ВЛАДИСЛАВ ЩУРОВ: НЕ ЗНАЮ, ЩО МОЖЕ БУТИ КРАЩЕ, НІЖ ГРАТИ В ПЛЮС ЛІЗІ

Центральний блокуючий «Барком-Кажанів» та національної збірної України в ексклюзивному інтерв’ю Kamp-Sport розповів про свій шлях у волейболі, спогади з рідною Луганщиною, дебютний рік у лавах збірної, а також оцінив виступи львівської команди у Плюс Лізі.

Владе, вітаємо з впевненою перемогою в крайньому матчі. Як можеш оцінити поєдинок проти «Слепска», який йшов вище за «Кажанів» у турнірній таблиці?

Ми виконали свою роботу. В нашій грі все було чітко, без якихось недоліків. Завдяки чому вдалося здобути бажаний результат? Я вважаю, що на майданчику кожний був один за всіх, ми діяли злагоджено. Кожний гравець робив свою ромову і водночас підтримував іншого. Дуже раді, що вдалося перемогти з рахунком 3:0 – це додає впевненості. Попереду дуже складні та серйозні матчі і ця звитяга принесе багато користі нашій команді.

Ти родом з Луганська. Розкажи, як починалась твоя кар’єра. Чому обрав саме волейбол?

Я народився в Луганську, але більшу частину свого життя прожив у Старобільську (Луганська обл. – прим.). Розпочав кар’єру в 15 років завдяки батькам – вони мені запропонували спробувати себе у волейболі, адже самі раніше грали на аматорському рівні. Тож я стартував у цьому виді спорту, навчаючись в Харківському училищі фізичної культури та спорту. Після випуску мене запросили до ВСК «Юридична академія» Харків, де я вже розпочав свій професійний шлях. Грав під керівництвом Володимира Романцова.

З командою ми досить непогано йшли. До завершення чемпіонату боролися за бронзові нагороди з «МХП-Вінницею». На жаль, фінішували четвертими, хоча були всі шанси стати призерами. Потім перейшов до тієї ж «МХП-Вінниці», за яку виступав протягом трьох років. Прикро, що з цієї командою не вдалося здобути медалі. В дебютному сезоні не змогли дограти через карантин, в наступному ж завершили п’ятими, а далі почалась повномасштабна війна.

Які в тебе спогади зі Старобільськом і Луганщиною? Чи підтримуєш зараз звідти з кимось зв’язок?

Це мій рідний дім, з яким завжди матиму теплі приємні спогади. Чесно кажучи, дуже хочу додому, але не знаю, коли зможу потрапити до рідного міста. Маю надію, що війна завершиться якомога швидше. Зв’язок, певна річ, підтримую, адже там залишились мої рідні. Намагаюсь телефонувати їм кожного дня. Сумую за ними, хочу всіх побачити, проте на сьогодні можемо спілкуватись лише по телефону. Намагаюсь завжди морально підтримувати їх і себе.

Пригадай, як потрапив до «Барком-Кажанів». Як з’явився варіант виступати в цій команді?

Це було вже тоді, коли почалось повномасштабне вторгнення. Тоді ми не знали, що нас очікує. Сказав керівництву Вінниці, що не продовжуватиму контракт. Весною поїхав до збірної, яка мала тренувальні збори в Естонії. Там мені випала нагода поспілкуватися з Угісом Крастіньшом. Після розмови з тренером домовилися, що я виступатиму за «Барком-Кажани».

Оціни рівень польської Плюс Ліги. Чи не було побоювань чи хвилювань грати в такому сильному чемпіонаті, відколи ти перейшов до «Барком-Кажанів»?

Хвилювання є завжди. Як казав один легендарний український волейболіст: «Якщо в тебе немає жодних емоцій, виходячи на гру, то навіщо взагалі цим займатись?». Тому хвилювання були, адже кожний гравець знає, який високий рівень має польська Плюс Ліга. Це один із найсильніших чемпіонатів у світі. В минулому році польські команди на клубному рівні виграли все. На міжнародній арені збірна Польщі виступає також дуже потужно. Не знаю, що може бути краще, ніж грати в Плюс Лізі, набувати тут нового корисного досвіду, грати проти високих за класом суперників.

Якщо говорити про дебютний сезон команди в Плюс Лізі, 13-те підсумкове місце – непоганий результат чи були амбіції фінішувати вище?

Завжди є куди рости, але вважаю, що для прем’єрного сезону в цьому чемпіонаті «Барком-Кажани» добре показали себе. До цього ми не грали на такому рівні. Як для першого сезону, це дуже непоганий результат. Ми спробували свої сили.

Василь Тупчій розповідав, що перед стартом минулого сезону були розмови, що «Кажани» не візьмуть жодного очка, а команда зрештою посіла 13-те місце з 16-ти…

Ну бачите, як Василь закрив рота скептикам (сміється). Справді були ті, хто не вірив у «Кажани», проте ми зробили свою справу.

