, щоб показувати високі результати. Я це по Закарпаттю можу сказати. Там зараз в нас зростають кілька дівчаток просто фантастичних. Якщо вони продовжать в біатлоні – в них дуже велике біатлонне майбутнє в спорті високих досягнень, дуже велике!
Друге, про що я говорив, і це була моя мрія – щоб українські вболівальники могли бачити біатлон не тільки на Кубку світу, де ми можемо виставити по 4 або 5 спортсменів. А щоб вони могли бачити більшу кількість українських спортсменів, в тому числі молоді, які ще не мають навіть досвіду на міжнародній арені, але які підростають – чемпіонати України. І мені прийшлося два роки, по суті, проводити в переговорах з Суспільним, для того, щоб Суспільне підготувалося і почало прямі трансляції чемпіонатів. І вперше в цьому році ми вже бачили пряму трансляцію.
Зараз це все вже налаштовано краще. Суспільне написало свою програму для того, щоб виводити стрільбу. Це ж технічно не все так просто. Треба мати відповідну кількість камер, відповідні ракурси. І поєднати сам постріл з тим, що виводиться на екрані. Це все робота. І якщо нам так здається, наприклад, на каналі Eurovision, що це все просто і красиво, то насправді в житті – це велика робота, це ресурс. І я вдячний Суспільному, вони наш партнер, за те, що вони це зробили, погодилися, знайшли в себе можливості фінансові, щоб такі трансляції проводити.
— Сподіваємось, вони будуть традиційними вже.
— Тепер – так. Поки що ми робимо це. У планах чемпіонат України, який буде в грудні, і друга частина чемпіонату України, що буде в березні. Суспільне заклало такі можливості, і вони планують трансляцію. Тому це вже стане традиційним.
Мені було приємно, коли наші вболівальники під трансляцією писали свої коментарі, мовляв: «Подивіться, скільки є у нас спортсменів. У нас, виявляється, не тільки у національній команді 5 чоловіків і 5 жінок, а є й інші спортсмени, про яких ми навіть і не чули, але ми бачимо, що вони теж показують якийсь результат».
І, до речі, Суспільне побачили, що перегляди чемпіонату України були достатньо високі, і це їм вигідно. Якщо це будуть дивитися – значить реклама буде продаватися дорожче. Непогані в нас були результати по трансляціях, а це означає, що навіть з точки зору фінансового результату для Суспільного, що вони мають це продовжувати, оскільки можуть на цьому щось і заробляти. Ми з цього нічого не маємо як федерація. Можливо колись, коли вже ми побачимо, що дійсно це набирає обертів… Бо насправді ми поки що Суспільному не продаємо права на трансляцію, як федерація, яка є організатором цих змагань. Але могли би це робити. Ми поки що просто передаємо права. Така в нас домовленість для того, щоб розпочати. Але колись настане, можливо, час, що ми зможемо теж так, як відбувається у світі – а я якраз є прихильником такого підходу – щоб федерація також за продаж прав на трансляцію отримувала відповідні бонуси. Але для цього ці трансляції мають бути цікавими.
Наступне, про що я хотів би сказати, що ми запустили також програму першого тренера – коли тренер, який знаходить дитину, готує її і ця дитина відбирається в національну команду «Юнацьку». Ми починаємо з цим тренером співпрацю у вигляді контракту і даємо йому першу оплату за те, що дитина потрапила до команди, а потім за результатами цієї дитини ми продовжуємо давати певні обумовлені в контракті бонуси за те, що ця дитина показує добрі результати. Ми не забуваємо того першого тренера, який дитину знайшов і привів до спорту. Це дуже важливо – їх пам'ятати, щоб вони мали мотивацію працювати далі з дітьми.
Ви запитували, що вдалося, не вдалося… В інформаційному плані – сайт, телеграм-канали, фейсбук-сторінки – це те, що хотілося б, щоб федерація робила, і ми це робимо. Це популяризація.
У принципі, ті речі, які я перед собою ставив, ми їх втілюємо. Чи хотілося б більше? Хотілося б. Дуже великих зусиль в мене, безумовно, займає час роботи зі спонсорами.
— Щодо спонсорів в мене окреме питання, бо це достатньо витратний вид спорту. Тож спонсори – це дійсно дуже важливо. І як у цей складний час люди відкликаються на ваші пропозиції щодо спонсорства нашої команди?
