☰
11.04.2022
Богдан Цимбал розповів де його застала війна, про відоме фото з сином та ставлення федерації до спортсменів.
Богдане, тебе війна застала у Чернігові – фото у підвалі, де ти із новонародженим сином ховаєшся від бомбардувань, облетіло весь інформаційний простір. Як минули перші дні?
Мене війна застала у дорозі, я разом із деякими іншими біатлоністами їхали на Київ. Лише під Броварами ми зрозуміли, що розпочалась справжня війна, це не фейк і не провокація, тому що зателефонував Антон Дудченко, і сказав, що біля його села (Вири, Сумської область, - примітка автора) вже падають бомби, і почали бомбардувати Бориспіль, біля якого він якраз і проїжджав. Ми швидко розвернулися і поїхали у Чернігів. У дорозі я зателефонував своїй дружині Насті, розповів, що розпочалася війна, попросив не панікувати і запастися водою, а речі у нас і так усі були складені.
Звичайно, у перший день було незвично чути сирени, але всі вибухи були десь далеко. Першу ніч ми спали на підлозі, другу ніч – у ванній, а третю ніч троє дорослих та немовля провели у погребі 1,5м на 1,5м. Була можливість поспати лише на картоплі, тому кожні дві години хтось мав змогу відпочити, лежачи на ній та тримаючи на руках сина, щоб він не замерз, а двоє інших сиділи на стільцях.
Фото, про яке йде мова, зроблене у погребі у батьків Насті, там було вже простіше: ми могли вже лежати. Але бомбардування лише посилилося, стріляли вже ближче. У погребі ми сиділи і рахували скільки ракет вилетіло, і головне – чекали коли вони приземляться, роздумуючи: «це прилетіло нам, чи відстрілюються наші». Найбільше я хвилювався за сина, тому що на момент початку війни йому ще і місяця не було, а у погребі сирість та холод, ще і Настя годує грудьми, і ти переймаєшся за те, щоб вона зайвий раз не нервувала, щоб не згоріло молоко, тому що суміш купити в таких умовах неможливо. Дякувати Богу, що нам вдалося виїхати.
Ми бачили, що Бринзак допоміг із виїздом молоді. Чи телефонував він до тебе, щоб запитати про стан ваших справ, чи пропонував допомогу із виїздом?
Особисто мені Володимир Михайлович не телефонував. Насправді, мені багато-хто запропонував допомогти із помешканням, як лише з’явиться нагода виїхати із Чернігова. Одним із першим був капітан – Дмитро Підручний, але він був не останній. Я боюсь когось пропустити, щоб не образити, тому не буду всіх перераховувати, але кількість охочих допомогти справді була великою. Але ось Володимир Михайлович не телефонував, жодного разу. Так, мені писала Лілія Будзуляк з федерації, вона цікавилась станом справ вже після того, як нам вдалося виїхати із зони бойових дій. Я дуже вдячний їй за те, що нехай не одразу, але вона написала, попри те, що їх теж бомбардували у Києві.
На Володимира Михайловича затаїлась образа за те, що дівчат з росії він вивіз, а тобі навіть не зателефонував?
Війна розставила всі крапки над Ї – стало зрозумілим те, за кого справді переживають, а хто просто так числиться у команді, «нас ж так легко можна замінити…» Так неправильно. Я запитував у хлопців з команди, і вони також підтвердили, що Бринзак нікому не зателефонував і не запитав, як вони. Я не знаю, можливо було загальне повідомлення у бесіді, але я не пам’ятаю такого. Тому певна образа все-таки присутня. Я ж більше не за себе переживаю, а за сина. Фото з ним облетіло весь Інтернет – мені писали люди з Німеччини, з Франції, яких я навіть не знаю, вони пропонували допомогу, а президент федерації, який має переживати за своїх спортсменів, який знав, що я в Чернігові, навіть після цього фото не написав, не запитав як ми… Ось за це образливо.
Активні розмови щодо діяльності Бринзака виникли на фоні його останнього інтерв’ю. Які емоції у тебе виникли після його прочитання?
Насправді, я не здивувався. Тому що вже раніше були неповністю правдиві інтерв’ю, до цього ми вже потроху почали звикати. Але зараз у країні війна, люди боряться за своє життя, щоб жити, щоб рідні залишились живими, а тут людина починає нагло брехати… Це зовсім неправильно, ми ж не маріонетки, ми не будемо мовчати! Скільки можна брехати нам, людям, та навіть собі? Досить, як на мене.
Чи намагалася команда вирішити запитання щодо присутності екс-росіянок у збірній не у публічному просторі?
Безпосередньо це питання – ні. З’явилось інтерв’ю, сестри Дмитренко першими спростували слова Бринзака, потім я перечитав те, що він сказав, і ми з Настею активно обговорювали цю ситуацію, а потім вийшов допис в інстаграмі, і я додав його собі в історію. Зрозумів, що не можна відступати, і якщо ми всією командою зараз не візьмемося відстоювати правду, то і надалі буде продовжуватися брехня і піар за наш рахунок.
Як гадаєш, якщо б Дмитро Підручний не підняв тему наявності екс-росіянок у збірній, яка доля у подальшому на них чекала б?
