☰
04.04.2023
Володимир Федорів з «Юністю» виграв три чемпіонства, був лідером на футбольному полі та капітаном команди. Володя прийшов у команду у 2018 році, маючи за плечима величезний професійний досвід. Володимир Федорів пограв у різних командах УПЛ і не тільки, а найбільше вболівальникам запам’ятався виступами за львівські «Карпати». За «зелено-білих» Володимир зіграв 118 офіційних матчів, де був справжнім левом на футбольному полі. Левом був Володимир і у складі ФК «Юність». Тут він ділився безцінним досвідом з молодшими колегами та неабияк докладався до того, щоб команда радувала вболівальників своїми результатами. Володя ділиться спогадами про «Юність», розповідає чому пішов з команди, згадує львівські «Карпати», окупацію Криму на власні очі (Володя грав за «Севастополь» з 2012 по 2014 рік) та розповідає чому у кар’єрі не давав інтерв’ю журналістам.
У «Юності» можна сказати я завершував уже кар’єру, завершую її і досі (сміється), - починає розмову Володимир Федорів. - Після «Руху» у мене були пропозиції з команд з Другої та Першої ліги, але їх я серйозно не розглядав, оскільки хотів бути уже вдома. В області грало і грають багато хлопців, які у минулому були професіоналами. Від цього рівень чемпіонату тільки росте. Я прийняв пропозицію ФК «Юність», оскільки я розумів, що рівень аматорського футболу в Львівській області достатньо хороший.
Які твої функції були в команді, коли ти прийшов у «Юність»? Що тебе просив головний тренер Богдан Костик? Передавати досвід чи давати результат?
Звичайно, я міг десь підказати у тих моментах, у яких був впевнений. Звісно, мені, як футболісту, на полі буде легше, якщо партнери будуть розуміти мої підказки. Мої функції на полі, мабуть, були більше видно зі сторони. Пригадую, як тільки прийшов в команду, хлопці мене вітали з днем народження. Я їм відписав: дякую, майбутні чемпіони. Так і сталося (сміється).
Які спогади у тебе про 2018 рік, коли команда виграла перше чемпіонство? Згадай свою подачу на Андрія Жука на останніх секундах надважливого матчу з ФК «Мостиська». Андрій розповідав в інтерв’ю, що повертався уже до власних воріт, оскільки бачив, що подача з правої ноги не пройде.
(Сміється). Запам’ятовуються завжди останні матчі. Я такий, що хочу перемагати завжди і завжди вимагав від партнерів, щоб вони хотіли цього також. Можливо, це через те, що я грав на вищому рівні. У 2018 році була не одна гра, де ми виривали перемоги на останніх хвилинах матчу. Ми спокійно доводили матчі до логічних перемог. Щодо навісу на Андрія Жука, то дійсно у мене робоча нога права. Але я тривалий час у кар’єрі грав на лівому фланзі, тому можна сказати, що навчився подавати з лівої ноги. Я пригадую той епізод. Мені суперник перекривав подачу з правої ноги. Я собі подумав для чого бити в нього, якщо можна перекласти м’яч на ліву ногу і виконати подачу у штрафний майданчик. Якщо відверто, то я м’яч трохи не добив, але вийшло так, що Андрій Жук опинився в потрібному місці в потрібний час. Павло Смолинець само собою.
Це була така награна комбінація ? (жартую – Авт,)
(Сміється). Так. Це була серйозна комбінація. Емоції були неймовірні. Завжди радієш коли перемагаєш, а тут тобі такий матч і ще й команда, перемігши, вперше стає чемпіоном Прем’єр-ліги Львівської області.
Згадай непростий сезон 2019 року, де не все залежало уже від «Юності». Чи вірив ти в «золотий матч», якого могло і не бути?
Без віри нікуди, але ми повинні були робити свою роботу. Все залежало від ФК «Миколаїв». В загальному це була їхня поразка. Я маю на увазі те, що цей «золотий» матч таки відбувся. Якби «Миколаїв» обіграв «Фенікс» з Підмонастиря, команда ставала б чемпіоном. Зі своєї сторони ми робили усе, що могли, нам уже нікуди було діватися. Можливо, хлопці з Миколаєва дуже хвилювалися за підсумковий результат і перегоріли. У цьому сезоні ми загубили достатньо очок і під кінець сезону змушені були уже додавати.
