☰
18.05.2023
Євген Володимирович Вусач – знакова постать в історії футболу села Верхня Білка. Ініціативний хлопець просував футбол в селі в той час, коли місцеві підлітки не мали абсолютно нічого: грали без взуття, форми та воріт. Активно працював над модернізацією стадіону у Верхній Білці. Вже в дорослому віці працював у місцевій школі, був класним керівником президента «Юності» Олександра Ролька та вчителем трудового навчання директора команди Бориса Саковця. Окрім футболу, Євген Володимирович займався боксом, був активним в спортивному житті села. Працював ветеринаром та вчителем, полюбив відеозйомку та пасіку. Має уже шестеро правнуків. 7 червня 2023 року Євгену Вусачу виповнюється вісімдесят (!).
Євгене Володимировичу, як Ви починали займатися футболом? Як у Вас пройшло дитинство?
Футбол грали босоніж на пасовиську, без форми та нормальних воріт. Їх робили власноруч – з соснових дерев, сітку плели самі. Про бутси ми навіть не мріяли. Пасли корови і грали у футбол постійно. Збиралися разом з хлопцями з інших сіл: Чижиків, Ямпіль, Нижня Білка. Але в той час нам хотілося побачити справжній футбол – для цього потрібно було якось добиратися до Львова, там була професійна команда СКА. Маршруток тоді не було, грошей в кишенях також. Мені було 15-17 років. Щоб добратися на стадіон СКА і подивитися як грають у справжній футбол, нам довелося долати чималу відстань. Йшли сім кілометрів до Борщовичів, сідали на електричку і їхали «зайцем» до Львова, втікаючи від контролерів. Виходили на станції Підзамче і сідали на трамвай, який нас підвозив до церкви Анни. На стадіоні уже підсаджували один одного, щоб потрапити в середину. Пригадую, одного разу, перелізаючи через цей паркан, пошкодив обличчя, адже на мене впав камінь, який відколовся з верху паркану.
Одного разу нам з хлопцями, які добиралися до Львова, запропонували подавати м’ячі на стадіоні СКА. Нам дали форму та взуття. Ми були дуже задоволені, адже опинилися на матчі з глядачами. Там було приблизно півтори тисячі людей. Для нас це була величезна подія.
… Одного разу мене поставили на ворота, так і грав на цій позиції довго. У мене була хороша реакція. Футбол грав до 1969 року, пізніше я поступив в інститут ветеринарної медицини, де з футболу переключився на бокс. Виступав на першості Львова серед вузів у ваговій категорії 74-78 кг. Мені вдалося виграти той турнір з боксу. Тоді навіть отримав посвідчення, яке дозволяло мені тренувати боксерів.
Перемога на першості вузів було Вашим найбільшим досягненням у боксерській кар’єрі?
Так. Це був 1964 рік. Далі уже не було часу розвиватися в боксі. Мав навчання, виробничу практику в Комарно. Згодом пішов на викладацьку роботу до школи. Вчився також в Тернополі. В педагогічний інститут взяли одразу на третій курс, то ж маю дві спеціальності – ветеринарний лікар і вчитель-біолог. Дев’ятнадцять років я лікував тварин.
Як Ви починали футбол в селі?
Формували команду з місцевих хлопців. Усі, що вміли грати чи мали бажання, могли до нас приєднатися. Команда жодної назви тоді не мала. Ми здебільшого грали з сусідніми селами – Чижиків, Ямпіль, Нижня Білка.
Вас можна назвати одним з ініціаторів зародження футболу в селі?
Можливо, і так. Ініціаторів футбольних було багато, оскільки корови пасли цілий день і не було що робити. Ми тільки і грали в футбол, ловили в річці рибу і раків. Я був одним з ініціаторів того, щоб в селі були нормальні умови для футболу. Маю на увазі стадіон. Такого стадіону, як зараз, у Верхній Білці і близько не було. Раніше ми грали у різних місцях в селі. На тому місці, де зараз стадіон, у Верхній Білці, було болото. Там плавали качки. Потім зробили дренаж поля, вирівняли його, посушили, поставили нормальні ворота. Стадіон рівняли коні з допомогою металічної шини. Граючи на зробленому стадіоні, ми вже відчували себе поважнішими футболістами. Сіток на воротах ще не було, але багато хто вже мав кеди, гетри, щітки, футбольні труси та майки. Пізніше нам вдалося закупити форму для команди села. Пригадую, тоді ми грали тільки між сусідніми селами, але це не були ще районні змагання. В інші села також їздили грати. Районні змагання почалися пізніше.
