☰
13.04.2021
Граючий тренер збірної Харківської області з водного поло Володимир Войтенко розповів про причини неспроможності своєї команди нав'язати боротьбу за «золото» у чемпіонаті чоловічої Суперліги львівському «Динамо».
– Ні для кого не секрет, що упродовж близько десяти років головною інтригою усіх турнірів національного рівня було принципове протистояння головних команд Львова і Харкова. Саме матчі між ними, які завершувалися перемогою то одних, то інших, підігравали інтерес шанувальників спорту всієї України до ватерпольних баталій. На жаль, уже другий рік справжньої інтриги немає, – розпочав розмову керманич слобожанців.
– Вибачайте, що вас перебиваю, але дивно, що коли у складі динамівців було троє легіонерів (в українському водному поло ліміт іноземців обмежено трьома гравцями – авт.), то боротьба була рівною. Та «Динамо» уже другий сезон грає виключному українцями. І що ми бачимо – вони виграють майже в усіх поєдинках з вами…
– Питання не в «Динамо». На мою думку, львів'яни грають у свою силу. Вони не стали сильнішими, але й не почали грати гірше. Проблема в збірній Харківської області. А точніше – в наших фінансових питаннях. У «Динамо» все, як і раніше, в цьому питанні нормально – місцева влада підтримує команду, а головне, у них є надійний спонсор. Звідси, стабільний склад, повноцінний тренувальний процес та наявність мотивації у гравців. Водночас у нас майже усе тримається на ентузіазмі тренерів та самих гравців. Про яку мотивацію можна говорити і що я, як тренер, можу вимагати від підопічних, коли у нас немає нормальних зарплат, а про преміальні мова взагалі не йде. Так, окремі хлопці мають особистих спонсорів, але й і це не те, що дозволяє їм повністю зосередитися на водному поло. Та й з роботою нині не так просто, а життя нині, самі знаєте, у всіх нас не з дешевих.
СПОДОБАЛАСЬ СТАТТЯ? ПІДТРИМАЙ НАС ПІДПИСКОЮ НА FACEBOOK, INSTAGRAM ТА YOUTUBE.
– Але ж збірна Харківської області завжди мала репутацію команди, яка, що називається, не жирує, але з фінансами у неї все гаразд.
– Ви праві, але це було в минулому – до коронавірусу. Наші проблеми розпочалися з березня минулого року, як тільки ввели карантинні обмеження. Так, область, як і раніше, відряджає команду на офіційні ігри. Однак майже усі наші спонсори від нас відмовилися. А саме їхня фінансова підтримка дозволяла нам утримувати в команді гравців та надавала їм можливість нормально тренуватися. З умовами для тренувань у нас і зараз більш-менш все гаразд. Однак коли гравець приходить на тренування після повного робочого дня, то я на нього дивлюся і розумію, що толку від заняття буде не багато. Та й голови хлопців по більшості зайняти не водним поло і не проблемами ігрової форми.
– Місцева влада не переймається проблемами вашої команди?
– У нас помінялося керівництво обласного управління спортом і з невідомих причин ніхто ніякі документи не підписує – усе валять на карантинні обмеження. Дійшло до того, що друга збірна Харківщини на другий тур чемпіонату Вищої ліги, що розпочався в місті Кам'янське, поїхала за свої власні кошти. На моїй пам'яті подібного не було.
– Який вихід з такої, м'яко кажучи, не найкращої фінансової ситуації ви бачите?
– Так тут питання не тільки у водному поло на Харківщині. Коли говорити про наше місто, то в мене складається враження, що наших місцевих керівників цікавить лише відродження футбольного «Металіста». Схоже, що усі кошти йдуть виключно на футбол. Скажіть, а що робити іншим видам спорту? Та й таке саме відбувається по всій Україні. А вихід простий – прийняти закон про меценатство в спорті. Якщо бізнесменам буде вигідно вкладати гроші в спорт, то усі фінансові проблеми практично в усіх видах спорту будуть вирішені і майже не буде потреби використовувати державні кошти. Найцікавіше, що такий закон вже давно розроблений і поданий у Верховну Раду. Але, як сказав мені на днях один з депутатів Харківської обласної ради, лежить він вже багато років у папочці на п'ятій поличці в десятій шафці і пилюкою припадає…
– Тим не менш, в грі останнього, другого фінального туру Суперліги ви дали бій «Динамо».
– Так, але все одно програли два м'ячі – 10:12. На жаль, погано розпочали, поступившись у перших двох періодах. Але я вдячний команді, що програючи на екваторі поєдинку «– 4», ми виграли третю і четверту, заключну чверті. Двічі ми скорочували рахунок до мінімуму – 8:9, 9:10, але наздогнати суперника так і не змогли. Десь забракло трохи фарту, а головне досвіду. Та я вдячний команді і не тільки за цей матч. Хочу сказати хлопцям велике спасибі, що незважаючи ні на які труднощі, вони продовжують займатися улюбленим видом спорту, поєднуючи роботу з тренуваннями та віддають усі сили в іграх, хоча жодної матеріальної мотивації у них немає.
