Статті

Водні Види

21.06.2021

ЮВІЛЕЙНА КУБКОВА ВЕРШИНА "ДИНАМО" ТА НАДІЯ НА КРАЩІ ЧАСИ ВОДНОГО ПОЛО В УКРАЇНІ

Упродовж трьох днів, з 18 по 20 червня, у Львові, на водному майданчику басейну СКА відбувся розіграш Кубку України 2021 року з водного поло серед чоловіків. Серед восьми команд, що виборювали почесний трофей, практично безальтернативним фаворитом було львівське «Динамо». В підсумку сенсації не трапилося – «біло-сині» втретє поспіль та удесяте загалом виграли другий за значимістю турнір національного рівня. Втім, цікавих поєдинків, особливо у заключний день, глядачі побачили чимало. Достатньо напруженим видався і фінал. Але про все за порядком.

На Кубок України, який завершував національний календар сезону-2020/2021, заявилися усі чотири клуби Суперліги (львівське «Динамо», збірна Харківської області, ВК «Маріуполь» і харківський НТУ ХПІ), чемпіони та срібні призери Вищої ліги – київська ДЮСШ-21 і львівська ДЮСШ-3 відповідно та ще один представник другого дивізіону – ужгородське «Динамо». Восьмим учасником турніру була юніорська збірна України U-17. Для підопічних Віктора Момота і Дмитра Гуренка кубкові баталії стали хорошою ігровою практикою перед матчами у кваліфікації до чемпіонату Європи-2021, що відбудеться з 25-го по 27-е червня в хорватському місті Корчула. Суперниками «синьо-жовтих» у боротьбі за путівку на фінальну частину континентального форуму будуть їхні однолітки з Франції, Болгарії та Хорватії.

Саме гра за участю юніорської збірної України відкривала перший ігровий день звітного турніру. А екзаменатором наймолодшої команди на чвертьфінальній стадії був головний фаворит – чинний володар усіх національних трофеїв львівське «Динамо». Треба віддати належне «біло-синім» – незважаючи на те, що в їхній перевазі над юними суперниками ні в кого не виникало найменших сумнівів, до гри вони поставилися з максимальною відповідальністю, граючи на повну потужність від першої до останньої миті поєдинку. Як наслідок, на екваторі зустрічі на табло горіли цифри 7:0 на їхню користь. Однак і в другій половині динамівці не скинули оберти і закинули ще десять м'ячів. Втім, треба віддати належне й команді Віктора Момота і Дмитра Гуренка, яка не опустила руки і в третьому та четвертому періодах таки зуміла по одній атаці довести до взяття воріт господарів майданчика. А головне, скажемо, забігаючи трохи наперед, що з гри проти беззаперечного лідера вітчизняного ватерполо юніорська збірна зробила правильні висновки.

СПОДОБАЛАСЬ СТАТТЯ? ПІДТРИМАЙ НАС ПІДПИСКОЮ НА FACEBOOK, INSTAGRAM ТА YOUTUBE.

А найкращим підтвердженням цього є її два наступні матчі. Спершу «синьо-жовті» розгромили «політехніків» зі столиці Слобожанщини, а в заключний ігровий день вирвали мінімальну перемогу (9:8) у львівської ДЮСШ-3 і в підсумку посіли п'яте місце. Щоправда, занепокоєння викликає відсутність у стабільності гри команди. Зокрема, у цій зустрічі вони відмінно провели перший і заключний періоди, але при цьому відверто провали другу та третю чверті. І лише проявивши неабиякий спортивний характер, таки зуміли наприкінці поєдинку вирвати перемогу. Втім, коли аналізувати гру збірної загалом, то є чимало підстав сподіватися, що в Хорватії у наших юніорів є шанси вибороти путівку на фінальну частину Євро-2021. Ну а нестабільність в грі, то таке – вона була, є і завжди буде притаманна молоді в усі часи, такою вже є природа спорту.