— Ну, я вам скажу, що немає черги... Це робота моя, персональна, яку замість мене ніхто зробити не може. І ти не можеш спілкуватися, просто розіславши всім запрошення – це не працює. Ми так пробували, коли ми розіслали багатьом листи.
— Це персональна робота з кожним зі спонсорів.
— Це персональна робота більше з власниками, так скажу, тих чи інших брендів, безпосередньо. І тільки це єдине, що працює. Тому те, що ми спонсорів маємо і в нас з'являються нові партнери – я над цим працюю. Переговорний процес займає не один день. Доводиться деколи 5-6 зустрічей проводити мені особисто для того, щоб продовжила вже потім команда наша, ті, хто працює над договірними відносинами, ті, хто працюють над технічними речами, де буде розміщена реклама спонсора і так далі. До цього мені приходиться провести велику кількість таких зустрічей зі спонсорами і переконати, тому що це для них непростий час, це ресурс. І змотивувати їх, чому саме біатлон вони мають підтримувати і що вони від цього отримають – це якраз велика робота.
До речі, в цьому контексті хочу сказати, що в нас з цього сезону з'явився ще один партнер – це Goro Development, які будують в Славсько новий гірськолижній курорт. Реалізує це відома в Україні OKKO Group, і, власне, вони стали теж партнером федерації біатлону, я їм вдячний за це. Амбіційні в них плани з будівництва нового гірськолижного курорту. І за нашою домовленістю (я переконував у цьому і мені здається, що переконав) в нас може з'явитися перший біатлонний комплекс приватний. Тобто це буде лижеролерна траса з можливістю напилення снігу і стрільбище. Якщо це вийде, то в нас буде ще одне місце для підготовки і для проведення змагань в Україні. Вони правильно, мені здається, роблять свою стратегію, тому що всі великі курорти в світі поєднують в собі не тільки гірський спорт, але і мають щось для тих, хто на гірських лижах не катається, але хоче кататись на бігових – вони мають можливість це робити на відповідному стадіоні. Та в нас поки що культура бігових лиж в Україні не дуже розвинута, але ніколи не пізно починати. Я думаю, що це теж для нас є така додаткова можливість.
І ще зараз з одним потенційним партнером ми ведемо переговори, поки що вони ще не завершені і тому я оголошувати не буду, але ми дуже близькі до того, що в нас буде ще один партнер, який буде підтримувати федерацію біатлону, теж дуже цікавий, досить великий. Робота ця ведеться в постійному режимі.
— Іване Івановичу, щодо молоді Ви зауважували вже, що робите ставку саме на молодих українців, а не на «легіонерів» звідкись. Але ж це дуже важка і тяжка робота... І от у зв'язку з тим, що деякі досить перспективні спортсмени відходять від спорту, питання: чи є якісь важелі впливу, якось можна мотивувати тих спортсменів, на підготовку яких уже витрачені великі кошти, щоб вони продовжували кар'єру? Як Владислав Чихарь, припустимо, або Валерія Дмитренко, яка в минулому році думала продовжувати чи не продовжувати, а наразі в національній збірній показує якісь результати. Чи є способи мотивування у федерації, у Вас, щоб таких спортсменів утримувати якось? Чи Ви вважаєте взагалі не потрібно цього робити?
— Ми це робимо. Але завжди включається людський фактор. Спортсмени – вони ж не роботи. У них є своє життя, особисте в тому числі. У них є своє бачення їхньої мотивації, чого вони хочуть досягти. У них є втома просто елементарна, яка в кожного настає. Не всі в світі теж доходять навіть до національної команди. Особливо там, де є величезний відбір, наприклад, як в чоловічій команді норвезькій. Там А, В, С команди, мені здається.
— Там просто драма якась з цим відбором…
— Так. І дійсно в них іде боротьба дуже серйозна за потрапляння взагалі до команди. Тому там мотивувати особливо не треба, тому що вони самі докладають максимально зусиль. Ми теж до цього прагнемо, щоб в нас кількість кандидатів для попадання в команду збільшувалася. У деякому плані, зокрема в чоловічій команді, ми вже це почали досягати, і не так просто буде відібрати головному тренеру Надії Бєловій цю п'ятірку, яка буде в Антерсельві на Олімпійських іграх. Це буде складна робота, тому що є як мінімум семеро, які будуть боротися.
— Це велика відповідальність для тренера.