Яке завдання «Кажанів» у цьому сезоні? За що, на твою думку, команда може поборотися?

Маємо командну ціль – фінішувати якнайвище. Ми хочемо бути серед найсильніших команд, це навіть не обговорюється.

Якщо порівняти з попереднім сезоном, то що змінилось в грі «Барком-Кажанів» станом на зараз?

Вважаю, що додали у впевненості на майданчику. Як я вже говорив, попередній сезон був пробним. А зараз ми вже знаємо кожну команду й кожний суперник тепер знає нас і розуміє, на що ми здатні. Ніхто вже не ставиться до «Кажанів» легковажно, всі налаштовуються по-особливому до матчів проти нас. І в команді вже немає тих хвилювань, які були. Ми вже набагато комфортніше почуваємось в умовах польського чемпіонату.

На твою думку, чому команда не завжди показує стабільний результат?

Немає конкретного фактору, який дасть нашій команді стабільність. Це волейбол і тут завжди бувають гойдалки. Маємо працювати над багатьма моментами, щоб більш менш стабільно проходили свій шлях в чемпіонаті.

Можу сказати, що допомагають такі перемоги, як в матчі проти «Слепска», точно додають впевненості. Нам дуже були потрібні звитяги з рахунком 3:0. В попередній кампанії «Кажани» поступилися цьому супернику і вдома, і на виїзді, а в цьому сезоні здобули дві перемоги – 3:1 і 3:0. Так і вимальовується стабільність. До наступних матчів готуватимемось із більшою впевненістю.

Чи задоволений своєю грою в сезоні? В чому додав, якщо порівнювати з попереднім сезоном?

Це вже більш помітно тренеру. Я намагаюсь додавати з кожним матчем. Звичайно, дуже впливають на мою гру виступи за збірну України. Як для новачка національної команди, минулий рік приніс мені велику кількість емоцій. Вперше грати за збірну з чудовими партнерами та ще й одразу проти топових команд і – просто неймовірно. До того ж додає відповідальності той факт, що ми представляємо нашу країну. На мене дуже вплинули матчі з Кубою, Бразилією та іншими збірними. Хоч ми й поступились, але в деяких моментах я почав по-іншому дивитись на волейбол.

Які сильні сторони Угіса Крастіньша як тренера? 

Перше, про що подумав – це тактика та психологія. Він завжди вміє підбадьорити, мотивувати, підтримувати й детально розповісти про твої помилки. Коли ми готуємось до матчу, Угіс Крастіньш виконує величезну роботу. Хочу подякувати йому за те, що він зробив для мене. Пишаюсь тим, що він мій наставник.

При ньому ти виріс як гравець? Чи можна вважати Угіса твоїм найкращим тренером в кар’єрі?

Коли прийшов у волейбол, я був повним нулем. Можна сказати, що від самого початку з мене ліпили гравця. І кожний тренер додав чогось свого у моє становлення як волейболіста. Угіс дуже щільно зі мною працює, багатьом речам мене навчив.

Минулоріч ти почав виступати в складі національної збірної України. Поділися, що відчував коли отримав дебютний виклик і як загалом можеш оцінити 2023-й для збірної?

Я дуже хотів потрапити до збірної, адже це команда найвищого рівня. Багато працював для того, щоб отримати виклик. Мріяв відчути цю атмосферу, спробувати себе серед крутих волейболістів. Звичайно, хочу надалі грати з цим складом, постійно перемагати і виграти не один турнір.

Щодо 2023-го для команди, то вважаю, що ми досить добре виступили. Так, є деякі моменти, які не були приємними для гравців і вболівальників, але все-таки надзвичайно класні відчуття зіграти в олімпійській кваліфікації та на чемпіонаті Європи. Від кожного матчу намагались отримати задоволення. Особливо від тієї ж гри проти Бразилії – хоч і поступились 2:3, але мали багато емоцій і зробили чимало висновків. Це все принесло корисний досвід для гравців.

В якому чемпіонаті хотів би спробувати свої сили в майбутньому?

Хочу продовжити грати в польській Плюс Лізі. Але й також хотілось би спробувати свої сили в чемпіонаті Італії. Було б цікаво пройти шлях топовими чемпіонатами та порівняти рівні.

Кого бачиш серед призерів цьогорічного чемпіонату?

Дуже гарно йде цього сезону «Проєкт Варшава» з Юрієм Семенюком у складі. Зроблю свій топ-3: «Ястшембський» Венґель, «Проєкт Варшава» та «ЗАКСА».

Минулого року команда проводила домашні матчі у Кракові. Як цього року команда сприйняла переїзд у містечко Велюн?

Велюн – дуже маленьке містечко, якщо порівнювати з Краковом. Але тут тихо, спокійно й затишно. Магазини, спортзал, парк – все в близькій доступності. Далеко не треба їздити і це вважаю великою перевагою. Мені комфортніше у Велюні.

Олег Нападій, Kamp-Sport