– А що сталося з командою, коли в першому фінальному турі Суперліги ви програли тому ж «Динамо» з розгромним рахунком 3:13?
– Справді, це дуже болюча поразка: десять м'ячів – це багатенько. Та то був, що називається, «чорний» день для нас. Подібне трапляється в житті кожної команди. Було подібне й з «Динамо», коли ми їх перемагали з великою різницею у м'ячах. І знову скажу, про фінанси, бо саме через їх відсутність ми не можемо грати одним і тим самим складом упродовж сезону, як це робить «Динамо». У львів'ян фактично на кожен тур приїздять одні й ті самі 15 гравців, десять з яких є збірниками національної команди України. А у нас з нинішнього складу до збірної входять лише я та Єгор Івахно. Та й досвідчених виконавців у «Динамо» набагато більше. Не буду голослівним, а просто звернуся до цифр. Мені нині 32 роки, є ще у нас 38-річний ветеран В'ячеслав Скрипник. А з решти найстаршому, Міші Черпаку, 22 роки, інші – зовсім молоді хлопці.
– Ви виграли, нехай і в серії післяматчевих пенальті, у «Динамо» перший матч на попередньому етапі Суперліги.
– Так тоді у нас у воротах стояв досвідчений Денис Волончук. А класний голкіпер, як відомо, це щонайменше 50 відсотків успіхів команди. А в тій грі Денисова частка у виграші склала усі 70, а й то 80. Він і в грі чимало разів рятував, а потім ще й два пенальті у післяматчевій серії взяв, що й вирішило долю зустрічі на нашу користь. Та нині його вже немає в команді – поїхав на заробітки за кордон… Втратили ми й Ігната Маймуліна. Молодий і дуже перспективний гравець – ми його готували як основного центрального нападника на позицію стовпа. Він додавав у грі дуже сильно і з часом міг стати одним з основних гравців не тільки нашої команди, а й національної збірної. Але що з того – поїхав на навчання до Швейцарії… Маю надію, що вже на наступному турі у нас знову гратиме Олександр Євстратов. Сашко з різних причин, в тому числі й фінансових, не грав на останніх турах, але я з ним мав розмову і ми домовилися, що він повернеться і продовжить виступи.
– Коли говорити про повернення, то можливо, є сенс вам переговорити й з іншими нещодавніми лідерами команди – Олександром Абрамовим, Микитою Апостолом, Олександром Єрмаковим, Віталієм Петровим. Останній, між іншим, міг би вирішити питання голкіпера…
– Коли б було нормальне фінансування, то можна було б спробувати. Хоча не все залежить тільки від наявності коштів. Наприклад, Абрамов взагалі абстрагувався від усіх. Спершу він перейшов у київську команду, за яку трохи пограв, а потім, за своєї ініціативи, розірвав контракт з Мінмолодьспортом, як гравець збірної України і зараз ніхто не знає ні де він, ні чим займається. Апостол також зник у невідомому напрямку, а Петров, як кажуть, полетів до Англії на заробітки. Що ж стосується Єрмакова, то він закінчив спортивну кар'єру. Але я вам скажу прямо, якби нам, принаймні, повернути те фінансування, що ми мали до коронавірусу, то переконаний, ми б як мінімум склали дуже серйозну конкуренцію «Динамо» в боротьбі за чемпіонство і ще не відомо, хто б виграв «золото». Повірте, у нас дуже талановиті й самолюбиві гравці та й тренерський штаб достатньо кваліфікований, щоб вигравати титули. Але нам потрібне більш-менш нормальне фінансове забезпечення – тоді в «Динамо» спокійного життя не буде точно. Втім, ми і в нинішній ситуації рук не опускаємо і у двох останніх турах постараємося відібрати турнірні очки у Львова.
– Як команда готується до заключної третини Суперліги?
– І тут знову будемо говорити про карантин. Ще вчора (розмова відбулася у понеділок по обіді – авт.) ми провели повноцінне тренування. Сьогодні наша молодь у складі другої команди збірної області поїхала до Кам'янського на другий тур Вищої ліги. Решта ж прийшла на ранкове тренування у басейн «Політех», але він виявився закритим – від нині у Харкові червона зона і нас просто не пустили в приміщення. Що буде далі? Не знаю, можливо, домовимося в іншому басейні. Коли ж ні, то будемо підтримувати фізичну форму на суші – бігати кроси, працювати на тренажерах, що є на відкритих майданчиках. Та й схоже, що доведеться переносити передостанній тур Суперліги. Він мав відбутися з 24-го по 26-е квітня в Харкові, але, схоже, що перенесемо його на першу половину травня.
ІВАН ДУПНАК
СПОДОБАЛАСЬ СТАТТЯ? ПІДТРИМАЙ НАС ПІДПИСКОЮ НА FACEBOOK, INSTAGRAM ТА YOUTUBE.
