12.04.2023
Багаторічний захисник і капітан «Юності» Любомир Мартиняк, який провів у команді майже 10 років, розповів в інтерв’ю про роботу тренерів команди, шлях клубу до Прем’єр-ліги Львівської області, здобуті чемпіонства та перемогу в Кубку Львівщини.
Любомире, розкажи, як у тебе з’явилась можливість виступати за ФК «Юність».
У «Юність» я прийшов 2010 року. Жив у сусідньому селі, Миклашеві, пізніше одружився й переїхав у Верхню Білку – від того часу почав грати в команді. Мене тут знали, неодноразово раніше допомагав команді, беручи участь в окремих матчах. Зважаючи на це, керівництво запропонувало виступати за «Юність» на постійній основі.
Ти фактично застав увесь розвиток команди. Що означає футбол у селах Верхня та Нижня Білка?
Тут завжди любили футбол, приходили багато вболівальників. Ще більше підтримки стало після того, як «Юність» вийшла на новий рівень. Тому кожний матч у Верхній та Нижній Білці – це справжнє свято.
Ти був капітаном «Юності». Що відчував, коли виводив команду на поле і наскільки відповідальною була твоя роль в колективі?
Це нелегко, адже капітан справді відповідає за свою команду. Старався завжди допомагати власним партнерам, порадити їм щось та мотивувати. Звичайно, відчував велику відповідальність і деколи напругу, коли виводив команду на поле – перед тренером, президентом і вболівальниками. Але все-таки мені було приємно бути капітаном «Юності». Змушений був докладати дуже багато зусиль, аби ми досягли результату.
Які трофеї ти здобув із «Юністю» до участі команди в Прем’єр-лізі Львівщини?
Найпам’ятнішим трофеєм, звісно, є Кубок Весни 2015 року. Ми виграли цей турнір саме після того, як в команду повернувся теперішній президент Олександр Ролько. Тоді дійсно почалося серйозне ставлення до футболу та досягнення цілей.
Спершу «Юність» грала в чемпіонаті району, після чого я трохи відійшов від команди та виступав за Миклашів. Але коли Олександр Ролько знову став президентом, він сказав мені, що планується великий проєкт. Радий, що не помилився з рішенням і в цей же рік виграв Кубок Весни з «Юністю». Дуже багато було вболівальників на стадіоні «СКА». Приємно пройти такий шлях.
Ти пограв у «Юності» під керівництвом різних тренерів. Чи можеш оцінити роботу кожного з них на чолі команди?
Найбільше запам’яталась робота трьох тренерів. Руслан Піховський - наш місцевий фахівець, довго були одноклубниками з ним. Вважаю, що його роль у команді була вагомою. Хочеться також відзначити Руслана Маланія, який постійно надавав гравцям наснаги, він повірив у нас. Руслан Миколайович навчив багатьом речам і місцевих футболістів, і досвідчених. Він запросив у «Юність» Юрія Музику, Тараса Абрамчука та Олега Шандру – ці гравці дуже підсилили клуб. Маланій домоміг нам відчути смак перемоги. Коли почали грати в Першій лізі, то всі зрозуміли, що «Юності» під силу стати командою переможців.
Звичайно, велику роботу в клубі проробив Богдан Костик. Цей тренер повів команду фантастичним переможним шляхом. Тоді вже змінився підхід до тренувань, який можна вважати професійним. Богдан Костик також постійно розвивається як тренер, що позитивно впливає на успіхи «Юності».
Що ти можеш сказати про внесок президента ФК «Юність» у розвиток команди?
Олександр Ролько – це людина, яка, звичайно, дуже багато вкладає в команду. Він робить хороші речі не лише у футболі, але й поза ним. Великий внесок він робить і у розвиток села, допомагаючи людям. А його робота в «Юності» дозволяє завдяки футболу робити свято для вболівальників та футболістів.
Чи можеш пригадати виграш «Юності» в Кубку Львівської області 2017 року? «Миколаїв» відтоді став для вас принциповим суперником?