Чи вірив ти в те, що «Фенікс» в останньому турі не програє на виїзді ФК «Миколаїв»?
У Прем’єр-лізі Львівщини, вважаю, будь-хто може обіграти будь-кого, принаймні відбірати очки. Зараз нічого не змінилося. Хтось може програвати 0:3 по ходу матчу і в підсумку перемогти. Деякі ігри у чемпіонаті Львівщини – це просто космос, вони видовищні. «Юність» і далі грає такі ігри, можливо, їх вже забагато (сміється). Інколи складається враження, що команда робить штучну інтригу. В «Юності» таких ігор було багато. Навіть остання гра на Меморіалі Юста-2023 проти стрийської «Скали-1911». Команда програвала по ходу матчу з рахунком 1:3, однак в підсумку зрівняла рахунок на останніх хвилинах.
Пригадай «золотий» матч на стадіоні СКІФ у Львові. Чи було для тебе несподіванкою бачити таку кількість людей на трибунах стадіону?
Атмосфера здивувала, людей справді прийшло багато. Можливо, це тому, що раніше ми не грали на таких великих стадіонах в області. Тут співпало кілька факторів. Матч склався непросто. Ми перші пропустили, але ми грали в якісний футбол. Він був побудований через контроль, через комбінації. Можливо, зараз команда грає уже в інший футбол. Тоді, пригадую, були матчі, де ми пропускали першими, але це нікого не ламало. Ми продовжували робити те, що вміємо, і це давало свої плоди. На цьому рівні цього вистачало.
У 2020 році команда втретє поспіль виграла чемпіонство, і знову був «золотий» матч. Цього разу на стадіоні імені Богдана Маркевича у Винниках.
З Миколаєвом завжди були складні матчі, але в цьому матчі було легко. Пригадую, у цьому матчі ми ще не реалізували чимало моментів. Матч дуже добре склався для нас («Юність» перемогла з рахунком 3:0 – авт.).
Цей чемпіонський сезон став останнім для тебе в ФК «Юність». Чому ти вирішив покинути команду?
З однієї сторони рішення прийняв на емоціях, з іншої сторони – на це рішення вплинули фактори, які не були пов’язані з футболом. Було також певне непорозуміння з Богданом Костиком. У футболі так буває.
Ти відчув, що головний тренер тебе не бачить в основному складі?
Ні, такого точно не було. Богдан Костик тримав усе в собі, вважаю, не було достатньої комунікації з футболістами. Можливо, через це виникали і певні непорозуміння. Це і стало головною причиною чому я покинув команду.
Чи виникали у тебе раніше непорозуміння з Богданом Костиком?
Бувало різне, але чого надзвичайного не виникало.
Твоє рішення піти з команди чи вплинуло на твої особисті стосунки з Богданом Костиком у майбутньому?
В жодному разі, ми спілкуємося. Це робочий процес, і він не повинен виходити за межі футбольного поля.
Чи були думки у тебе повернутися в «Юність» через певний період часу?
Якщо я прийняв рішення, то назад дороги немає.
Після «Юності» ти став гравцем ФК «Миколаїв».
Були пропозиції перейти в «Фенікс» та «Кар’єр-Дністер» з Торчиновичів. Варіанти були. Мої батьки мешкають у Жидачеві, тому до Миколаєва мені було по дорозі (сміється).
Як оціниш свій етап кар’єри в ФК «Миколаїв»?
Нормально. Думаю, щось я дав команді, щось вона мені.
З цією командою тобі реально було стати чемпіоном?
Так, а чому ні? На мою думку, в цієї команди не було такої впевненості як це було в ФК «Юність». Це появилося, але вже з часом і, мабуть, запізно. Кілька очок нам забракло. Прийшов новий тренер (Василь Малик – авт.), тому потрібен був час.
Як охарактеризуєш свій період в ФК «Юність»?
