☰
10.12.2022
В п’ятницю стартували чвертьфінальні матчі на чемпіонаті світу в Катарі. Напередодні цієї стадії складалося враження: дві пари мають чітко визначеного фаворита, ще у двох ми побачимо боротьбу гідну й наступних стадій.
Проте всі збірні, що дійшли до цієї стадії заслуговують уваги до себе. І заслуговують, аби з ними рахувалися. І навіть якщо ти вікова команда, що вже пройшла випробування додатковим часом в ⅛ та зустрічається з головним фаворитом чи представник континенту, що ще ніколи не мав свого представника у півфіналі.
Хорватія в п’ятницю не здивувала: вони опиралися бразильським атакам десь до середини другого тайму після чого почали відкочуватися все глибше. Рятувала самовідданість, хороша гра голкіпера та інших лідерів: Модріча, що вміло заколисував гру через володіння та Гвардіола, який демонструє не по роках зрілу гру. Так картаті докотились до екстратаймів, де оборонні редути таки були прорвані одного разу. Однак чого цій команді не позичати, так це впевненості в собі: вибігати в стрімку контратаку на 117-ій хвилині, а потім розпочинати серію пенальті з двох ударів по центру, респект. Тепер невелика балканська країна вдруге поспіль у півфіналі чемпіонату світу. Бельгійцям варто повчитися над тим, як реалізовувати потенціал золотого покоління.
Марокко - африканська команда, що не вписується у прийняті шаблони. Адже з представниками цього континенту існує стереотип, що це обов’язково має бути справжнє дійство: відчайдушні атаки та надзвичайний характер. Проте в Марокко присутній надзвичайний прагматизм, лише вдумайтесь: за 5 матчів на турнірі вони пропустили лише від однієї команди - Канади. А єдиний раз без перемоги вони покидали поле в протистоянні з іншими півфіналістами - якраз хорватами.
Що ще об’єднує ці команди, окрім однієї групи? Формування команди. У складі що одних, що інших, є чимало представників, народжених поза межами історичної батьківщини. Вони - далеко не перший приклад, чимало африканських команд поповнюють свої ряди футболістами, народженими у Франції, якщо вони мають відповідне коріння. Яскравий приклад - Мадагаскар на Кубку Африканських Націй у 2019 році. Тоді дебютанти турніру дійшли до чвертьфіналу, а їхній склад був сформований в основному з гравців французьких ліг.
І якщо історія футбольної натуралізації африканців пов’язана з історією континенту, більшість якого була територіями метрополій: Франції, Іспанії, Бельгії, Німеччини, то причини європейців: військові конфлікти та трудова міграція. Українці вже знайомі з другим, адже в складі збірних різного віку виступали українці, що виховуються в академіях Європи та виросли за кордоном. За декілька років ми відчуємо й знайомий балканським країнам сценарій, коли юнацькі збірні інших держав будуть поповнюватися українцями. І якщо в УАФ ще є інформація про футболістів, яким виповнилося 13-14 років, то чи вдасться відстежувати значно більшу кількість дітей, які дійдуть до віку першого виклику в збірну за 3-5-7 років - питання, що залишиться без відповіді аж доти, коли настане цей час.
Чим відрізнятиметься нове покоління українських футболістів, що виросли закордоном? У них точно буде більше певності у власній ідентичності. Історія, що на одного футболіста претендуватимуть одразу декілька збірних через далеке коріння одного з батьків, віримо, буде зведена до мінімуму. Аби навіть теоретично не допускати, що наша перспективна молодь, як-от Владислав Нагрудний з академії “Мілана”, розглядатиме інші країни.
А поки ми тільки в перспективі розглядаємо ці питання, зібрані частково з народжених за межами історичної батьківщини Марокко та Хорватія чекають на півфінальні матчі чемпіонату світу.
Тарас Жеребецький, Kamp-Sport