Насправді «Миколаїв» вже на той час починав вважатись нашим принциповим суперником. Коли ми були учасником Першої ліги, то вже зустрічались із цією командою в Кубку області. Тоді був драматичний матч, в якому ми перемагали по ходу, але через деякі фактори зазнали поразки. Усі були невдоволені поразкою і можна вважати, що від тієї гри в Миколаєві вони стали для нас принциповим суперником. Уже 2017 року ми були надзвичайно налаштовані на перемогу в Кубку. Фантастичні враження були від цієї боротьби, де ми виявились сильнішими.
Пригадай сезон 2018 року, в якому «Юність» здобула дебютне чемпіонство. Чи міг колись повірити, що команда досягне таких успіхів?
Чесно кажучи, важко було в таке повірити раніше. Вже з початком наставництва Богдана Костика у складі команди були помітні покращення. Прийшли нові гравці, які мали чималий досвід у професійному футболі: Ярема Каваців, Володимир Федорів, Олег Шептицький та інші. Своїми набутими знаннями вони ділились із молоддю і це давало великий результат.
По ходу сезону ми відчували, що чемпіонство нам дуже під силу. Наприкінці чемпіонату були кілька невдалих матчів, але все вирішилось в останньому турі, який став неймовірно емоційним для нас. Таку перемогу неможливо забути, особливо коли все вирішилось на останніх секундах. Символічно, що чемпіонський гол забив місцевий гравець – Павло Смолинець, адже ми разом із ним пройшли великий шлях, граючи за «Юність» на різних рівнях.
У наступному сезоні «Юність» здобула чемпіонство в «золотому матчі» на стадіоні «Скіф». Оціни чемпіонат Львівщини 2019 року.
Із початку сезону ми активно працювали, відбувалась хороша підготовка до матчів. Прийшли тоді також нові гравці, зокрема, Олег Панасюк, який згодом став ключовою фігурою для «Юності». Досить добре ми виступали, показуючи потрібний результат, але після піднесення у нас був маленький спад. На щастя, на наше чемпіонство вплинула нічия у Миколаєві («Миколаїв» зіграв внічию 2:2 з «Феніксом» з Підмонастиря – авт.). Коли вже зрозуміли, що гратимемо в «золотому матчі», то всі були впевнені в перемозі. Команда знала, що тепер усе залежить від нас, тому ми свого не хотіли втрачати.
Приємна атмосфера була на «Скіфі» в матчі проти «Миколаєва». Усі мої рідні приїхали на гру і з трибун активно вболівали за «Юність». Так, ми пропустили першими, але на нас це не вплинуло. Усі розуміли, що фізично наша команда сильніша і відпускати свого не збиратимемось.
Після цього сезону хотілося ще грати за «Юність», але багато чинників вплинуло на рішення піти. Тоді почався коронавірус, також чимало часу забирала основна робота. Вік, здоров’я та робота – це те, що змусило мене піти, вважаю, на хорошій ноті. Щоправда я ще трохи допомагав «Юності-2».
Ти багато з ким пограв впродовж кар’єри в «Юності». Можеш виділити когось із футболістів, з ким було найкраще грати, з ким найбільше спілкувався?
Без будь-яких варіантів – із Павлом Смолинцем. Ми довго виступали за «Юність», багато чого тут побачили. Зараз він мій кум і чудовий друг. З Богданом Костиком добре ладнаємо, адже знаю його дуже давно. Ми виросли в одному селі і часто грали разом у футбол. До речі, свого часу, коли ми вийшли до Прем’єр-ліги Львівщини, я порадив Борису Саковцю запросити до команди Богдана Костика. Тоді ми розпочали сезон, провели кілька невдалих матчів. У команді розуміли, що потрібно когось досвідченого в склад, хто зможе повести за собою. Саме Костик прийшов 2017-го і сильно допоміг «Юності». Чудово спілкувався також із Яремою Кавацівим, Олегом Шептицьким та Володимиром Федорівом. Це люди, які показали дуже хороший рівень, грати з ними – велике задоволення. Не можу не згадати про Бориса Саковця, з яким також дуже довго пограли в «Юності», пережили багато позитивних моментів на футбольному полі та поза ним.
Що особисто для тебе означає період виступів за ФК «Юність»?
Виступати за «Юність» – це відчувати неймовірні емоції. Кожний матч за цю команду – неймовірне свято для мене.
Олег Нападій, Kamp-Sport