Як робили стадіон у Нижній Білці?
Стадіон у Нижній Білці – це заслуга Віктора Ролька, Мирона Біянського, Мирона Білецького, Олександра Ролька та місцевого вчителя фізкультури Ярослава Пигеля.
В Нижній Білці було пісковите пасовище. Габарити того поля не відповідали стандартним розмірам. Розповідали, що ворота зварили на місцевій бригаді, і хлопці їх потім несли на руках до стадіону. Потім їх бетонували та закопували. Вони стоять там до сих пір.
Чи займалися Ви футболом, коли стали уже старшим?
Не займався ним так, як раніше, але був задоволений тими процесами, які відбувалися в селі: формувалася доросла команда та дитяча, появилися тренери. Тоді «Юність» була місцевою командою, час від часу додавалися гравці з сусідніх сіл. Ми також любили грати між вулицями, часто робили одноденні турніри.
Чи приходили люди на футбол в Верхній Білці?
Скільки часу тут був футбол, стільки часу він був і є цікавий людям. Переважно люди йшли на футбол після церкви.
Хто з Вами грав в одній команді? Хто, окрім Вас, долучався до футбольного руху в селі?
Багатьох з тих, хто зі мною грав у футбол, уже немає. Зі мною грав Зеніслав Вруха, Ярослав Михалик, Іван Годунько, Роман Мельник та інші. Я навіть не пригадаю їх. Мирон Біянський також дуже любив футбол, але по статурі він був більше схожим на штангіста (сміється). Були ще футболісти – Якимович, Мудрий, Шпак, Залужець, Чернявський та інші.
Що можете сказати про Степана Келта, на честь якого названий стадіон у Верхній Білці?
Він був футболістом вищого рівня від мене. Я грав більше на аматорському рівні, а Степан грав на професійному рівні.
Ви були класним керівником теперішнього президента «Юності» Олександра Ролька. Як він вчився в школі? Чи могли б подумати, що цей хлопець виведе сільський футбол на зовсім інший рівень?
Усе залежить від характеру людини. Якщо людина хоче зробити добро, має можливості, і не є жадною, це дуже добре. Такі якості у Сашка проглядалися ще в школі. Він був активним, щоправда в футбол не грав особливо. Брав участь в усіх шкільних заходах. А те, що він доб’ється успіхів у роботі і буде розвивати футбол в селі, звісно, ніхто не знав. Вчився добре, не відмінно, трохи краще, ніж середньо. Був дисциплінований, посидючий. До вчительської Сашка не викликали ніколи (сміється).
Свого часу Олександр Ролько займався боксом, як і Ви. Чи траплялося про це говорити з ним?
Це вже було після школи, у школі я цього не пригадую.
Коли Ви приходили на футбол у селі, чи відчували гордість за те, що президентом команди є Ваш учень зі школи?
Ціле село пишається тим, що він був нашим учнем. Сашко – щира душа, він допомагає не лише футболу, а й усім людям, які потребують справжньої допомоги. А знаєте, хто в селі ним найбільше пишається?
Хто?
Його класний керівник (сміється).
Чи часто ходили на футбол, коли президентом команди став Олександр Ролько?
Я вже був в роках, але на футбол ходив постійно. Я ще маю хобі - відеозйомку, тому футбол був тим майданчиком, де я міг щось познімати на камеру. І тут міг зняти не тільки футбол, а й все, що з ним пов’язано.
Що скажете про сучасну команду ФК «Юність»?
Тренер підібрав здібних гравців. Тих, які можуть робити результат. Шкода, що місцевих в команді дуже мало, але я прекрасно розумію, що наші місцеві хлопці не відповідають тому рівню, на якому грає команда. П’ять чемпіонств – це справжній рекорд. Найголовніше - це бажання президента зробити таку ідеальну команду. Якби не його бажання та напористість, то цього не було б.