— Але я хочу сказати, що ми молоді даємо можливості. От, скажімо, Віталій Мандзин – він в минулому сезоні ще був юніором, але став першим біатлоністом в історії України, як серед чоловіків, так і серед жінок, хто одягнув синій біб лідера спортсменів до 25-ти років. І боровся, до речі, за це.
— Дуже достойно боровся насправді.
— Кемпбел Райт, який зараз виступає за Сполучені Штати, в результаті став кращим, але за ним був якраз наш Віталій Мандзин.
— Так Кемпбел Райт і старший же за віком.
— Четверте місце Мандзина в індивідуальній гонці на старті минулого сезону було дуже показовим, коли навіть Йоханнес Бьо це відмітив, що зростає нова зірка. Зараз Віталій вже як повноцінний член команди, без якого ми не уявляємо ні естафету, ні особисті змагання, він вже є в національній команді. Додається до національної команди також точно Богдан Борковський – ще юніор, але вже молодий спортсмен, який повинен прогресувати. Зараз той час починається, коли вони мають прогресувати.
Щодо Вашого запитання… Так, є підхід, коли ти можеш знаходити легіонерів – це швидкий шлях до певного успіху, тому що вони зразу показують певний результат. Але в стратегії років ти даєш меседж українським молодим спортсменам про те, що в них шансу потрапити до національної команди немає, бо їхні місця вже заняті. І вони тоді не будуть приходити в цей вид спорту, бо зрозуміють, що вони досягти висот не зможуть, бо там вже все зайнято. А коли все-таки ти розумієш, що буде критика, не буде зразу тих результатів, яких ми хочемо, буде важко, треба роки на це, але все можливо…
Треба знову відновлювати матеріально-технічну базу, треба допомагати школам, до речі, що ми і робимо. Ми лижами забезпечуємо, всім інвентарем – це ми робимо на постійному такому рівні. Але коли ти це робиш і закладаєш систему і прозору можливість для всіх бути в національній команді, тобто коли місце нікому не закрито і ми не за красиві очі когось там тримаємо, а за результати, об'єктивно, тоді молодь буде розуміти, що все від них залежить. Якщо вони будуть працювати, шанси є, і ми тільки будемо підтримувати. І більше того, за кожним «з олівцем» дивитися і підтягувати, даючи можливість.
Ось я вам уже можу сказати, що з наших вчорашніх ще навіть юнаків, юніорів, вже кількох спортсменів ми беремо на Кубок IBU. Це в жіночій команді. Для чого? Для того, щоб на кубках IBU, на міжнародних змаганнях, вони зробили свій потенційний відбір на Олімпійські ігри. Тому що в жіночій команді на Олімпійські ігри відбір буде тривати, по суті, аж до Нового року. І ми дивимося на різних міжнародних змаганнях, навіть беручи юніорів – якщо вони будуть показувати результати ті самі, що наші спортсмени чи спортсменки, які вже мали досвід, в тому числі на Олімпійських іграх, в них є шанс, ми будемо робити ставку на молодь. Ми це постійно робимо.
Подивіться на минулий сезон. Наша Олена Городна – вона ж ще юніорка, і в неї була мотивація не на найвищому рівні. Але завдяки тому, що ми їй дали шанс в минулому сезоні себе спробувати в команді А, вона зробила свої топ-результати, двічі потрапляючи в топ-15, будучи ще юніоркою. Це результат, це високий результат для неї. І це означає, що вона відчула в собі сили, що вона може. А значить, треба більше працювати, і я сподіваюся, вона це буде робити. Або я вам ще приведу приклад з минулого, коли вже завершила, по суті, кар'єру Дарина Чалик. Ви питаєте, чи ми працюємо в цьому напрямку? Так, ми працювали над тим, щоб її повернути до спорту. І після того, як вона повернулася до спорту, фактично, я ледь не настояв на тому, щоб вона мала можливість поїхати на Всесвітню універсіаду, спробувати свої сили там. Врешті-решт вона поїхала, і виконала норматив майстра спорту міжнародного класу, отримавши золоту медаль на Всесвітній універсіаді. Чи додало це їй мотивації? Додало, однозначно. І вона зараз повноцінно працює в команді. Тому, я ж кажу, що дійсно деколи треба робити такі, можливо, нестандартні кроки, але ми маємо дивитися по-різному на кожного, підходити індивідуально до кожного спортсмена, давати цей шанс, і тоді ми зможемо створити конкуренцію. Без конкуренції не буде результатів.