Я думаю, вони б не повернулись, ми б їх просто не пустили, і не пустимо. Ніхто зараз не хоче з ними спілкуватися. Хоча до повномасштабного вторгнення ми зі всіма були у нормальних стосунках, ми ні з ким не сварились, ніхто не заявляв: «Ви росіяни – ви погані, а ми українці – хороші», такого ніколи не було. Так, звичайно, деякі непорозуміння виникали, але це звичайний робочий процес, в усіх вони виникають, кожен на когось міг ображатися, але явно не через національну приналежність. Зараз ситуація зовсім інша, все змінилось. Люди, з якими я спілкувався, навіть не запитали як ми, я ж не говорю про публічний допис в мережі. Вони втекли і зараз займаються бездіяльністю. Якщо вони приїдуть – ми їх тут з’їмо! Звичайно не так, як ми їмо дітей (сміється), але морально ми їх знищимо, ми не дамо їм нормально жити, з ними ніхто не буде спілкуватися. В мене закінчена розмова з усіма російськими людьми.
Я розумію, що там є когорта «хороших» людей, так само як і у нас є «погані», але якби вони хотіли повалити свою владу, вони б це зробили. Нехай підніметься ¼ населення, і ті автозаки, яких вони так бояться, вони б носили на руках. Але вони не хочуть це робити, їх все влаштовує. В нас зовсім різний менталітет, тому що вони боряться за свої гроші, а ми боремось за своїх людей.
Кого із когорти екс-росіянок, які зараз у нас у команді, ти можеш виділити, і сказати, що вони мають бути у збірній?
Ті, хто залишились – Надія Бєлкіна, яка служить в ЗСУ, і Анастасія Рассказова. Я впевнений, що у них була можливість поїхати, але вони залишились, значить своє майбутнє вони бачать саме в Україні.
на фото: Надія Бєлкіна
Богдане, невже наш рівень дитячо-юнацького біатлону настільки слабкий, що не залишається нічого, окрім того, щоб запрошувати росіян?
Я так не думаю. Мені здається, у нас є окремі сильні кадри у юніорській збірній, але якщо брати увесь склад – то так, в загальному, вони не дотягують до рівня топ-біатлонних країн. Але це не через те, що діти не такі, ні. Щоб вони були сильнішими, не потрібно брати спортсменів з інших країн, потрібно робити хороші умови для тренувань в Україні. Тоді нам непотрібно буде брати тих, хто не підійшов тим країнам, звідки вони приїхали, а ми матимемо своїх спортсменів високого рівня, які будуть тренуватися на хороших базах, на хороших трасах.
Я розумію, що зараз спортсмени навіть в ДЮСШа мають набагато більше, ніж я мав у свій час, коли стріляв не по п’ять патронів, а по три. Так, фінансування присутнє, я не сперечаюсь, але спонсорство – це одне, а бази для тренувань – це зовсім інше. Яка у нас база? В Чернігові? Була в Чернігові, була… Там було ніби не все так погано, але траса вузька, стрільбище не з найкращих… Для того, щоб потренуватися між зборами – її вистачає, але для того, щоб проводити повноцінні навчально-тренувальні збори національних команд – ні. Для повноцінних зборів у нас є лише Сянки.
Всі ж функціонери з федерації їздять за кордон і бачать, який рівень баз там, а який у нас. Добре, візьмемо Італію. Там чудові траси, там одне задоволення тренуватися, там є хороші умови для проживання. А у нас… Чому у нас не можна так зробити? Буковель вже скільки часу роблять, і ніяк доробити не можуть? Я розумію, що все впирається у кошти, але Сянки ж будуються! Ти щоразу туди приїжджаєш, і щоразу зроблено все більше і більше. Чомусь у функціонерів з паралімпійської збірної там виходить щось робити, а у функціонери з федерації біатлону не можуть зробити на тренувальних базах в регіонах хоча б частину з того, що роблять у Сянках. Можливо, я щось не розумію, але чому за 2 роки у Сянках вже стільки збудовано, а в Буковелі досі не прокладена до кінця траса?
Як гадаєш, Бринзак усвідомлює, що саме його діяльність щодо екс-росіянок вас об’єднала, і саме через події 24-25 лютого, а у подальшому його інтерв’ю з відвертою брехнею, спонукає вас домогтися змін?
Сподіваюсь, що розуміє. Але чомусь я впевнений, що це все спишуть на те, що «Я вам даю все, а вам все не подобається, ви невдячні». Але ви ж федерація біатлону України! Ми теж заробляємо гроші для федерації, ми обличчя країни, ми представляємо федерацію і Україну, і в обмін на це ми маємо щось отримувати. Якщо хтось вважає, що буде достатньо організувати збори і придбати годинник за умовних 500 євро, і казати, що це багато, а ми просто невдячні, то вибачте, будь ласка, але це не те…
Уболівальники задаються питаннями, чому ви стільки часу терпіли?
Зараз така ситуація, в якій ти розлючений на всіх і все. Якщо раніше ми думали: «Нічого страшного, ну нехай, ми закриємо очі, все ж і далі працює, в нас є спонсори, ми всі живі та здорові. Все ж добре, чого ще треба? Навіщо піднімати колотнечу через нюанси, та ще і на публіку. Ми ж дружня команда…». То зараз вмирають люди, вмирають діти, а президент готовий повернути дівчат з країни-агресора, яких він сам і вивіз. В той же час, він не подумав про інших, які були у місті, де відбуваються бойові дії, а не які знаходились біля кордону у мирних Сянках. Саме це всіх розлютило. Ми всі переосмислили діяльність президента федерації, всі зрозуміли, що досить терпіти те, що терпіли роками з думками «ну щось же робиться». Зараз ми одна команда, в усіх зібралось чимало претензій щодо діяльності Володимира Михайловича Бринзака, і зараз більшість із тих, хто мав претензії – піднялися, тому що це інтерв’ю було останньою краплею у великій брехні. Нас всіх ця ситуація дуже розізлила, але, водночас, і об’єднала. Тому ми вирішили іти до кінця, і домогтися змін. Війна розставила всі крапки над Ї.
Kamp-Sport