Повертаючись до решти чвертьфінальних матчів, скажемо, що серед них на перший погляд несподіванкою видається перемога столичної ДЮСШ-21 над харківським НТУ ХПІ. Втім, дещо дивним виглядає не стільки сам факт виграшу киян (все ж чемпіон Вищої ліги обіграв відвертого аутсайдера Суперліги), а рахунок гри – 19:4. А головною причиною такої переваги є різний підхід суперників до формування складу. Якщо столична команда приїхала на Кубок України майже оптимальним складом, то у харків'ян грали ветерани та зовсім юні хлопці. В інших чвертьфіналах збірна Харківщини не дала жодного шансу на позитивний результат ужгородському «Динамо, а ВК «Маріуполь», вигравши «на сухо» (4:0) перший період, втримав перевагу у чотири м'ячі в протистоянні з львівською ДЮСШ-3.

У півфіналах глядачі стали свідками двох різних матчів. Львівське «Динамо» в поєдинку проти київської ДЮСШ-21, як і у вище згаданій зустрічі з юніорською збірною України, не проявило найменшого жалю до суперника. Підопічні Олексія Шведова та Юрія Сидоровича увесь ігровий час діяли на повну потужність. І знову після перших двох періодів їхні ворота залишалися у недоторканності – на табло горіли цифри 12:0. Киянам «розмочити» рахунок вдалося лише наприкінці 22-ї хвилини матчу, коли їхній капітан Артем Трейтяк реалізував чисельну більшість. Вдалося переможцям Вищої ліги закинути один м'яч у ворота чемпіонів Суперліги і в заключній чверті. Однак при цьому в свої у другій половині зустрічі вони пропустили дев'ять, тож підсумковий рахунок – 21:2 га користь динамівців.

Натомість ВК «Маріуполь», який вважався андердогом у грі проти збірної Харківщини, за великим рахунком дав бій слобожанцям. Команди поперемінно виходили вперед, тому перша половина зустрічі нагадувала гойдалки. Програючи в першому періоді 2:4, маріупольці зуміли зрівняти рахунок – 5:5. Що більше, на екваторі гри вони, нехай і мінімально, вигравали – 8:7. Паритет зберігався й більшу частину третьої чверті. Лише перед останньою перервою слобожанці зуміли вийти вперед – 10:9. Але на заключну восьмихвилинку в приазовців не вистачило сил. А ще, до певної міри, в моральному плані їх надломили деякі рішення суддів, які в спірних ситуація кілька разів поспіль приймали рішення не на користь «Маріуполя».

У підсумку за рахунком (16:10) достатньо впевнена перемога харків'ян, але по характеру гри слобожанцям, аби виграти, довелося докласти максимум зусиль. А що найбільше сподобалося в діях підопічних Тимура Шиліна, так це командна гра. Поступово маріупольці насправді перетворюються на колектив однодумців. І хочеться вірити, що після завершення реконструкції їхнього басейну, отримавши належну базу для тренувань, «Маріуполь» буде прогресувати значно швидшими темпами, а бронзові медалі Суперліги та Кубку України не будуть межею їхніх турнірних мрій.

Дуже цікавим видався матч за третє місце, в якому ВК «Маріуполь» та київська ДЮСШ-21 боролися за перемогу до самої фінальної сирени, а серія післяматчевих пенальті була неймовірно реальною. Втім, до ватерпольної лотереї справа не дійшла. Героєм зустрічі став рухливий нападник киян Денис Гусаков, який закинув більше половини м'ячів своєї команди – сім з 13-ти. Однак цього для перемоги не вистачило – суперники забили на один гол більше. Цікаво, що і в складі приазовців також знайшовся свій голеадор – на рахунку Валентина Седих шість м'ячів. А столичній команді для перемоги, швидше за все, в першу чергу забракло на ігровому майданчику в кінцівці зустрічі, коли усе й вирішувалося, досвіду граючого тренера Антона Гірдвоїна, який отримав пряму червону картку в третій чверті через неспортивну поведінку.

Аналогічний випадок трапився і в фіналі турніру, коли арбітр міжнародної категорії Георгій Махарадзе «запалив» червоне світло перед граючим головним тренером збірної Харківщини Володимиром Войтенком. Останній не стримався в конфліктній ситуації із захисником львівського «Динамо» Ігорем Кечеджи і влаштував хоча й нетривалу, але доволі жорстку сутичку. Відверто кажучи, здалося, що вилучення мало бути обопільним (зазвичай, саме так чинять судді в аналогічних ситуаціях у ігрових командних видах спорту), але цього разу арбітр прийняв дещо інше рішення. Втім, зрештою, він має на це право та й з суддями, як відомо, не сперечаються…

Цікаво, що Войтенко і Кечеджи не тільки є партнерами по національній збірній України, а й вихованцями одної ватерпольної школи – маріупольської, але нині грають за команди різних міст. Та й будемо відверті, подібні конфлікти хоча й не дозволені правилами і жорстко караються арбітрами, насправді зазвичай подобаються глядачам і підвищують інтерес до матчів. За прикладами далеко ходити не треба – пригадаймо бодай майже всіма вболівальниками любимий хокей, особливо в північноамериканській НХЛ.