Ми тричі стали чемпіонами. Це був початок того, що цього року «Юність» стане шостий раз чемпіоном (сміється). Олександр Ролько – класна людина, він любить футбол. Побільше б таких людей у футболі. «Юність» - команда, яка дає дорогу у футбол молодим гравцям, з іншої сторони дає можливість спокійно завершити професійну кар’єру і віковим гравцям (сміється). І я також належу в цю категорію. Я також тут хотів вигравати. Навіть якщо ти завершив професійну кар’єру, то в тебе є бажання перемагати далі. Якщо навіть на аматорському рівні ти програв поспіль 3-4 матчі, то у тебе може пропасти бажання грати у футбол. З цього рівня хлопці можуть потрапити у професійний футбол. Повірте, за гравцями «Юності» слідкують професійні тренери. Це класно. Хлопці будуть згадувати, це плюс тренерам та президенту. Досвідчені гравці також щось дають молодим гравцям. Звісно, якщо вони хочуть чогось навчитися.
«Юність» п’ять разів поспіль стала чемпіоном Прем’єр-ліги Львівської області. В чому, на твою думку, команда переважала своїх суперників? Це професійність тренерів, кращі гравці, тренувальний процес?
Це сукупність факторів, про які ти назвав. Все взаємопов’язано. Богдан Костик правильно побудував процес, і суттєво його не змінював, можливо, щось додавав. В команді була здорова атмосфера, плюс відношення президента, який в складний час завжди був при команді і її не кинув. Тут слід і згадати вболівальників, які приходили на матчі та вболівали. В Нижній та Верхній Білці люблять футбол.
У 2023 році ти знову став гравцем «Юності» (Верхня) з Івано-Франківської області.
Так, буду грати у чемпіонаті Івано-Франківської області.
Підбий підсумки своєї професійної кар’єри. В душі ти «карпатівець»?
Звичайно. В «Карпатах» грав до дорослого віку. Кар’єра як склалася так склалася, шкодувати немає про шо. Можливо, ще б міг десь затриматись. Я не затримувався в командах, де мені щось не подобалося. В жодній команді за грошима не гнався. Я прихильник того, що твоя робота повинна тобі приносити задоволення.
За «Карпати» ти зіграв 118 офіційних матчів і не забив жодного гола. Тобі це часто згадують?
Ні, я ж був крайнім захисником. Радію, що віддав багато гольових передач. Мені було приємніше віддавати гольові передачі. В Прем’єр-лізі України я не забивав, забивав за «Карпати» - 2.
У чемпіонаті області ти забив чимало голів. Це пов’язано з тим, що ти грав на різних позиціях?
Думаю, що так.
Чи слідкуєш зараз «Карпатами?
Не слідкую особливо після того всього що зробили з командою. Таку команду розвалили і це трохи боляче. А коли приходжу на стадіон «Україна», то в середині щось калатає. Пригадую ігри, коли були заповнені стадіон. Тоді все «горіло» і «палало». Сподіваюся, з часом в «Карпатах» все буде добре і вона повернеться в УПЛ.
Кажуть, коти ти грав за «Севастополь» ти частково застав окупацію Криму.
Так. Ми їхали на тренування, коли при дорогу захоплювали військові бази. Стояли кругом військові з автоматами та балаклавами. У старому закордонному паспорті навіть мають печатку, що я виїжджав з Криму уже як з Росії. Після цього вже в Крим я не вернувся. Передостанній матч ми грали з «Волинню», а після цього в Севастополь мало приїхати «Закарпаття». Ми тоді спілкувалися з хлопцями з «Закарпаття» і вони сказали, що нам цей матч в Крим не поїдуть. В той час була окупація Криму. Тоді сказав тренеру Ангелу Червенкову, що я не поїду в Севатосполь, бо цієї гри не буде. Він наполягав, щоб я їхав, мовляв у мене діючий контракт з клубом, але на той час уже три місяці нам не платили. Тоді вже знали, що цієї команди скоро не буде.
За свою професійну кар’єру ти не спілкувався з журналістами. Чому?
Усе просто. Молодий дав інтерв’ю, а його перекрутили так, що мене до себе викликав президент «Карпат» на той час Петро Димінський. Я йому говорив, що мої слова перекрутили, але не допомогло. Я багато чого почув за те інтерв’ю від Петра Димінського.
Чи пробував ти поспілкуватися з автором матеріалу після цього індиденту?
Уж не пригадую, але в інших командах здебільшого відмовлявся від публічного спілкування, адже був гіркий попередній досвід.
Фото Львівська Асоціація футболу (Є. Кравс)
