28.12.2023
Воротарка збірної України з гандболу та хорватської "Локомотіви" Марія Гладун в інтерв'ю Спорт 24 поділилась враженнями від виступу на чемпіонату світу-2023, розповіла про кар'єру в Хорватії та пригадала період у львівській "Галичанки".
– Ваше покоління вперше за останні 18 років здолало попередній раунд чемпіонату світу. Чи відчували історичність моменту?
– Спершу не було реального відчуття, що ми їдемо на чемпіонат світу. Здавалося, що це просто чергові змагання попереду. Але що ближче було до ЧС, з’являлося напруження.
Розуміла, що треба дуже добре підготуватися. Навіть деякі моменти форсувала: проводила додаткові години в спортзалі, закачувала свої проблемні зони. Але це зіграло зі мною злий жарт: там надірвала м’яз, там ще щось. І ці мікротравми трохи вибивали мене психологічно. Сама себе накручувала через надмірну відповідальність. Коли приїхала на збори, перші тренування минули добре. Потім перерозтягнулася. Кілька днів тренування довелося пропустити.
Перші ігри теж мені не вдалися. Давно не почувалася такою скутою. Реально тряслися руки. Не думала, що буду хвилюватися аж так. Мабуть, трохи перегоріла. Можу сказати, що добре зіграла вже аж у матчі з Чехією.
– Ти зараз виступаєш за загребську Локомотіву. Чим відрізняється життя в Хорватії на побутовому рівні? А менталітет місцевих мешканців?
– Вони дуже спокійні, повільні. Іноді це відіграє негативну роль. Але мені подобається, що хорвати – дуже великі фанати спорту. Коли виходжу кудись в одязі з емблемою Локомотіви, мене на вулиці зупиняють, запитують: “О, ти гандболістка? Круто. Ти звідки? Удачі тобі”. Дуже люблять поговорити.
Але попри те, що хорвати дуже активні, не можу сказати, що вони – здорова нація. Вони так багато курять! Я люблю почитати книжку в кав’ярні або вчитися за комп’ютером, а вони всюди курять! Якщо порівнювати з Німеччиною (Марічка виступала за Фюхсе Берлін, – прим.), то німці більш холодні. У Берліні всі з "покер-фейсом" ходять. А хорвати більш активні в соціальному плані. Якщо щось станеться на вулиці, всі зразу підбігають, розпитують. Хоча на початку повномасштабної війни від німців було дуже багато допомоги. Були дуже емпатичними і відкритими в той момент.
– Згадую вашу круту, дуже дружню спільноту в Галичанці. З ким зараз підтримуєш зв’язок?
– Я дуже дружила з Мариною Коноваловою: ми з одного міста, вчилися в одній школі, потім в одній ДЮСШ, два роки виступали в Кияночці, потім разом потрапили у Галичанку. Підтримуємо зв’язок і зараз.
Коли приїжджаю до Львова, пишу дівчатам, хто може зустрітися. Навіть тим, хто завершив кар’єру. Наприклад, з Софією Давидянц спілкуюся, з Наталею Бідою. З Діаною Колодійчак – вона зараз працює масажисткою у Львові. Я собі так запам’ятала, як дівчата ходили на манікюр, а я на масаж до неї. А загалом зі всіма спілкуюся без проблем.
– Де тато служить? Чи ділиться історіями з війни?
– Тато служить зараз у Першому Вінницькому стрілецькому батальйоні. Він пішов добровольцем. Спершу був “нулі”. Потім отримав поранення, кілька місяців лікувався. Тепер повернувся. Каже: “Там мої хлопці”.
Пригадую, як минулого року, якраз перед матчами збірної, тато два тижні не виходив на зв’язок. Я думала, з розуму зійду.
Мій тато з тих людей, які борються за справедливість і завжди йдуть до кінця. Він дуже позитивний, веселун, енциклопедія анекдотів, душа компанії. Зараз теж старається, але важко дається. Про війну майже не розказує. Він не любить говорити, що зараз переживає. Але мусимо триматися і допомагати фронту, чим можемо. Інших варіантів нема.
Джерело - Спорт 24