Однак сказати, що саме вилучення Войтенка стало переломним моментом у вирішенні долі фінального поєдинку аж ніяк не можна. По-перше, сталося це в той момент (середина третього періоду), коли перевага «Динамо» в рахунку досягла серйозного показника «+4» (8:4). А по-друге і це головне, господарі по грі переважали гостей, хоча останні дуже добре налаштувалися на поєдинок і буквально горіли бажанням створити сенсацію, не дозволивши «Динамо» оформити третій поспіль так званий золотий дубль – в одному сезоні виграти і чемпіонат, і Кубок України.

Цікаво, що перед грою один з найдосвідченіших вітчизняних тренерів Сергій Колточихін, який нині є першим помічником Володимира Войтенка і керує грою харків'ян з бортика, коли головний тренер слобожанців знаходиться на ігровому майданчику, сказав автору цих рядків, що команда готова і обов'язково дасть бій «Динамо», але за умови коли на більш-менш належному рівні зіграє голкіпер Вадим Ільченко. Адже після того, як взимку збірну Харківщини покинув досвідчений Денис Волончук, воротарська позиція стала у команді найслабшою ланкою. Але в цій грі 17-річний кіпер, який через складання іспитів у середній школі наприкінці травня не зміг приїхати у Львів на заключний тур Суперліги, проявив себе дуже добре. Чого варті лише відбиті ним два пенальті. Та й з гри він не один раз рятував свою команду від пропущених м'ячів. Більше того, Вадим, на думку багатьох фахівців та учасників фіналу, був одним з кращих в цьому матчі.

А героєм зустрічі став рухливий нападник «Динамо» Костянтин Алєксєєв. «Десятка» господарів майданчика, відігравши левову частку ігрового часу, дуже впевнено провів увесь поєдинок. І справа не тільки в тому, що в кожному з чотирьох періодів він відзначився голами з гри, а на старті поєдинку ще й реалізував пенальті. Не менш корисно Костя зіграв і в обороні. Зокрема, саме він кілька разів, «прочитавши» намір суперників, вдало діяв на перехопленні м'яча і миттєво розпочинав контратаки своєї команди. Також не менш важливо, що незважаючи на свій ще зовсім молодий вік, він уже проявляє свої лідерські якості – веде за собою вперед партнерів та не боїться брати на себе відповідальність, вирішуючи самотужки той чи інший ігровий епізод.

Тож «Динамо» виграло з доволі переконливим, як для фіналу, рахунком – 11:6. Але коли порівнювати його з тим, що було чотири тижні тому в грі заключного туру Суперліги з тою таки збірною Харківщини (22:10), то на міжсезоння напевне можна йти з надією, що в наступних іграх ми будемо свідками не тільки принципового, а й більш-менш рівного протистояння галичан та слобожанців і в чемпіонаті та Кубку України відродиться справжня інтрига. Так само можна сподіватися, що кияни в новому сезоні нав'яжуть маріупольцям боротьбу за «бронзу», а разом ці дві команди почнуть підтягуватися за своїм рівнем гри до лідерів. Усе це повинно піти на користь всьому вітчизняному ватерполо – адже природній закон, що конкуренція змушує усіх розвиватися й прогресувати, ще ніхто не відміняв.

Так само є надія й на зміни в кращу сторону і в роботі Федерації водного поло України, яку кілька днів тому очолив Олександр Свіщов. Звісно, досягти прогресу з одним клубом – це один рівень, а розвивати вид спорту на теренах усієї країни – зовсім інший. Але як показує досвід, коли Олександр Юрійович береться за ту чи іншу справу, то значить у нього є чіткий план дій. А завдання інших, хто насправді переживає за розвиток водного поло в Україні, допомагати новому очільнику ФВПУ у втіленні його намірів у життя. Ну а до решти є одне єдине прохання – не заважати і не гадити.