— Ще питання, яке не зовсім зі спортом пов'язане, але все ж хвилює. Спортсмени і політика – це різне, а може й не дуже сумісне. Але в ситуації, в якій ми всі зараз перебуваємо, чи можемо ми наших спортсменів розглядати як амбасадорів, як людей, які несуть реальну правду про Україну в європейську спільноту? Чи Ви вважаєте, що спортсмен не повинен цього робити, спілкуватися на ці теми, а повинен суто сконцентруватися на своїй меті й тільки робити свою роботу?
— Я вам скажу, що спортсмен є громадянином своєї країни. І ще дуже важливо, коли він є патріотом своєї країни. Тому якщо спортсмен знаходить формат, яким чином пояснювати, що справді відбувається в Україні, хто є насправді агресором, на рівні тих людей, які, можливо, не цікавляться політикою, але цікавляться спортом… І, безумовно, що ця правда має значення. І коли, скажімо, Дмитро Підручний робить якісь заходи по збору коштів – це все я вітаю. І тут я ніколи не буду проти. Безумовно, що для спортсменів основне – це їхня підготовка. Але спортсмен, знову ж таки, я повторююся, – це ж не робот, це людина. І ми не знаємо, що саме йому дасть вирішальну мотивацію. Можливо, якраз такі речі благодійні і дають ту додаткову мотивацію для того, щоб показувати високі результати, щоб мати можливість бути в квітковій церемонії, розгорнути прапор України, що ми бачили під час минулого сезону. Це ж важливо. І це підтримують інші спортсмени з інших країн. Воно працює.
Наша задача, наприклад, свою роботу робити. Міжнародна федерація біатлону (до речі, за нашою ініціативою) стала єдиною в світі, яка не просто росіян не допускає до змагань – ми виключили російську й білоруську федерації з Міжнародної федерації біатлону. Тому для того, щоб їм відновитися в міжнародних змаганнях, їм спочатку треба відновитися у федерації міжнародній, подати заявку й пройти всі процедури, які не такі прості. Тому ми це зробили, і ми цю позицію тримаємо. І коли, скажімо, МОК починає «давати задню» і говорить, що "ну давайте якихось там окремих росіян будемо допускати до Олімпіад», і так далі, в біатлоні це питання не стоїть, тому що вони навіть не можуть відібратися.
— Так, у IBU дуже конкретна та принципова позиція.
— Тому ми вдячні IBU, але позиція IBU йде поруч із тими зусиллями, яких ми докладаємо. Бо якби ми не робили свою роботу на всіх міжнародних зустрічах, то і рішення б такого не було. Але ми маємо чудові відносини, ми вдячні IBU за всі ці роки підтримки. Вони нас дуже підтримують в цій агресії Росії проти України. Вони нам забезпечували збори для нашої молоді, які самі проплачували, щоб ми додатково могли проводити ці закордонні збори, не маючи достатнього ресурсу. IBU брало на себе ці витрати. Тому я вдячний їм і за їхню позицію, і за їхню підтримку і України, і українського біатлону.
Фото з особистого архіву Івана Крулька
— Іване Івановичу, останнє питання. На нас очікує досить складний, але дуже цікавий сезон. Вірите в команду? Які Ваші особисті очікування від Олімпіади?
— Якби я в команду не вірив, я би цим не займався. Я не просто в неї вірю, я впевнений, що наша команда, і чоловіча, і жіноча, має шанс. Ми можемо тут бути скептиками, але якщо все складеться, як мусить скластися, якщо сервіс спрацює на висоті, якщо наші спортсмени саме на лютий місяць будуть підготовлені, а я так розумію, що ця підготовка і робилася таким чином, щоб на пік наші спортсмени вийшли якраз в лютому, то в нас, безумовно, є шанс.
Будемо «тримати кулаки» і сподіватися на те, що медаль на Олімпіаді буде. У минулому сезоні в «Нове мєсто» наша чоловіча команда в естафеті показала, що це можливо. Два четверті місця, п'яте місце на чемпіонаті світу – це все ті дуже близькі результати, які рано чи пізно повинні перерости в медалі. Тому ми працюємо і підтримуємо наших спортсменів. Я дійсно дуже уважно слідкую за кожним з них. Я в постійній комунікації з нашими тренерами. Знаю дуже добре, що відбувається всередині. І будемо сподіватися на те, що вони порадують нашу багатомільйонну вболівальницьку спільноту добрими результатами, головне - медальними.
Джерело: biathlon.com.ua
